Справді, ми вже звикли чути про проблеми довкілля. В нас на слуху проблема забруднення води і повітря, проблема сміття, вирубування лісів, глобального потепління, парникового ефекту, але опустелювання?

Якщо поцікавитися цим питанням, то, вникнувши в суть, можна побачити, що ця проблема набуває щораз більш катастрофічного масштабу. Вона, на жаль не є ні менш терміновою, ні менш значущою, ніж будь-яка з тих, про які ми звикли чути. Адже опустелювання – це процес безповоротної зміни ґрунту і рослинності й зниження біологічної продуктивності, який в екстремальних випадках може призвести до повного руйнування біосферного потенціалу і перетворення території в пустелю. До цього призводять такі чинники як вирубка лісів, надмірний випас худоби, нестійкі методи ведення сільського господарства, кліматичні зміни та брак вологи.

Виконавчий Секретар КБО п. Ібрагім Тіау вважає, що «опустелювання є проблемою кожного, хто хоче їсти, пити, дихати; жити у безпеці в місті чи селі; мати доступ до технологій, ліків чи інфраструктури; мати рівні можливості для роботи, навчання чи відпочинку. Хто хоче жити».

Ми повинні розуміти, що, втрачаючи родючі ґрунти, ми втрачаємо можливість нагодувати населення Землі, яке постійно зростає. А проблема голоду вже є відчутною в багатьох куточках нашої планети.

Як бачимо, одна екологічна проблема тягне за собою іншу, переростає у великі суспільні та економічні проблеми, які тісно переплітаються між собою. Але, як сказав Папа Іван Павло ІІ, «зовнішні пустелі у світі збільшуються, бо внутрішні пустелі стали безмежними».

Безумовно, причину всіх проблем людина повинна шукати в собі. Людська жадоба, ненаситність, заздрість, мабуть, не має меж. Здавалося б, в ХХІ столітті людина досягла такого розквіту і технологічного прогресу, що її життя є всебічно захищеним і забезпеченим: міцні будинки, холодильники, пральні і посудомийні машини, міксери, пароварки, блендери, дрельки, газонокосилки… – все це мало б додавати людині задоволення її життям і бажанням втішатися здобутками. Але ні! Людина не задоволена. Їй мало. Мало всього...

Адже сучасний світ переконує нас в тому, що нам потрібно більше і більше: більше працювати, більше купувати, більше витрачати, зосереджує нашу увагу на нас, роблячи егоїстами і егоцентристами. Маючи щораз більше можливостей, ми маємо все менше часу: на друзів, на сім’ю, на відпочинок, на Бога. Ми втрачаємо себе заради примарного бажання не поступатися іншим, але в чому? В матеріальних благах, в популярності в соцмережах, в продиктованих нам поглядах. Ми забуваємо себе. Всередині нас згасає той істинний вогонь, що заставляє любити ближніх, радіти сонцю чи співу птахів, співати пісні чи читати вірші, щиро молитися. На його місці з’являється пустка. І її ми вдало заповнюємо – іншим, матеріальним.

У своєму ненаситному бажанні мати ще і ще, людина нехтує принципами гармонії, закладеними Богом. Заради власних забаганок вона змінює не тільки саму природу, а й заперечує її правила, заперечує її дійсність, йде проти її законів, забуваючи, що вона є лише її частина. Тому вона перетворює на пустелю все, що навколо неї.

Тому, найбільш ефективним інструментом боротьби з опустелюванням є глибоке внутрішнє навернення до Бога, яке полягатиме насамперед в тому, щоб душа була наповнена бажаннями добра, краси і щирості, а всі речі займали своє правдиве місце в житті людини, для спільного блага та прослави Творця.