Секретаріат Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC) 8–18 червня 2026 року провів у Бонні щорічну міжсесійну кліматичну конференцію (SB64), яка традиційно слугує підготовчим майданчиком до наступної Конференції сторін (COP). Цьогорічні переговори мали продовжити роботу над питаннями, що залишилися невирішеними після COP30 у бразильському Белені, та окреслити шлях до конференції COP31, яка відбудеться вже цього року в Туреччині.

Хоч проміжні кліматичні переговори в Бонні вважаються технічними, очікування від них були високими. Конференція проходила на тлі воєн, світової нафтової кризи, рекордно високих температур та все більш відчутних наслідків зміни клімату. Зокрема, науковці попереджають про насування в 2026 році особливо сильного Ель-Ніньйо, що може ще більше посилити посухи, зливи та хвилі спеки, а також спричинити рекордне зростання температури планети протягом наступних п’яти років.

У такому контексті від Бонна очікували не просто нових текстів, а чітких сигналів про те, як країни планують виконувати вже ухвалені кліматичні рішення та посилювати свої дії у відповідь на кліматичну кризу. Останній рік звідусіль звучав заклик про перехід від переговорів до впровадження із гучними заявами про початок «ери імплементації» кліматичних амбіцій. Бонн-2026 став першим великим тестом цієї обіцянки.

Перші дні переговорів справді дали підстави для оптимізму: на відміну від попередніх років, країни швидко затвердили порядок денний і без затримок розпочали змістовну роботу. Однак цей позитивний старт поки не переріс у політичний прорив. Детальніше розповідаємо у цій статті. 

 
Ціль 1,5°C – місія нездійсненна?

Однією з головних тем, щодо якої країни так і не змогли досягти прогресу в Бонні, стало скорочення викидів парникових газів (мітигація) — наріжний камень Паризької угоди. Саме виконання Mitigation Work Programme мало би допомагати країнам підвищувати кліматичні амбіції та скорочувати викиди парникових газів достатньо швидко для досягнення цілі 1,5°C, яку сторони зафіксували у Паризькій угоді.

Однак під час переговорів проявилися значні розбіжності у поглядах  на те, наскільки активно ООН має закликати країни до додаткових зобов’язань та як саме пов’язувати переговорний процес із висновками науки. У результаті сторони так і не змогли досягти відчутного прогресу, а дискусія про те, чи залишається обмеження потепління до 1,5°C реалістичною політичною метою, фактично продовжилася.

Здавалося б, наука вже давно дала чітку відповідь: щоб уникнути найнебезпечніших наслідків зміни клімату, глобальне потепління необхідно обмежити на рівні 1,5°C, про що неодноразово наголошувала Міжурядова група експертів з питань зміни клімату (МГЕЗК або англ. IPCC). Однак цьогоріч у Бонні навіть наукові висновки стали предметом політичних дискусій. Під час переговорів неодноразово виникали суперечки щодо посилань на висновки МГЕЗК, формулювань про 1,5°C та використання наукових даних як основи для політичних рішень. Це стало ще одним нагадуванням про те, що кліматичні переговори дедалі більше відображають ширші геополітичні процеси, де навіть науковий консенсус іноді стає предметом політичних дебатів. 

 
Адаптація до зміни клімату

Конференція завершилася без досягнення консенсусу між сторонами і щодо Глобальної цілі з адаптації (Global Goal on Adaptation, GGA).

Основним результатом стало рішення створити технічну робочу групу (task force) для доопрацювання Беленських індикаторів адаптації. Її завданням буде вдосконалення методологій і метаданих, щоб зробити індикатори більш зрозумілими та зіставними для оцінки прогресу країн у сфері адаптації. Підсумковий звіт робочої групи очікується аж у листопаді 2027 року на COP32 в Аддіс-Абебі (Ефіопія), яка, за прогнозами, буде значною мірою присвячена темі адаптації.

Попри те, що створення технічної групи на перший погляд можна розглядати як певний прогрес, переговори вкотре продемонстрували глибокі розбіжності між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Якщо перші наполягали насамперед на технічних аспектах (індикаторах, методологіях та оцінці прогресу), то другі наголошували на необхідності забезпечити достатнє фінансування адаптації. Для  , які вже регулярно потерпають від повеней, посух та екстремальної спеки і сформували плани заходів з адаптації, першочерговою потребою є ресурси для реалізації адаптаційних заходів, а не лише вдосконалення систем їх оцінювання.

Саме тому центральним стало питання коштів на адаптацію. На COP30 у Белені сторони погодили ціль щонайменше потроїти фінансування адаптації до 2035 року. Тож  під час переговорів у Бонні країни, що розвиваються , наполягали, аби положення про потроєння фінансування було інтегроване до тексту щодо Глобальної цілі з адаптації (GGA).

