В Церковній традиції українського народу, у святкуванні 12 Великих свят, бере участь вся природа. Ві­дчуття присутно­сті й особистої відповідальності в розвитку створіння, завжди було притаманне українській ме­нтальності. Через що й Свято Рі­здва Христового має свій осо­бливий аспект ставлення людини до природи, яка завжди була «книгою», через яку відкривалося розуміння Вели­чної Краси Творця. Ви­користовуючи створені речі як символ для означення Того, Кого вона постійно шукає, людина пригадувала собі справжню ціль всіх створених речей.

Так, в надвечір’ї Різдва Христового одним з основних ат­рибу­тів прикрашення дому, був сніп збіжжя (жита або пше­ниці), який після збору урожаю влітку, залишали необмолоче­ним. Він символізував Хри­ста – «наріжний камінь, до якого не доторкнулася рука різьбяра». До снопу дода­вали також по кі­лька стеблин з інших злаків (символ «різноманітності» в Божій Природі) і перев’язували одним (символ Єдиного Бога), двома (символ Другої Божої Особи – Христа), а інколи трьома (символ Трьох Божих Осіб) перевеслами.

Внесення дідуха символізувало подяку Творцю, Який дав «хліб насущний – Своє Тіло», а рівно ж і виявлення пошанування до створе­ного Ним Світу, що рясно родить,  і завдяки людській поведінці, яка включає в себе повагу і усвідомлення того, що бути «ві­нцем ство­ріння», це великий дар, але також і обов’язок бути відповідальним управи­телем, а не руйнівником. Тому, Господар, здійнявши шапку, перехрестившись, брав дідуха і в’язку сіна, яке при цьому ро­зтрушував, і приговорював: «Хай труситься сіно, хай годує ху­дібку. Хай м’яко буде Святому Дитяті та худібці на сіні ле­жати». В цей вечір, як тільки господар спробує святкової куті (в деяких регіонах після розподілу просфори), він вбирався і виносив домашній худобі «вечерю» і м’якого сіна для підстилки, щоб і вона могла відчути празник Різдва Христового, недаремно ж колядуємо: «Ой радуйся, зе­мле, Син Бо­жий народився».

Мо­жливо, в теперішній час, коли багато людей живе в містах, здається, що є важко приготувати «святкову вечерю для худібки». Та й по селах тримають її чим раз менше. Однак, символом спільної вечері зі всім створінням у Надвечір'я Різдва може і має стати наша до нього, любов, свідченням якої будуть конкретні вчинки. Потрібно пам’ятати, що й приро­да в цей день також лучиться з Богом: «Слово стає тілом, небесні сили радіють і ЗЕМЛЯ з людьми веселиться»!