“Церкво в Європі, віднови свою діяльність для збереження створеного Богом світу!”, - з таким закликом звернулась Рада Єпископських Конференцій Європи (ССЕЕ) у спеціальній декларації, що була прийнята 4 вересня цього року під час консультативних нарад з питань відповідальності Церкви за створений Богом світ, у яких вже традиційно бере участь Українська Греко-Католицька Церква (далі УГКЦ).

Відповідальні з питань природного довкілля Церков Європи вказують у цьому документі на необхідність своєрідного екологічного навернення, яке має відбутися повсюди у суспільстві, але насамперед у Церкві та у повсякденній життєдіяльності віруючих людей. Це навернення є ключовим фактором подолання екологічної кризи, яка є антропогенного походження і набуває дедалі загрозливіших масштабів і ваги для всієї планети.

Однак, сьогодні багато хто, в тому числі і в церковних структурах, запитується: яке відношення має Церква до проблем довкілля? Чи її послання не є чітко визначене і не полягає у піклуванні про спасіння людських душ?

Звісно, Церква – це насамперед інструмент спасіння людини, все ж із цим завданням є нероздільно пов’язана турбота про добро всього Божого створіння - природи, яка, згідно зі Святим Письмом, внаслідок гріхопадіння людини “стогне і страждає у тяжких муках” (Рим 8, 22) очікуючи остаточного визволення (див. Рим. 8, 21).

Природа, з комплексною мережею екологічних взаємозв’язків, є рідним домом людини, без якого вона не може існувати і за який несе відповідальність перед Богом. У світлі християнської віри природне довкілля – це не просто дім, але Дім Божий, істоти, які нас оточують -  це Божі створіння, кожне з яких отримало від Творця дар буття, цінність якого ми покликані шанувати.

Своєю екологічно шкідливою поведінкою людина руйнує Божий дім, знищує надскладний організм створіння, невід’ємною частиною якого є вона сама, і тим самим грішить не тільки проти природи, але також стосовно самої себе та Бога.  Таким чином, питання відповідального ставлення до природного довкілля знаходиться у безпосередній компетенції Церкви, яка покликана допомагати людині визволятись від гріха та провадити праведне життя.

Служіння Церкви, яке має за мету прославу Бога, спасіння людини та освячення світу, відбувається у трьох основоположних вимірах, а саме: у сфері проголошення спасаючого Слова Божого (катехизація, євангелізація), сакраментально-літургійного життя та практичного служіння – дияконії, тобто діяльності, яка є свідченням Віри та сповненням заповіді Любові у конкретній поведінці та вчинках. Кожна зі згаданих складових життя та діяльності Церкви має вагоме значення для формування християнської культури та відповідальності загалом і для відповідальності за природне довкілля зокрема.

Екологічна катехизація має за мету повідомити істину про Бога, Творця людини та всього світу і формувати християнську віру з якої проростає глибоке та стійке почуття любові та відповідальності за природне довкілля як Боже створіння. У процесі екологічної катехизації вірні дізнаються, що відповідальне ставлення до природи є невід’ємною складовою їх християнського буття, а безвідповідальна поведінка - гріхом.

Завдяки екологічній катехизації людина усвідомлює, що забруднюючи та руйнуючи природне довкілля вона порушує заповідь “Не вбий”. Свідченням цього є чисельні загрози для життя світу флори та фауни, вимирання багатьох біологічних видів та руйнування цілих екологічних систем. Більше того, негативно впливаючи на навколишній світ ми безпосередньо чи опосередковано наражаємо на небезпеку своє власне здоров’я та життя, а також життя та здоров’я інших людей, що є зокрема підтверджено з позицій сучасної науки екології та медицини, які свідчать про те, що мільйони людей щорічно стають жервами забруднення довкілля, а особливо повітря та води.

Катехизм Католицької Церкви розглядає екологічне питання в контексті заповіді “Не вкради” (див. № 2415), адже нераціонально використовуючи природні ресурси, забруднюючи та спустошуючи землю ми зазіхаємо на Божі дари отримані для спільного користування всього людства, включно з майбутніми поколіннями, які, як і ми, мають право на багате, чисте, здорове та безпечне довкілля.

