Опустелювання перестало бути проблемою лише засушливих територій у тропіках. По всьому світу масштаби деградації земель стають викликом для продовольчої безпеки, пише Рубрика.

17 червня Всесвітній день боротьби з посухами та опустелюванням. Здавалося б, Україна – не Африка. Але, тим не менше, засухи, спека, дефіцит води стають все частішими в нашій країні. І це призводить до втрати чорноземів та до ризику для врожаїв.

Які причини цього та що робити, аби у нас не з'явилася своя Сахара? 

Посухи та опустелювання. Наскільки все серйозно?

За даними ООН, кожної хвилини у світі втрачається 23 га земель через процеси деградації. Це приблизно 12 млн гектарів у рік, на яких можна було б виростити 20 млн тонн зерна. Лише в ЄС кожна друга країна повідомляє, що біля половини їхніх територій зазнають впливу через опустелювання.

В Україні 57% території займають орні землі, що використовуються для вирощування сільгоспкультур. Це найвищий показник у світі після Бангладешу. В окремих районах на півдні розораність таких земель сягає 90%, що згубно впливає на довкілля та врожайність. Зокрема, у 2017 році в Україні було вирощено 60 мільйонів тонн зерна, хоча, на думку експертів, урожайність могла б досягнути не менш ніж 100 мільйонів тонн. 

Через деградацію земель та посушливі умови сильно зростають ризики для врожайності. Більше того, з року в рік її рівень непередбачувано змінюється. Наприклад, за останні 30 років коливання врожайності пшениці у степовій зоні України зросли від 10% до більш ніж 25%. Це більше, ніж у Казахстані з його сухим кліматом. 

Подібні різкі стрибки означають великі втрати для фермерів та підприємств. А ще ці "чорні лебеді" можуть вплинути й на інші сфери життя малих та середніх виробників. У травні цього року, до прикладу, кілька фермерів в Одеській та Запорізькій областях скоїли самогубство, ймовірно, саме через те, що втратили всі посіви через посуху. 

Чому відбуваються посухи та опустелювання?

Важливою причиною втрати врожаю є зміна клімату, а саме: посушливість, екстремальні температури й їхній перепад, сильні зливи та урагани. 

Україна вже відчула на собі наслідки кліматичних змін. Середня температура зросла на майже 1,5 °С за останні пару десятиліть, а кожен новий рік б'є температурні рекорди попереднього. Кількість днів із високими температурами (понад +30-35°С) у степовій зон збільшилась із 30-40 до 50-65 днів щороку, а на півночі і заході – з 10 до 15-30 днів. 

Але проблема не лише в тому, що стає тепліше, а ще й значно сухіше. За останні 10 років через зміну клімату кількість опадів в Україні влітку зменшилась на 15-27%. Це посилило "водний стрес" для довкілля, адже запаси води і вологи в ґрунті поповнюються переважно із атмосферних опадів. 

Показово, що півроку тому вперше в історії України не настала метеорологічна зима, а на більшій частині території взагалі не було тривалого снігового покриву. Тому немає нічого дивного в тому, що без танення снігу і весняного водопілля у новий аграрний сезон Україна увійшла з сухими ґрунтами. 

А коли сухі ґрунти починають орати, це призводить до вітрової ерозії (здіймання й перенесення часточок землі на десятки чи сотні кілометрів). Одним із прикладів такої ерозії є пилові бурі. На жаль, вони давно стали звичним стихійним явищем для степової зони, а в квітні 2020 їх могли спостерігати жителі Житомирщини, Київщини та Чернігівщини.  

Вітрову ерозію можуть також посилити смерчі. Для України це завжди було рідкістю, але минулого тижня торнадо зафіксували на полях Тернопільщини. Ще один, неочікуваний для наших широт, фактор ризику для земель. Торнадо – атмосферне явище, яке може розвивати швидкість понад 30 м/с і потужними вітровими потоками здіймати все, що трапляється на шляху. 

