Фил 4, 4-9

«Радуйтеся завжди у Господі; знову кажу: радуйтеся» (Посл. до Фил 4,4).

Такими словами святий апостол Павло звертається до нас, християн, які живуть, працюють чи навчаються, реалізують свої таланти та здібності, боряться за своє місце «під сонцем» у Богом створеному світі. Насправді у цьому апостольському слогані-закликові – радуватися завжди у Господі – закладений автентичний зміст та сенс нашого християнського буття та самореалізації як дітей Божих, створених на Його образ і подобу. У цьому зверненні апостола можна відчитати координати християнського способу мислення, поведінки та стилю життя, який ми мали би відповідально реалізовувати, живучи у Богом благословенному та створеному Ним світі.

На жаль, сучасне споживацьке мислення багатьох людей нашого часу диктує свої вектори руху та розвитку, які відводять сучасну людину від правдивої, автентичної християнської радості. Спочатку особа, керуючись короткостроковою перспективою свого власного особистого і, дуже часто, матеріального збагачення, хоч і здобуває якісь вигоди та користі тимчасового характеру, то в кінцевому результаті опиняється на манівцях, на роздоріжжі. Дуже часто така людина залишається виснаженою, втомленою, демотивованою та безперспективною до будь-якого розвитку. Людина деградує та обезцінює свою власну людську гідність – бути відповідальним господарем, адміністратором, а, навіть, співпрацівником Божим, щодо впорядкування та розвитку свого життя і всього Богом створеного світу. Таким чином спочатку руйнується внутрішня екологія людської свідомості, а далі – зовнішній світ.

Цими днями, спілкуючись з одним полтавським підприємцем, ще раз для себе відкрив просту істину. Походить з полтавського села, куди завжди на вікенди їздив трохи відпочити. Але весною та в осінній період не хоче туди їхати. Причина проста. Осінні та весняні спалювання рослинних залишків. Намагався ставити у селі сміттєві баки, приходив на зібрання мешканців села, щоб пояснити свою позицію щодо негативності підпалів. Нічого не допомагало. Через роки дізнався, що у його селі серйозно почастішали випадки ракових захворювань у дітей.

Для того, щоб ми постійно раділи, щоб ми не втрачали справжньої християнської радості, незалежно від обставин нашого життя, нам потрібно вдивлятися у довгострокову перспективу. Ми маємо себе запитуватися: а що я особисто можу зробити, який мій особистий внесок має бути у розвиток суспільного тіла, навколишнього світу. Часами, ми не усвідомлюємо у якому дивовижному світі ми живемо, скільки радості ми можемо відчувати від спілкування з природою, Богом створеним світом. Скільки ми можемо черпати радості з навколишнього середовища, яке є великим Божим даром для кожного з нас.

Напевно, сьогодні ще не пізно задуматися над важливістю нашої відповідальної поведінки у ставленні до природних ресурсів, їх бережливого та помірного використання.

Цей світ має певні закономірності, керується Божими законами. І правдиво можемо відчувати радість тоді, коли наш вибір буде відповідати нашій людяності, а отже, співпадати із законами Богом створеного світу. Сучасна людина, експлуатуючи природнє довкілля, може зайти так далеко, що може бути неможливим повернутися назад.

Дорогі в Христі! Пам’ятаймо, що наша власна християнська радість залежить від нашого відповідального вибору, від нашої відповідальності за наше життя та Богом створений світу.

 Підготував: о. Максим Кролевський, екореферент Харківського екзархату

Ів 12,1-18

Сьогоднішня Неділя, яка носить назву Квітної, є великим святом Христової Церкви. Вона ніби предзнаменує інше, найбільше свято Церкви, свято Воскресіння. «Від нині за тиждень буде Великдень», – вітають один одного християни, жартівливо б'ючи один одного «шуткою», тобто зеленою лозою. Колір риз священика – зелений, колір радості і надії. Саме зеленими віттями вітали Христа мешканці Єрусалиму, як вітали великих полководців з війни. Христос в'їхав до Єрусалиму верхом на осляті. Так робили всі полководці, щоб показати власну покору, немов вказуючи на Бога, який подарував цю перемогу. І Христос є таким «полководцем», бо виграв битву зі смертю, воскресивши Лазаря. І виграє другу, більш запеклішу битву, воскреснувши з мертвих, «смертю смерть поправши». Зелений колір, є кольором життя. Великдень припадає завжди на весну, бо є переходом від смерті до життя.

Люди дуже люблять героїв. Так було у всі часи. Але це свято зустрічі Христа як Месії є водночас і радісним, і трішки сумним. Вже увечері розпочинаються богослужіння Великої седмиці. Радість різко змінює смуток і строгий піст. Страсний тиждень є часом приготування до Великодня і, ніби, продовжує в часі день Великої П'ятниці, коли людина робила все, що хотіла з власним Творцем.

В часі Великого посту ми в храмах і поза ними молилися хресну дорогу. Розважаючи над її стаціями, у нас може виникнути думка, що всі ті, хто знущалися над Ісусом, били тростиною, накладали важкий хрест, хто Його розпинав, пробивав бік були дуже жорстокими людьми. Жорстокість солдат була спричинена і байдужістю тих, хто сьогодні кричав «Осанна, сину Давидів!» Ми ж не такі, думаємо собі, ми ніколи б цього не робили. Але, можливо, ми просто мало себе знаємо? Мешканці Єрусалиму були людьми, які знали Боже Слово майже напам'ять. Молилися сім разів на день, дотримувалися Божого Закону, брали участь у всіх святах і храмових церемоніях. Ці люди ніколи не викидали сміття в ріку Йордан чи Галилейське море. Вони не підпалювали власної землі. Не вбивали тварин, коли цього не можна було робити, не продукували стільки сміття, як ми з вами. Може ті люди не були вже й такими поганими, як ми з вами?

Ніде не згадано в Писанні, щоб Господь їх навчав про екологічний гріх, не сварив їх за злочини проти довкілля, бо вони вважали світ створений Богом і шанували його. Так, це були інші часи. Але ж сьогодні ми б мали бути більш гуманні та прогресивні, а ми фактично байдуже спостерігаємо на винищення Божого творіння і додаємо страждань Слову, яким творився світ. Ми щодня промовляємо молитву, де називаємо Бога своїм Отцем і просимо, щоб «святилося Його Ім'я». Ця молитва розпочинається і закінчується прославою Бога. Хіба ми не схожі на тих людей, що прославляли Христа, а через 4 дні плюватимуть і глузуватимуть з Нього?

Ми глузуємо з Бога, коли зациклені на своїх матеріальних потребах. Ми зраджуємо Його, коли обираємо собі інших божків: кар'єру чи гроші. Ми розпинаємо Його, коли підпалюємо сухотрав'я, вирубуємо ліси, отруюємо воду, землю, повітря.

З Голгофи всі йшли, б'ючи себе в груди. І ми це робимо, але не через покаяння, а кричучи голосно: «Я людина, все це моє і я роблю, що вважаю за потрібне!» Якщо в часі Великого посту ми не пережили екологічного навернення, то просто змарнували майже 40 днів свого життя. Але є шанс ще щось змінити в часі наступного тижня. Віра без діл мертва. Намагаймося зробити щось, що виявить нашу віру в Бога Творця. Щось, що полегшить страждання терплячого Ісуса. Амінь.

Підготував: о. Олег Кобель, екореферент Стрийської єпархії

Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2019 р.