У нас на Прикарпатті дощі. Кожний день то падає, то ллє. Подекуди річки повиходили з берегів, наробивши великої шкоди багатьом людям і їхнім господарствам. Люди побоюються, що урожай може бути дуже поганим.

А в Африці нашестя сарани. Там вже не перший рік боряться за урожаї, які масово поїдають ці комахи.

Мало не щодня ми читаємо про нові стихійні лиха, які трапляються то в одній, то в іншій точці світу, чи нашої країни зокрема. Багато з цих катаклізмів, які несуть безліч різних небезпек і часто відбуваються не без впливу на них людини, ще й по справжньому загрожують голодом. Голод це завжди страшно.

Мабуть, в нашій державі важко знайти тих, хто помирає від голоду, але ми маємо досвід 32-33 років минулого століття, коли наш народ штучно винищували голодом. І хоча це не безпосередньо наш досвід, але це наша пам’ять, яка болем відзивається і по сьогодні в кожному, хто вважає себе українцем. Тому ми, як ніхто, усвідомлюємо, що голод – це справді біда, і, як правило, він залежить саме від природи, від того як ми до неї ставимося і яку віддачу вона нам дає.

На сьогодні маємо ще й коронавірус, наслідки якого ще неможливо до кінця передбачити, але позитиву до вирішення проблем він явно не додає. Тому тішить те, що світ не залишає бідні і найбільш вражені проблемами народи і держави один на один із своїми проблемами. Комісія ООН із питань народонаселення та розвитку щодо проблем харчування та розподілу їжі між бідними країнами якраз має місію вирішувати ці наболілі питання. Нещодавно вона провела свою 53 сесію, на якій мала б зосередитися над проблемами харчування і розподілу їжі, зокрема в країнах, що розвиваються. Але.

В нас, на жаль, як завжди є але. На цьому засіданні, поряд із справді важливими питаннями, одним із пріоритетів було фінансування загального доступу до «репродуктивних і сексуальних прав», у межах якого передбачено просування абортів і «сексуальне виховання». Це ж просто геніальний вихід подолати голод: вбити тих, хто ще не народився, а тих, хто вже є - переконати, що вони насправді не ті, ким себе вважають. І, вуаля, немає лишніх ротів – немає голоду!

Як бачимо, зараз всіма можливими і неможливими способами намагаються нав’язати політику абортів, прав ЛГБТ-спільнот, законодавчо затвердити це як право. Право на що?

Ми втручаємося в наш довколишній світ, часто приносячи в нього більше руйнувань, ніж користі, більше шкоди, ніж благ. Сьогодні все частіше пожинаємо плоди нашого втручання в природу, які болем відгукуються в окремих сім’ях, регіонах, державах і цілому світі. Природа все розставляє на свої місця. Людське тіло – це також природа. Це не просто природа, людина – це образ самого Бога. Чи не боїмося як нам відгукнеться це втручання?