«В той час вирішив Ісус піти в Галилею. І найшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». А був Филип з Витсаїди, з міста Андрія та Петра. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки, – Ісуса, сина Йосифа, з Назарету». Натанаїл сказав йому: «А що доброго може бути з Назарету?». Мовив до нього Филип: «Прийди й подивися». Ісус, побачивши, що до нього надходить Натанаїл, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства». Натанаїл сказав: «Звідкіль ти мене знаєш?». Сказав Ісус і промовив до нього: «Перше ніж Филип тебе покликав, я тебе бачив, як був єси під смоківницею». Натанаїл відповів йому: «Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля». Ісус у відповідь сказав йому: «Тому, що я мовив до тебе: я бачив тебе під смоківницею, – то й віруєш. Побачиш більше, ніж те». І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: побачите небеса відкриті й ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина Чоловічого» (Ів. 1, 43-51).

Зробивши перші кроки в часі Великого Посту, на перший погляд, нам може видатись, що це виключно наша заслуга у тому, що ми вирішили постити та зробили низку різних постанов на піст. Але насправді це Господь є Тим, Хто завжди першим проявляє ініціативу і робить перші кроки нам назустріч. Для того, щоби ми не плекали собі ілюзію, що ми самотужки здатні щось добре зробити, Господь Своїм Словом чітко дає нам зрозуміти: «Без мене ж ви нічого чинити не можете» (Ів. 15, 5) і що «то Бог викликає у вас і хотіння, і діяння за своїм уподобанням»  (Фл. 2, 13).

Уважно вдивляючись у сцену зустрічі Ісуса з Филипом, яку описує нам апостол і євангелист Іван і яку чуємо у першу неділю Великого Посту, можна впевнитись у тому, що Господь є Тим, Хто першим нас віднаходить і кличе до правдивого життя:«найшовши Филипа, мовив до нього: Іди за мною» (Ів. 1, 43). Кожна зустріч з Ісусом є історичною і кардинально змінює життя, спочатку – самої людини, а згодом – також і оточуючих.

Час Великого Посту через покаяння, молитву, піст та діла милосердя покликаний преобразити наше життя настільки сильно, щоби це наше нове життя у Христі стало видимою живою іконою люблячих відносин Бога з цілим Своїм Сотворінням.

У першу неділю Великого Посту, яка ще називається неділею Православ’я, Церква згадує історичну подію, пов’язану з почитанням ікон. Вже другий рік поспіль через пандемію коронавірусу ми не маємо можливості приклонятись та вшановувати святі ікони через поцілунок і фізичний дотик, як ми це звикли робити за нормальних обставин. Але час посту є тим часом, який через покаяння та глибоке навернення покликаний допомогти нам розгледіти в нашому ближньому, особливо потребуючому, особливу «живу ікону», яку слід вшанувати через діла милосердя.

І хоч пройшло понад тисячу років з часу іконоборства, однак війна з «живими іконами» за останні десятиліття лише посилилась. «Новітнім іконоборством» можна назвати усі ці напади на християнські подружжя та підкопування родинних цінностей, які мають місце в сучасному світі: агресивне лобіювання гендерної ідеології, пропагування ЛГБТ спільнотами альтернативного Божому задуму плану для людини, тощо.

Християнська сім’я, як жива ікона, яка покликана бути відображенням життя Пресвятої Трійці у світі, дуже часто не лише від ворогів, а й від рук самих християн зазнає блюзнірської зневаги через зраду, розлучення, алкоголізм, порнографію та інші сучасні гріхи проти сім’ї.

Часто можемо себе тішити тим, що в сьогоднішньому часі ніхто не спалює та не знищує ікони, а також не переслідують тих, хто їх почитає. Однак, на жаль, не завжди помічаємо, як на наших очах знищують цілий «живий іконостас», яким є природа. Забруднення води, землі, повітря, виснаження природних ресурсів, несанкціоновані вирубки лісів та видобуток бурштину є сучасним видом іконоборства, яке у Богом сотвореному світі затирає унікальний «почерк» Творця.

Блюзнірством та святотатством по відношенню до святих ікон та образів буде, коли ми їх вшановуватимемо, перед ними молитимемось, а в цей же час будемо зневажливо ставитись до наших ближніх та безвідповідально – до природи.

Час Великого Посту є унікальною нагодою для того, щоби, відновивши наші стосунки з Богом та інсталювавши в наші розкаяні серця Слово Боже: «Ідіть же по всьому світу та проповідуйте Євангелію всякому творінню» (Мк. 16, 15), через нашу взаємну любов між собою та через трепетне ставлення до Божого створіння – природи, ми могли стати живою іконою Божої любові у світі.

о. Володимир МІСТЕРМАН.