Водночас Канада, Норвегія та Японія виступили проти включення такого формулювання. У результаті згадка в тексті про потроєння фінансування не була погодження сторонами. Це означає, що переговори щодо GGA фактично розпочнуться заново вже під час COP31 в Анталії.

Складається враження, що розвинені держави намагаються відмежуватися від попередніх домовленостей, ніби їх не існувало, і цього разу в Бонні їм це вдалося. Замість того, щоб просунутися в узгодженні питань фінансування та продемонструвати, як має виглядати реальна «ера імплементації», сторони знову зосередилися на технічних процесах, які лише відтерміновують вирішення нагальних проблем.

Справедлива трансформація: від діалогу до механізму підтримки

На тлі складних дискусій щодо фінансування, адаптації та скорочення викидів переговори щодо справедливої трансформації (Just Transition) стали одним із небагатьох напрямків, де країнам вдалося досягти відносно конструктивного прогресу. Справедлива трансформація покликана забезпечити перехід до кліматично нейтральної економіки таким чином, щоб він якомога менше шкодив працівникам, громадам і країнам, які найбільше залежать від вуглецеємних секторів.

У Бонні сторони погодили умови перегляду Програми роботи зі справедливої трансформації (Just Transition Work Programme), яка діє з 2023 року. Водночас переговори просунулися й у реалізації одного з рішень COP30 у Белені, де країни домовилися розпочати роботу над окремим механізмом підтримки ініціатив зі справедливої трансформації — так званий BAM (Bel Belém-to-Antalya Mechanism). У Бонні було представлено перші варіанти його структури та принципів функціонування з розрахунком на те, що механізм може бути офіційно запущений уже на COP31. 

 Втім, попереду ще залишаються складні політичні дискусії. Ключовим питанням буде те, чи стане майбутній механізм реальним інструментом підтримки працівників, громад і країн у процесі трансформації, чи залишиться переважно майданчиком для обміну досвідом і діалогу. Саме тому наступні місяці та COP31 можуть стати вирішальними для того, щоб перетворити концепцію справедливої трансформації на практичний інструмент кліматичної політики.

Попри наявні розбіжності, переговори в Бонні засвідчили, що соціальний вимір кліматичної політики поступово перестає бути другорядною темою і дедалі більше інтегрується в міжнародний кліматичний порядок денний. Для країн, які проходять через масштабні економічні та суспільні зміни, зокрема для України в контексті майбутнього відновлення, це може стати одним із найважливіших напрямків кліматичної співпраці в найближчі роки.

Відмова від викопного палива

Перехід від викопного палива (Transition Away From Fossil Fuels, TAFF) залишався ще одним тестом на готовність урядів взятися за втілення домовленостей. Хоча сторони продовжують підтверджувати зобов’язання, погоджене на COP28, переговори в Бонні не дали чіткого розуміння того, як саме цей перехід повинен відбуватися на практиці. Підтвердження зобов’язання “поступово переходити ” від викопного палива — це зовсім не те саме, що наявність чіткого плану, як відмовлятися від вугілля, нафти та газу тут і зараз, а часу на поступовий прогрес практично не залишилося.

Все більше країн наголошують, що національні плани є важливим елементом, але перехід від викопного палива не може ґрунтуватися виключно на розрізнених національних зусиллях. Саме це визнали майже 60 країн під час першого саміту, присвяченого відмові від викопного палива, в Санта-Марті (Колумбія), зазначивши, що такий перехід потребує міжнародної співпраці. На їхню думку, окремі національні дорожні карти є важливими, але недостатніми для настільки масштабної трансформації та можуть залишити найбільш вразливі країни сам на сам із переходом від проблеми, якої вони не створювали.

У цьому контексті дедалі частіше лунають заклики до створення спільних міжнародних механізмів, як от Договору про нерозповсюдження викопного палива (Fossil Fuel Non-Proliferation Treaty), який міг би забезпечити швидший та більш справедливий перехід. Додаткового значення цим дискусіям надала і резолюція Генеральної Асамблеї ООН щодо імплементації консультативного висновку з питань зміни клімату від Міжнародного суду ООН, підтримана переважною більшістю держав. В одноголосному рішенні судді дійшли висновку, що виробництво та споживання викопного палива «може становити міжнародно-протиправний акт, який приписується цій державі». Попри те, що висновок МС ООН не є обов’язковим для урядів, він може мати значний вплив, оскільки вразливі групи та країни наполягають на посиленні кліматичних дій або звертаються до суду з вимогами компенсації.

Фінансування знову стало головною лінією розлому

Як завжди, кліматичне фінансування стало полем найбільш напружених дискусій, де інтереси тих, хто виділяє кошти, і тих, хто їх отримує , суттєво різняться.

