«Homo consumptor» - людина майбутнього?

Досить цікаво описана «людина майбутнього» в фантас­тично-гумористичному оповіданні братів Стругацьких «Понеді­лок починається в суботу». Герої повісті – це працівники вигаданого науково-дослідного інституту «НИИЧАВО», які працюють над дослідженнями в різних областях «надприрод­ного». Хоча книга була написана в 1965 році, але здається, що по­дія в одній з частин книги «Суєта суєт» залишається ак­туа­льна і зараз.

Створена професором Вибєгало модель людини постійно голодна. Її єдина чеснота-це здатність дуже багато їсти, з?їдати все, що дають і до чого сама може дотягнутися. Вона чим далі, тим більше їсть, та професор заспокоює, на його ду­мку – це не що інше, як шлях до повного розвитку особистості, а особливо розвитку духовного. Та ось несподіванка, «лю­дину» про­сто розриває від обжерли­вості, закидаючи присут­ніх брудом. Та на загальне здивування «науковець» видає це, як успіх!? Мо­дель наступного рі­вня – «більш досконала модель людини, задоволеної вповні­», яка буде за­довольняти не лише потреби в їжі, а й всі свої ма­теріальні пот­реби через що, в розумінні профе­сора – це буде «велет духу».

Але модель Ідеального Споживача відразу після наро­дження переносить до себе всі матеріальні цінності зіб­рані з усього дослідного інституту. Та на цьому вона не зупиняється, а намагається згор­нути простір, щоб знайти всемогутність в замкненості себе з усім, окрім інших людей, так як вони для неї не складають жодної цінності.

Чи не здається вам, що гумористичний твір написаний в середині минулого століття, в нашому часі не виглядає вже та­ким смішним. Чи не є, цей так званий ідеал, все більш подіб­ний до людини сучасності? Чи продовжуючи брати з Землі, по­вертаючи їй лише відходи, не станемо повною копією «велета духу», який внаслідок нездоланного бажання мати та споживати, готовий навіть знищити світ. Причому здебільшого ре­сурси землі бе­руть не через об’єктивну потребу вижити, а лише через пот­ребу збагатитися.

В книзі працівники інституту знаходять ви­хід. А що до нас, чи знайдемо вихід? Чи повіримо, що вихід насправді знайдено, треба лише слідувати йому? Чи зможемо «не ство­рювати» з самих себе таких «велетів духу»? Бо ре­зультат та­кого «експерименту», як описано в книзі, і як пока­зує досвід відомий: «вибух, що закидає всіх  брудом»…

Прокоментуйте: