Сьогодні, переглядаючи новини, натрапила на цікавий допис, в якому йшлося про 93-річного чоловіка, який видужав від вірусу COVID-19, але в лікарні йому надали чек про оплату за користування апаратом штучного дихання і чоловік розплакався. Лікар спробував заспокоїти старенького, що життя важливіше, ніж гроші, на що чоловік відповів, що він плаче не через тих 500 євро, які має сплатити за один день, що був підключений до апарату штучної вентиляції легень, а за те, що він щодня протягом 93 років дихає повітрям, яке дарував йому Господь, і дихає безкоштовно, навіть не дякуючи за це.
Мене дуже вразила ця розповідь, адже більшість з нас навіть не задумується над такими речами. Ми безкоштовно дихаємо повітрям, п’ємо воду, ходимо до лісу збирати гриби чи ягоди. Ми користаємо з багатьох дарів Господніх, якими наповнена Земля, навіть не задумуючись про їхню вартість. Ми звикли сприймати світ, та й навіть все наше життя як належне, так, ніби воно не має жодної ваги і цінності. Ми не зауважуємо ні краси, ні величі Господнього творіння; не шануємо матеріальних речей, адже можемо дозволити собі купувати інші, кращі, новіші, не зважаючи на те, що сотні гектарів землі відведено під сміттєзвалища; а що вже говорити про цінність повітря, яке ми не бачимо? Коли ми цінуємо якісь речі, людей, здоров’я? Хіба тоді, коли втрачаємо…
Сучасна людина розумна, розвинена, самостійна, безстрашна, всемогутня. Так іноді виглядає. Але саме цього року Господь розставив знову всі крапки над «і», вказавши людині її безпорадність: не потрібні смерчі, землетруси, цунамі, чи інші неймовірні катаклізми, які останніми роками все частіше виникають через неправильне господарювання, а достатньо малесенького, зовсім невидимого вірусу, щоб вся сила і велич людського егоїзму була зведена нанівець. Та чи спинить це людину, чи вона знову знехтує цією пересторогою і надалі буде поводити себе наче повновладний господар. Хоча, мабуть, слово господар тут не зовсім доречне, адже господар це той, котрий дбає і примножує, а не марнотратить і руйнує.
Саме так поводиться людина з дарованою їй Землею: споживає, витрачає, знищує. Вона викачує непомірно надра, при цьому забруднюючи і повітря, і воду, і ґрунт, вирубує ліси, знищує безліч видів тварин і рослин, і навіть цілі екосистеми, руйнує закладену Господом гармонію.
22 квітня щорічно відзначається День Землі. Вже 50 років минуло з того часу, як людство відзначає це свято, а отже усвідомлює всю вагу власної відповідальності за вплив на Землю. В цей день ми маємо нагоду пригадати собі, що є частинкою цієї планети і все життя наше нерозривно пов’язане з її станом. Можемо собі пригадати також і те, що Господь створив людину і надав їй всі умови для гідного життя. Він доручив їй порати, доглядати і примножувати Його дари. Однак людина прагне мати все більше, тому щодня протягом тисячоліть ми залишаємо і свій слід на нашій Землі. На жаль, щорічно цей слід стає все більшим, а людські бажання все ненаситнішими. За підрахунками вчених, кількість використаних ресурсів перевищує той обсяг, який Земля здатна відновити за рік. Ми живемо в борг. Та в нас є ще час зупинитися і перестати жити в борг, перестати забирати в майбутніх поколінь їхні ресурси і шанс на добре, гармонійне, Богом благословенне життя.