Згідно з дослідженням ОЕСР, обсяг кліматичного фінансування, який надають розвинені країни, досяг рекордного рівня у 2024 році — 136,7 млрд доларів США. Однак ця статистика приховує важливі тенденції останніх років: з 2024 року скоротилися обсяги міжнародної допомоги (зокрема, з боку США) та зменшилися внески до багатосторонніх кліматичних фондів, таких як Зелений кліматичний фонд, що свідчить про скорочення

Усе це відбувається попри домовленість 2024 року на COP29 щодо Нової колективної кількісної цілі (New Collective Quantified Goal, NCQG) у щонайменше 300 млрд доларів США на рік для країн, що розвиваються, до 2035 року. На COP30 сторони погодилися створити дворічну робочу програму з питань кліматичного фінансування, покликану чіткіше окреслити механізм дії NCQG. Водночас NCQG залишається політично спірною, особливо щодо її сфери застосування: чи має вона тлумачитися в межах статті 9.1 Паризької угоди (державне фінансування, що надається розвиненими країнами), чи ширше, тобто у межах усієї статті 9, яка також включає приватне фінансування та внески ширшого кола сторін, включно з більш заможними країнами, що розвиваються.

У Бонні країни, що розвиваються, та громадянське суспільство наголосили, що робоча програма зі статті 9 повинна бути офіційно включена до порядку денного COP31. Наразі цей пункт відсутній навіть попри офіційний лист-запит від Президента COP30, хоча така інтервенція значно підвищила шанси на розгляд цього питання. 

 Загалом тема фінансування залишилася невирішеною на майже всіх переговорних треках конференції. Незалежно від того, чи це тема адаптації, справедливого переходу чи мітигації — країни, що розвиваються, раз у раз нагадують, що успішна реалізація рішень залежить від передбачуваного державного фінансування, передачі технологій та розбудови спроможностей, які мають надходити до тих, хто реалізує кліматичні дії на місцях. Але більшість розвинених країн і далі не готові брати на себе зобов’язання щодо обсягів державного фінансування на грантовій основі, які відповідали б їхній же риториці про «еру імплементації». Відвертання погляду від проблеми не усуває потребу — воно лише перекладає тягар і витрати на вразливі країни та громади, які зрештою змушені платити найвищу ціну, включно з втратою життів.

Дорога з Белена до Анталії

Після COP30 у Белені дедалі частіше звучить теза про те, що кліматичний процес вступив в «еру імплементації». Після років переговорів про цілі, механізми та правила головним завданням тепер має стати виконання вже ухвалених рішень. Саме навколо цієї ідеї бразильське головування будувало наратив COP30, а Туреччина та Австралія, які спільно відповідають за підготовку COP31, продовжують наголошувати на необхідності переходу від декларацій до практичних результатів.

Втім, переговори в Бонні показали, що сам механізм UNFCCC досі значно краще пристосований до досягнення політичних домовленостей, ніж до підтримки їх реалізації. Майже в усіх ключових питаннях країни продовжують сперечатися про принципи, обов’язки та джерела підтримки. Брак прогресу в цих питаннях вкотре продемонстрував, що ухвалення рішень і їх виконання залишаються двома різними політичними реальностями. Водночас сама поява цієї дискусії є показовою. Якщо раніше основним питанням було «про що домовитися», то сьогодні дедалі частіше звучить інше: «як забезпечити виконання вже ухвалених рішень». 

Тепер увага поступово зміщується до COP31, який відбудеться в листопаді в Анталії. Туреччина як країна-господар і Австралія як президент переговорного процесу вже окреслили своє бачення конференції як COP, орієнтованої на реалізацію рішень, посилення співпраці та досягнення конкретних результатів. Серед пріоритетів називають імплементацію кліматичних зобов’язань, фінансування, справедливу трансформацію та прискорення електрифікації економіки як одного з ключових інструментів відмови від викопного палива.

Водночас саме Бонн продемонстрував масштаб викликів, з якими зіткнеться майбутнє головування. Переговори залишили після себе довгий список невирішених питань: від фінансування адаптації та майбутнього Глобальної цілі з адаптації до суперечок щодо скорочення викидів, ролі науки та реалізації домовленості про перехід від викопного палива. Багато з цих тем неминуче повернуться до переговорного столу вже в Анталії. Тому головне питання перед COP31 полягає не лише в тому, чи зможуть країни домовитися про нові рішення. Після Белена і Бонна дедалі важливішим стає інше: чи зможе міжнародний кліматичний процес продемонструвати, що він здатний не лише вести переговори, а й забезпечувати виконання власних домовленостей.

Для України важливо також, що дедалі більше місця в міжнародних дискусіях займають питання стійкості, адаптації, енергетичної безпеки та справедливої трансформації. Саме ці теми безпосередньо перетинаються з викликами післявоєнного відновлення України і, ймовірно, залишатимуться в центрі уваги до COP31.

Джерело: Екодія