«Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє, нехай святкує увесь видимий світ і невидимий, Христос бо воскрес – радість вічна!»

Сьогодні Свята Церква виявляє невимовну радість усього Божого створіння. Це є плід навернення людини заради порятунку Господнього довкілля (створіння), до якого закликала Церква. Беручи активну участь у літургійному житті Церкви та здійснюючи заповідь любові до ближнього, ми переживали наше навернення – зміну способу мислення та поведінки. Прийнявши стан каянника, ми уподібнились до Марії Магдалини, яка, цілуючи, обмила ноги Ісуса своїми слізьми і намастила їх пахощами своєї нової свідомості. «Прихились до моїх сердечних зітхань ти, що прихилив небеса твоїм невимовним приниженням, нехай поцілую і знову обітру волоссям моєї голови твої пречисті ноги, яких луну, в раю, по полудні, почула Єва своїми ушима і настрахалася.» (Стихира Великої Середи). Так Божественний світ приступав до свого Творця, приймаючи Його служіння задля порятунку людини і її довкілля.

Завершився благодатний час Великого Посту - час відродження усього Божественного створіння. Старому життю без Бога настав кінець, натомість прийшов Ісус Христос, щоб започаткувати нову еру для порятунку та обожествлення довкілля. Іван Хреститель, усвідомивши цю новизну, закликає до навернення: «Покайтесь, бо наблизилося Царство небесне» (Мт 3,2). Кожен із нас, увірувавши у благовість Христа, став активним учасником великопосного відродження Церкви.

Не лише людина зраділа приходу Спасителя – уся природа, яка потерпає та гине від прокляття (пор. Бут 3,17), «...нетерпляче очікує виявлення синів Божих» (Рим 8,19). Чим більше ми стаємо подібними до Архетипу Христа, тим ріднішим для нас стає навколишній світ. Існує багато ініціатив та проектів для порятунку гинучого довкілля, але вони залишаться неефективними, якщо їх не довершить Христос власною посвятою.

Час Великого Посту є нагодою до «екологічного навернення» заради порятунку навколишнього світу. Багато людей з вірою та надією прийняли запрошення Христа взяти активну участь у відродженні Божого довкілля, яке Він сам сьогодні очолює.

Завдяки літургійному життю Церкви можемо переживати ті події, які невидимо відбуваються в її утаєній природі. Вся повнота Божественного промислу спасіння осягається в Таїнствах Церкви. З цього потенціалу Церква відновлюється і зростає. Оскільки довкілля є невід’ємною частиною Церкви, то процес відродження відповідно стосується також його. Саме людині Господь доручив бути відповідальною за довкілля та його захист. Для цього вона наділена відповідними відчуттями, чеснотами та владою, які покликана відновлювати у великопосному часі.

Четверта неділя посту була присвячена відновленню та актуалізації чеснот нової людини під духовним наставництвом Івана Ліствичника. Це є новий спосіб життя, завдяки якому християнин може зростати й увійти в Царство Небесного Отця.

В екологічних проповідях хочемо звернути увагу віруючих на те, що великопосне відродження та поступове наближення до нового етапу життя – Великого Дня – стосується також Божественного довкілля. Адже саме через гріх Адама, втрату сопричастя з Богом, природа зазнала згубної руйнації. Людина втратила відчуття спорідненості з Божественним світом, обравши для себе автономний споживацький спосіб життя. Сьогодні природа змушена терпіти людину, сприймаючи її як свого господаря. Тому, як говорить ап. Павло, «… створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (Рим 8, 19). Божественний План визволення людини з пут споживацького життя стосується також беззахисного довкілля, яке Бог довірив людині. Вона стала його розумом і устами.

У таїнстві Хрестопоклонної неділі ми літургійно перейшли основоположний етап відродження Божого створіння. Творячи пам’ять животворящої самопосвяти Ісуса Христа на Голготі, ми віднайшли та заново прийняли безцінний Дар – єство досконалої та непорочної Людини. В Євангелії ми отримали також настанови для збереження та розвитку нового буття: «Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже» (Мк 8, 35).

