Коли питання стосується якоїсь проблеми глобального масштабу, дуже часто можна почути від людей таке оправдання: «що я можу зробити, що від мене одного залежить, адже це держава має колосальні впливи на те, чи інше, і вона повинна вирішувати подібні проблеми, або влада, яка керує країною, вони за це відповідальні, а ми так, «капля в морі»»? Такі люди забувають, що держава – це ми всі разом взяті, і влада – теж ми, адже ми її обираємо, і тому відповідальність за різного роду проблеми лежить на кожному з нас. Якщо ми себе позиціонуємо як християни, то першочергово повинні розуміти про виключно персональну відповідальність перед Богом, тобто: прийдеться дати Всевишньому звіт за свої гріхи, а не за чужі і не потрібно дивитися, хто там що робить, а робити те, що особисто від мене вимагається, що я можу на даний час зробити своїми силами. Якщо кожний стане думати про свою особисту відповідальність, а не буде дивитись на інших, тоді можливим є спільне вирішення певних проблем, в тому числі і екологічної, позаяк всі будуть розуміти, що від них щось тай залежить. 1+1=2 – це є аксіома, де 2 – вже сила. Повірте, таких одиниць (1), із правильним розумінням своєї персональної відповідальності та правильною поведінкою немало, і ви не одні, разом ми зможемо щось змінити, кожний у міру своїх сил та можливостей, головне, щоб свідомих людей ставало дедалі більше. Важливість кожного у серйозних проблемах гарно відображена у наступних роздумах:
- якби нота сказала: «одна нота не творить музики» – не було б симфоній...
- якби цегла сказала: «одна цегла не може збудувати стіну» не було б хат...
- якби капля сказала: «одна капля не може творити ріку» – не було б океанів...
- якби людина казала: «один жест любові не може спасти людство» – ніколи не було б справедливості і миру, гідності і щастя на землі...
- як симфонія потребує кожної ноти,
- як книжка потребують кожної сторінки,
- як кулак потребує окремих пальців,
- як океани потребують кожної краплі води,
- як хор потребує окремих голосів – все людство потребує Тебе там, де Ти є, єдину, єдиного, незамінну чи незамінного.
Чого ти чекаєш? ДІЙ!
І на закінчення коротка історія:
Це розповідь про чотирьох осіб, які називалися Усі, Хтось, Кожний і Ніхто. Треба було виконати якесь дуже важливе завдання і Усі були впевнені, що Хтось це зробить. Кожний міг це зробити, але Ніхто не зробив. Хтось розгнівався, тому що це було завдання Кожного. Усі вважали, що Кожний може виконати це, та Ніхто не зрозумів, що Усі цього не зроблять. Закінчилося тим, що Усі обвинувачували Когось, коли Ніхто не виконав того, що Кожний міг зробити сам.
Не будьмо подібними, нехай Бог допомагає!