Головними Джерелами екологічної катехизації є Святе Письмо, твори Отців Церкви, а також сучасне соціально-екологічне вчення Церкви. Так наприклад, у “Зверненні єпископів УГКЦ до вірних та людей доброї волі про завдання християнства в сучасному суспільстві” турбота про довкілля визначається як “одна з найбільш шляхетних ділянок служіння”. Суспільний дороговказ віруючого, який по-суті закладає підвалини сучасної соціальної доктрини УГКЦ і визначає її ставлення до найбільш насущних проблем сьогодення, формулює вимогу “шанувати природні багатства Землі як Божий дар і розсудливо ними користуватися”, як одну із ключових норм суспільного життя. Моральна катехиза “Життя у Христі”, що розкриває вчення УГКЦ з окремих питань віри та моралі, які висуває сучасне суспільство, в розділі: “Відповідальність за Боже створіння” подає біблійно-богословські та етичні основи екологічного обов’язку і вказує його пріоритетні напрями здійснення в житті кожної людини, суспільства в цілому, а також життєдіяльності держави та Церкви [див. № 359-375].

Основні механізми екологічної катехизації є традиційними і, відповідно, через недільні, святкові та принагідні проповіді, на уроках християнської етики та проведенні катехизації різних вікових груп, священик чи катехит мають повідомити правду віри про Бога Творця і навчити шанувати та піклуватися про ті дари природи, які дав нам Господь. Для цього в системі богословської освіти майбутніх священників мають бути передбачені відповідні дисципліни. Як приклад можна навести практику Івано-Франківської теологічної академії УГКЦ, студенти якої вже десятий рік поспіль вивчають богословську екологічну етику.

Попри традиційні механізми, для екологічної катехизації сьогодні відкриваються також і нові можливості, як наприклад церковна преса, радіо та телебачення; загально-церковні, єпархіальні та парафіальні сайти; заснування екологічних бібліотек та відеотек чи відкриття відповідних відділів у вже наявних єпархіальних та парафіальних бібліотеках; проведення семінарів та конференцій на тему екологічної відповідальності.

Рефлектуючи питання екологічних компонентів сакраментально-літургійного життя Церкви необхідно в першу чергу згадати святі тайни Євхаристії та Примирення. Слово  «Євхаристія» в перекладі з грецької мови означає «подяка». У Євхаристії Церква унаочнює, що світ належить Творцеві і ми з вдячністю передаємо його назад Творцеві за допомогою священничої дії Христа, який є головою Тіла Церкви.

Почуття вдячності Творцеві та Спасителю інтегрує в собі елементи зобов’язання та відповідальної поведінки. Почуття вдячності Богу за його щедрі дари природи є несумісним із стилем життєдіяльності, внаслідок якого ми знищуємо ці дари. Якщо ж мала місце гріховна поведінка стосовно Божого створіння то, відповідно, необхідною є свята тайна Сповіді. Цілісне примирення з Богом вимагає регулярного екологічного іспиту сумління, тобто перевірки своєї повсякденної поведінки у сфері природного довкілля на її відповідність Божій волі, а зокрема, заповідям “не вбий” та “не вкради”. Свята Тайна сповіді передбачає пробудження жалю за вчинений гріх, постанову більше не грішити та відповідну  реституцію. Від душпастиря очікується накладення на “екологічного грішника” прикладної покути, яка має сприяти його цілісному екологічному наверненню, що виражається у зміні свідомості, внутрішньої позиції та повсякденної життєдіяльності.

Завдяки сповідничій практиці, яка інтегрує в себе питання екологічної відповідальності, стають можливими позитивні зміни в нашому довкіллі. Внаслідок духовного відродження людей, відроджується вся природа, адже у справді релігійної та духовної людини не підніметься рука щоб завдати шкоди своїм “меншим братам”, руйнувати наш спільний природний дім та зловживати дарами створеного Богом світу.