Через зміну клімату посилюється й водна ерозія ґрунтів (вимивання поживних речовин і часточок ґрунту). Через нерівномірні опади, а особливо сильні зливи, поживні речовини з ґрунту потрапляють у водні об'єкти. Тому злива після тривалої засухи може посилити втрату родючості ґрунтів, а також забруднити воду поживними елементи, серед яких є добрива й інші агрохімікати.

За даними FAO (сільськогосподарська та продовольча організація ООН), щорічно площа земель, що зазнає деградації в Україні, збільшується на більш ніж 80 тис га. Наразі 4,5 млн га уже зазнали помірного або сильного впливу ерозії, серед яких 68 тис га зовсім втратили родючий шар. 

Інтенсивне агровиробнитцтво vs деградація ґрунтів 

Деградація ґрунту пов'язана не лише зі зміною клімату, а й з інтенсивним агровиробництвом та його несталими парктиками. Мова про глибинну оранку, розорювання природних екосистем та схилів, надмірне використання мінеральних добрив й інших агрохімікатів, дефіцит якісних органічних добрив, порушення й відсутність сівозміни, зменшення/знищення багаторічних насаджень, випалювання стерні, використання важковагової техніки та інше. 

Такі поширені практики посилюють природні темпи ерозійних процесів, але не тільки це. Вони ще й призводять до викидів парникових газів, скорочення їх поглинання ґрунтом, рослинністю й багаторічними насадженнями, які є природними "зберігачами" вуглецю. 

В Україні викиди парникових газів найбільше зростають саме від агросектору. Зараз це понад 12% від всіх викидів. Однак якщо не змінити підходи до агровиробництва, то викиди до 2030 зростуть до 60% від нинішнього рівня. 

І виходить, що ми маємо справу із зачарованим колом, бо через кліматичну кризу посилюються процеси деградації земель, що призводять до зниження врожайності. Ознакою цього є й те, що з початку 2000-х внесення азотних добрив в Україні зросло у 7,5 разів, а середня врожайність зернових в країні виросла лише вдвічі. Тобто потужним лімітуючим фактором зростання агровиробництва виступає безпосередньо стан довкілля. 

Замість висновку

Процеси ерозії та діяльність людини, яка їх провокує, дуже сильно впливають на ґрунти. Щоб їх зберегти, потрібна послідовна державна політика. Зокрема, уряд та парламент повинні: 

• Створити національну систему моніторингу ґрунтів, аби відслідковувати актуальні зміни. Останній масштабний "перепис" ґрунтів був аж 50 років тому. Особливо актуально це зробити в контексті відкриття ринку землі, щоб кожен власник і покупець знали про стан та якість землі, а наглядові органи були спроможні контролювати та не допускати згубні практики використання  ґрунтів та забруднення довкілля.   
• Прийняти документи, що передбачені Нітратною директивою ЄС (91/676/ЄС) та Директивою про промислові викиди (2010/75/ЄС). Мова про Кодекс кращих сільськогосподарських практик (Good Farming Practices) та Найкращих доступних технологій (Best Available Techniques), в яких прописані заходи для попередження втрати поживних елементів з ґрунту, відновлення його властивостей та попередження забруднення землі,  води та повітря.
• Впровадити кращі еко практики та технології на господарствах.Це має бути пріоритетом для державної підтримки агровиробників. Тому повинні виділятись дотації, субсидії, пільгові кредити та грантові програми для  малих і середніх сільгоспвиробників.
• Об'єднати кліматичну політику з аграрною. Зараз кризові явища вирішуються ситуативно, наприклад, через компенсацію втрати врожаю. Однак це боротьба із наслідками, а не причинами проблеми. Галузеві стратегії та плани дій мають містити показники викидів і плани з їх скорочення, заходи із запобігання зміні клімату та адаптації.
• Розвивати дорадчі сервіси та консультаційні органи для аграріїв. Адже багато фермерів працюють на землі без достатньої інформації та ресурсів для більш екологічного сільського господарства. Відсутність підтримки означає масштабну деградацію землі, що невпинно відображається на якості життя людей, що на ній працюють.