«Бо гнів людський не чинить правди Божої»

(Як 1, 20) 

Гнів – один з головних гріхів, які лежать в основі інших гріхів і призводять до різноманітних згубних наслідків для людини, суспільства і всієї створеної Богом дійсності.

Гнів характеризують як специфічну психоемоційну реакцію на ситуацію, що суперечить власним уподобанням чи перешкоджає у задоволенні певної потреби, що виражається у почутті та вияві злоби стосовно свого оточення. Симптомами гніву, як правило, є нервове збудження, роздратування, підвищений тиск, а також відповідні зовнішні прояви агресії, що призводять до образи, розбрату, сварки, насильства, бійки, знищення матеріальних благ, завдання шкоди здоров’ю і навіть до вбивства. Однак все це лише деякі зовнішні прояви гніву, який є передусім глибокою внутрішньою гріховною дійсністю.

Гнів – «це стан особи, яка агресивно захищає своє існування без надії на Бога зі шкодою для ближнього», – навчає Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» (Катехизм УГКЦ, 768). Посилаючись на святоотцівську традицію, Книга віри розрізняє три види гріха гніву: гнів який палає всередині, гнів, що виявляється у словах і вчинках та гнів, який горить тривалий час, або злопам’ятність (пор. там само).

Дійсність гніву як головного гріха стосується передусім серця людини і її стосунків з Богом. Опанована гріхом (гординею) людина зачиняє злістю своє серце перед Богом та Його життєдайною любов’ю, намагається самостійно здобувати щастя і автономно писати свою історію спасіння. Таким чином вона діє не тільки проти Бога, але й проти своєї божественної природи, що спричиняє внутрішній дискомфорт, почуття неспокою та невдоволення, що виражається у різних формах гніву (пор. Катехизм УКГЦ, 768).

Гнів виникає на основі конфлікту власних задумів, планів, ідеалів та очікувань з Божою дійсністю, такою якою її задумав і створив Бог. Людина, яка не живе з Богом і намагається ходити своїми дорогами сприймає Божу дійсність як перешкоду на своєму шляху до щастя, яке має осягнути вже «тут і зараз» через володіння, споживання, задоволення… Все, що постає на заваді осягнення уявного щастя викликає гнівний спротив та агресію.

Токсичний вплив гніву отруює свідомість і унеможливлює прийняття зважених і об’єктивно правильних рішень. Гнів відбирає правдиву свободу і робить своїм невільником. Замість того, щоб тягнутись до добра, поневолена гнівом воля штовхає людину до зла, насильства і гріха. В результаті, у гніві людина перетворюються на злісного монстра, що загрожує ближнім та всій Божій дійсності.

Гнів несе в собі загрозу передусім для людини, яка потрапила в його тенета. Вона ризикує «вибухнути» від невдоволення та люті, що може мати вагомі негативні наслідки для її здоров’я та життя. Детонації цього гріха є здатними завдати руйнівних пошкоджень будь-якій суспільній дійсності та світу Божого створіння в цілому.

Гнів здатен отруїти і зруйнувати дружні стосунки, зробити нестерпним життя у подружжі та сім’ї. Гнів дискредитує та прирікає на поразку виховний процес. Гнів є причиною розбрату, сварки та насильства. Гнів може спричинити, загострити та поширити ескалацію збройних конфліктів (воєн) глобальних масштабів з трагічними наслідками для мільйонів людей та широкомасштабним забрудненням та руйнуванням природного навколишнього середовища.

Для того, щоб краще зрозуміти екологічне значення гніву необхідно взяти до уваги, що це один з головних гріхів проти Бога, що полягає у злісному відкиданні Божої любові та порушенні її заповідей. В людини, яку опанував гнів є поневоленими розум і воля. Опанована гріхом гніву людина вже більше не здатна об’єктивно оцінювати дійсність та бути правдиво свобідною. Задурманена токсичним впливом гніву свідомість втрачає здатність усвідомлювати належними чином цінність природи, та свою християнську відповідальність за неї. В людини екологічно свідомої, гріх гніву спричиняється до того, що вона не може належними чином цю відповідальність реалізувати. Банальні приклади: спалах гніву може призвести до того, що ми зламаємо ту чи іншу річ, яка є в нашому володінні, володінні ближніх чи суспільному володінні. А кожна річ має свій екологічний вимір: для її виробництва потрібні відповідні ресурси та енергія, для виробництва якої знову ж таки необхідні відповідні ресурси, і має місце додаткове негативне навантаження на природне довкілля…

Розлюченій людині важко собою контролювати і раціонально та ощадливо ставитись до природних ресурсів: «кран до упору – бризки до стелі» (марнування безцінного Божого дару води)…; «газ до килимка – різке гальмування – знову газ» – небезпека для життя (власного та оточуючих), розхід палива і забруднення довкілля в такому режимі може зростати більш ніж у двічі… Опанована гнівом людина перетворюється з відповідального Божого управителя створіння – в насильника, свавілля та жорстокість якого призводять до страждання всього створіння (пор. Рим 8, 22).

Що робити? Як лікувати хвору на гріх гніву людину? Без сумніву, необхідно усувати передусім самі причини цього важкого гріховного захворювання. Необхідно відкрити серце Богу та Його життєдайній любові, що дає відчуття справжнього щастя та Божого миру.

Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» навчає про важливість чесноти довготерпеливості для ефективної боротьби з гнівом та для його подолання: «Через чесноту довготерпеливості, яку називаємо ще лагідністю, людина стає невразливою на людський гнів, оскільки почуває себе захищеною Господом» (Катехизм УГКЦ, 770).

В основі чесноти довготерпеливості, яку всі ми покликані активно плекати та розвивати, лежить любов Божа, яка «довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!» (1 Кор 13, 4-7). Божа любов – це вакцина від будь-якого гріха, а особливо – від гріха гніву. Коли пристань нашого серця буде переповнена Божою любов’ю, то до неї не зможе причалити ані гнів, ані жоден інший гріх.

Д-р Володимир Шеремета

Дана катехиза була підготована в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2014.