У часі Великого Посту Церква прагне заохотити вірних переживати час цілісного відродження, адже часто забуваємо про довкілля як про невід’ємну складову людського буття. Через провину Адама земля стала проклятою (Бут 3, 17). З того часу ми хворіємо на «амнезію», тобто забуваємо, що ми є органічною часткою Божого світу, котрий нас оточує. Довкілля було нашим тілом, але сьогодні, на жаль, почало сприйматись як щось не рідне, котре можна бездумно по-споживацьки використовувати як матерію та ресурс. Єдиний, хто не забув істинне обличчя нашої природи, – це Ісус Христос – Первородний усього буття. Він прийшов, щоб об’єднати  в собі Бога – людей – довкілля.

Щоразу, коли творимо літургійну процесію – Церкву – це таїнство відновлення цілісності Божого світу стає очевидним. Тепер ми, будучи Церквою – Христовим Тілом, на противагу «амнезії» – повному забуттю, літургійно звершуємо «анамнезіс» – пригадування, щоб людина могла стати такою, якою має бути згідно Божественного плану Отця.

Звершуючи своє великопосне служіння, Церква закликає Божий народ до екологічного навернення. Причиною та стимулом до цього навернення стає об’явлення справжньої Ікони Божого створіння, яка стосується як єства людини, так і безпосередньо її життєдіяльності. Адже саме людина, згідно з Божим проектом, поставлена головою Божого створіння. Через неї природа може висловити благодарення та хвалу своєму Творцеві та бути  Ним приведеною до гармонії та досконалості. "Ми знайшли того, про кого говорив Мойсей та пророки". Неділя Православ’я випромінює радість з віднайденого Скарбу, який дає надію та спроможність змінити все наше життя та оточуючу дійсність.

В літургійному богослужінні Другої неділі Великого посту силою віри ми покликані досвідчити таїнственне внутрішнє оздоровлення нашого паралізованого буття.

Сиропусною неділею ми вступили в процес нашого відродження, заради нового життя в сопричасті з Богом. До цього життя ми покликані увійти в тій автентичній органічній цілісності, у якій нас створив Бог. Суть останньої полягає в тому, що, на відміну від всього іншого створіння, в людині досконало поєднується створене і нестворене начало, природне і надприродне, дочасне і вічне, створіння і Бог. Людина була створена за образом і подобою Бога (пор. Бут 1, 27) шостого дня, разом з іншими «...живими створіннями за їхнім родом...» (Бут 1,24-26), щоб панувати над ними. Водночас, будучи Божим образом, людина покликана з кожним подихом життя все більше і більше уподібнюватись до свого Архетипу – Христа і приводити до Нього усе живе. В такому розумінні не лише людина дозріває до Пасхи, але також увесь створений світ «з надією очікує об’явлення синів Божих» (Рим 8, 19). Саме тому Бюро УГКЦ з питань екології під гаслом «Великдень для Божого створіння» та закликом до «екологічного навернення для порятунку створіння» нагадує, що Боже створіння теж, разом з нами, прагне плідно пережити своє відродження у Великому Пості, щоб радіти світлом обіцяного Дня.

Вступаючи в період Великого посту, ми стаємо співучасниками відродження Божого створіння – нас самих та навколишнього середовища. Очолює та звершує цей процес невидимий Голова Божого створіння – Ісус Христос. Він, будучи Взірцем уособлення Божого Плану спасіння світу, робить кожного з нас спроможним до участі в порятунку Божого створіння.

В часі м’ясопусної неділі, споживаючи м'ясо, ми в такий спосіб визнали наш сьогоднішній статус як руйнівника і насильника Божого створіння. Замість того, щоб створіння бачило в нас його захисників та господарів (Бут 1, 28), воно має перед нами «страх і ляк» (Бут 9, 2). Ця утаєна правда повністю стається явною тоді, коли приходить Суддя. Саме тому дійсність м’ясопусної неділі розгортається у світлі та реальності Страшного Суду. Особливість м’ясопусної неділі полягає в тому, що не ми своїми мудруваннями об’являємо правду про себе як насильників, але це відкривається нам у літургійному пережитті Божого суду, якого ніхто не може уникнути.