26 квітня – дата, яка назавжди закарбована у пам’яті нашого народу як день великого болю, втрат і гірких уроків. Минуло вже 40 років від часу вибуху на Чорнобильській атомній електростанції, але рана Чорнобиля й досі не загоєна. Вона живе у спогадах людей, у покинутих селах, у зраненій природі – і водночас у нашій відповідальності за майбутнє.

Цього дня Заліщицький деканат мав особливу нагоду духовно переосмислити трагедію. Референт Бюро УГКЦ з питань екології Бучацької єпархії о. Іван Стефанчук відвідав парафії сіл Угриньківці та Хартонівці, де спільно з місцевим настоятелем отцем Михайлом Стефанчуком було відслужено Божественні Літургії. Під час богослужінь вірні почули звернення Блаженнішого Святослава, Глави УГКЦ, котрий закликав не лише пам’ятати минуле, але й вчитися з нього, щоб не повторювати помилок.

Особливим моментом стала історична катехиза, під час якої присутні мали змогу глибше осмислити події 1986 року: як сталася трагедія, які її наслідки ми бачимо сьогодні і які виклики можуть чекати людство у майбутньому. Чорнобиль став не лише техногенною катастрофою, але й духовним застереженням: людина, яка ставить себе вище від Бога і природи, рано чи пізно стикається з наслідками своєї гордині.

Сьогодні, коли Україна переживає війну, тема Чорнобиля звучить по-особливому гостро. Знову маємо зранену землю, знищені ліси, отруєні води, понівечену екосистему. Як і тоді, людська безвідповідальність і жорстокість несуть загрозу не лише для однієї країни, але й для всього світу. Війна показує, що екологічна катастрофа може бути не лише наслідком аварії, але й результатом людської злоби та гріха.

Та серед цього болю особливо яскраво світить приклад ліквідаторів Чорнобильської катастрофи. Після Літургій у селах було відслужено панахиди за душі тих героїв, які першими стали на боротьбу з невидимим ворогом – радіацією. Це були звичайні люди: пожежники, військові, інженери, медики. Вони йшли туди, де панувала смертельна небезпека, часто без належного захисту, розуміючи, що можуть не повернутися.

Їхній подвиг – це приклад жертовної любові до ближнього. Вони віддали своє здоров’я, а багато з них – і життя, щоб врятувати мільйони інших. Завдяки їм світ не зазнав ще більшої катастрофи. Це справжні герої, які тихо і без пафосу виконали свій обов’язок перед людством.

Сьогодні ми покликані не лише вшановувати їхню пам’ять, але й наслідувати їхню відповідальність. Бо кожен наш вчинок – це або крок до відновлення світу, або до його руйнування. Чорнобиль і війна навчають нас одного: людина повинна жити у гармонії з Богом, природою і ближніми.

Сподіваємось, що пам’ять про трагедію стане для нас не лише скорботою, але й дороговказом. Дороговказом до життя, в якому ми бережемо створений Богом світ, цінуємо людське життя і несемо відповідальність за майбутні покоління. 

Вічна пам’ять героям-ліквідаторам. І нехай їхній подвиг стане зерном добра у серці кожного з нас.

Інформаційна служба Бюро УГКЦ з питань екології