Дуже важливою для духовного життя та росту людини є повсякденна особиста молитва в якій ми єднаємось з Богом. Молитовне життя – це постійне перебування з Богом і співпричастя з ним. Усвідомлючи вагомість екологічної загрози та значення молитви, Константинопольський Патріарх Димитрій І закликав увесь християнський світ об?єднатися у молитві до Бога з проханням про порятунок всього створіння і започаткував християнський день збереження довкілля. Згідно рішень Синоду єпископів до цієї екуменічної ініціативи долучилась Українська Греко-Католицька Церква, постановивши відзначати на початку церковного року (1/14 вересня) День Творця. З цієї нагоди в храмах УГКЦ відправляються подячні літургії, акафісти та молебні, а також проводяться освітньо-виховні та практичні заходи екологічного спрямування.

Ключовою складовою життєдіяльності Церкви є також дияконія, тобто служба милосердної любові, яка є свідченням християнської віри. Екологічна дияконія може мати безліч проявів, відповідно до наших вчинків милосердного самарянина стосовно створеного Богом світу, який все більше подібний на чоловіка з біблійної притчі на якого напали розбійники: “його обдерли й побили тяжко та й пішли геть зоставивши півмертвого” (Лк. 10, 30; див. також: Лк. 10, 25-37).

Милосердя до природи полягає насамперед в намаганні не завдати їй шкоди. Це означає, що наше повсякденне життя, професійна діяльність, господарювання та проведення дозвілля мають бути максимально дружніми до довкілля.

Негативне навантаження на природу можна суттєво зменшити завдяки подоланню споживацької ментальності, раціональному та поміркованому використанню побутових приладів; заходів спрямованих на заощадження тепла, електроенергії та води; зменшенню побутових відходів та роздільному сортуванню сміття.

Трохи більше року назад Бюро з питань екології УГКЦ видало спеціальний посібник по екологічній дияконії під назвою “Екологічний дороговказ: маленькі поради для великих змін”, в якому наводяться поради щодо того, як кожна людина може у значній мірі знизити рівень негативного впливу своєї повсякденної діяльності на навколишнє середовище.

Гідними похвали є такі прояви екологічної дияконії, як підтримання чистоти та озеленення території навколо церковних будівель та установ, закладання парохіальних садів та парків, акції зі збирання вторинної сировини, які сприяють збереженню природних ресурсів тощо.

Своєрідним виявом екологічної дияконії є також підтримка Церквою природоохоронних зусиль відповідних державних органів та громадських організацій. Так наприклад, вже традиційно Бюро з питань екології УГКЦ підтримує такі акції як “Живе різдвяне дерево”, “Збережемо первоцвіти”, поширює інформацію про шкідливість та відповідальність за самовільне спалювання залишків рослинності тощо.

Згідно з притчею про милосердного самарянина  діла милосердя стають невідкладною вимогою там де існує конкретна критична ситуація. Відповідно, Церква не сміє залишитися байдужою до чисельних проблем природного довкілля, яке безмовно волає про допомогу.

Підсумовуючи необхідно наголосити, що Католицька Церква розглядає формування відповідальності за природне довкілля, як одне із своїх основоположних завдань на порозі Третього тисячоліття. Це завдання здійснюється Церквою у всіх вимірах її життя та діяльності:

• завдяки екологічній катехизації, людина переосмислює свою відповідальність за природне довкілля у світлі християнської віри та відповідальності перед Богом;
• завдяки сакраментальному життю, ми починаємо жити Божим життям і по-божому ставитись до своїх ближніх та довкілля;
• завдяки екологічній дияконії, уприсутнюється милосердна любов Бога у наших повсякденних вчинках стосовно всього створіння і кожної істоти зокрема.

Як навчає Блаженніший Любомир (Гузар), Глава УГКЦ, у своєму зверненні з нагоди дня Бога Творця (2010 р. Б.): «“екологія довкілля” суттєво визначається “екологією людини”, тобто її вірою, духовністю та моральністю. В цьому сенсі, Церква має великий потенціал для охорони та збереження створеного Богом світу. Природоохоронна місія Церкви полягає насамперед у відновленні стосунку людини до Бога, що має за наслідок переміну способу мислення та поведінки згідно зі своїм християнським покликанням. Результатом життя відповідно до вимог християнської віри безумовно має стати також і бережливе ставлення до природи».

д-р Володимир Шеремета

Доповідь на конференції "Духовність як основа екологічної культури та відповідальності", Київ, 19-20 листопада 2010 р.