Драйверами економічного розвитку в сучасному світі є не тільки інвестиції та енергоресурси. Це також здатність до глобальної утилізації відходів. Існує пряма залежність між рівнем розвитку країни і глибиною переробки там ТПВ. Чим багатше економіка, тим більш усвідомленою є утилізація.
Обсяг світового ринку поводження з відходами перевищує 1,1 трильйон доларів і зростає на 7-10 відсотків на рік. В Японії частка переробки відходів з отриманням корисних продуктів близька до 100 відсотків. Символом її безвідходної філософії став штучний острів Одайба в Токійській затоці: з парками, заводами, аеропортом і житловим комплексом, створений з пресованого сміття.
У Швеції утилізують 99% побутових відходів. Пластмаса ж, папір, харчові відходи йдуть на переробку або виробництво біогазу. У столиці Норвегії міська влада організувала безкоштовну роздачу різнокольорових сміттєвих пакетів для пластику та харчових відходів. В результаті за короткий час частка переробки харчових відходів в місті збільшилася на 40%.
А сміттєспалювальний завод "Copen Hill" в центрі Копенгагена, крім профільної діяльності, є інноваційною спортивною спорудою, з біговою доріжкою, найвищою в Данії стіною для альпіністів і гірськолижним спуском.
Все це – індикатори екологічного мислення, яке є трендом розвитку сучасного суспільства. Наше завдання – виявити їх в Україні.
Найбільш повчальним для нас є польський приклад. За три-чотири роки там пройшли шлях, який ще належить освоїти нам. Поляки вже заробляють гроші на смітті, яке раніше створювало їм проблеми і вимагало величезних витрат на складування.
У процесі інтеграції в ЄС Польща зобов'язалася закрити частину полігонів, а які залишилися – модернізувала системами газовідводу і моніторингу. Сьогодні з тисячі звалищ там залишилася половина, що відповідає європейським екологічним стандартам.
Почни з себе
Держава повністю делегувала органам самоврядування процеси управління відходами. Там зробили ставку на закритий цикл використання сміття, коли переробляється все, крім того, що використовувати повторно неможливо. До 2020-го в Польщі розраховують досягти рівня переробки 50% всього сміття в країні.
Щоб стимулювати будівництво переробних ліній, наші польські сусіди підвищили ціну складування відходів, відбивши у операторів бажання вивозити несортоване сміття на полігони. Але головним ключем до успіху стало широке впровадження сортування сміття в домашніх господарствах. Воно стало товаром, а це є важливим європейським принципом в політиці поводження з відходами.
В Україні ситуація зі сміттям складніша. Крім шести тисяч законних звалищ, в країні налічується понад 35 тисяч нелегальних. У рік туди вивозять до 11 мільйонів тонн відходів. Загальна площа звалищ складає майже 5 відсотків території країни. В Україні існує єдиний сміттєспалювальний завод – київське підприємство "Енергія". В цілому ми переробляємо лише близько 3 відсотки побутового сміття. Решта вивозимо за межі населених пунктів і зберігаємо десятиліттями.
Сортування сміття: як це працює в Україні
Показово, що Національна стратегія поводження з відходами, прийнята КМУ, передбачає забезпечити в короткостроковій перспективі збір сухих відходів до рівня 50 відсотків. А з 2018 року вже діє Закон про роздільний збір сміття, який зобов'язав українців сортувати сміття.
Однак по ряду причин ці закони не працюють.
По-перше, українське суспільство не привчене сортувати сміття.
По-друге, відсутні механізми контролю за тими, хто принципово не збирається відокремлювати "сухі" відходи від "мокрих".
По-третє, багато ведучих компаній не поспішають встановлювати в багатоповерхових будинках окремі контейнери для пластику, паперу і металу.
Процес рушить з місця, коли екологічне мислення стане однаково актуальним для влади, громадян, громадських інститутів, бізнесу. У питанні управлінні відходами важлива відповідальність всіх сторін.
Так, українці повинні відповідати за домашнє сортування сміття і доставку його в точки збору. Муніципалітети забезпечують збір відходів і промислову логістику на території громади. Йдеться про продукти життєдіяльності городян, підприємств, ресторанів, магазинів, офісів. Пошук інвестицій для створення необхідних потужностей переробки – також частина муніципальної відповідальності.
Завдання громадських інститутів – просувати в громадах екологічне мислення. Простий приклад вдалого еко-проекту – публічна кампанія, яка пропонує альтернативу одноразовим стаканчиках в місцевих кав'ярнях. Підраховано, що надання дисконту на формат "кава в свою чашку" цікаво кожному п'ятому покупцеві. А це – мінус 3 тисячі викинутих в урни одноразових стаканів з однієї точки щомісяця. У Києві, Львові, Черкасах таку ініціативу підтримали десятки кав'ярень. Сподіваюся, мій рідний Краматорськ також підключиться до цієї ініціативи.
Бізнес потрібно залучати до процесів утилізації упаковки і товарів з вичерпаним терміном експлуатації, в тому числі шин, батарейок, фармацевтичної продукції. Адже це стимул розробляти продукти, які легше переробляти, що містять менше шкідливих речовин.
Важливий елемент – впровадження механізмів державно-приватного партнерства. Для невеликих громад актуально міжмуніципальне співробітництво. Наприклад, в Латвії силами місцевого самоврядування створюються заводи, у яких – до 30 співвласників.
Налагодити європейську систему управління відходами в Україні реально. Нам складно очікувати значної фінансової підтримки від ЄС, яку отримали поляки. І навряд чи на київському заводі "Енергія" ми відкриємо лижну трасу, як в Копенгагені. Але, синергія зусиль, врешті-решт, навчить нас конвертувати завали сміття в гігакалорії, мегавати, тони металу, пластику та інших відновних ресурсів.
Джерело: 24 канал