По апостольському читанню

Євр. 311 зач.; 4, 14 – 5, 6.

Слава Ісусу Христу!

Сьогодні, у неділю хрестопоклонну, ми з вами чуємо в посланні апостола Павла до євреїв слова про провід, що  все людство отримує в особі найвищого Архиєрея – Ісуса Христа, який не тільки може співстраждати з нами, але  до кінця розуміти наші проблеми. І цей Архиєрей показує дорогу визволення від страждань - дорогу, яку сам пройшов, будучи в тілі. Ця дорога, як каже сам Христос, спонукає нас бути досконалими, як і отець Наш Небесний досконалий. Ось короткий дороговказ нашого шляху спасіння тут, на землі. Чи, радше, це напрямок самовдосконалення перед дорогою вічності. Коли люди ставлять питання про життя, то зазвичай зовсім не цікавляться, коли їхній подих входить у ніздрі, а коли виходить. Радше вони прагнуть знати, наприклад, що трапиться після смерті. Однак справжня таємниця життя полягає не в тому, що буде з вами після смерті, а що відбуватиметься до того, як ви помрете. Якщо хочете пізнати смерть, вам слід зрозуміти життя. Це короткий екскурс в антропологію спасіння роду людського, проте маємо розуміти, що повнота спасіння та навернення полягає в апокатастазі всього сотвореного, і людина, як найвищий діяльний Божий акт творіння, зобов’язана йти до відновлення втраченого через  сопричастя з усім космосом.

Тому кожен із нас, прагнучи йти дорогою спасіння, має подбати також і про світ довколишній, який людина зобов’язалась доглядати та підпорядковувати його собі. Тут виникає слушне питання: як я маю підпорядковувати світ й одночасно дбати про нього? Відповідь доволі проста: діяти так, як це робить Творець, тобто бути учасником Божого творчого процесу і нічого не руйнувати, а приводити до життя.

Пропоную в реаліях сьогодення поринути в зміст нашого екологічного навернення та розглянути приклади безпосередньої участі в апокатастазі. Це відновлення в реаліях війни вкотре довело, що тільки спільно, а не поодинці ми зможемо протистояти будь-якій загрозі. Коли перед нами постало питання енергозбереження та енергоефективності, ми згуртувались і дали собі слово, що можемо доволі багато заощадити та не використовувати зайвого. Це дало змогу пройти найважчий період зими, коли здавалось, що відчуття безвиході просто витає в повітрі.

Маємо чудовий приклад з минулого, який вагомо засвідчує, що, об’єднуючись, стаємо не тільки сильнішими, але й розуміємо, як ми одне одному потрібні. Люди долали? проблеми побудови спільнот, бо перед ними поставали виклики, на які не могли відповісти окремі племена. Візьмімо, приміром, давні племена, які мешкали вздовж річки Ніл тисячі років тому. Річка була джерелом їхнього життя. Вона зрошувала поля й слугувала торговельним шляхом, однак була непередбачуваним союзником. Мало дощів – і люди вмирали з голоду, багато дощів – і річка заливала береги й руйнувала цілі села. Жодне плем’я не могло самостійно розв’язати цю проблему, бо кожне мешкало на малій ділянці річки й могло мобілізувати заледве кілька сотень робітників. Лише спільні зусилля для побудови величезних дамб і прокопування сотень кілометрів каналів могли дати сподівання на приборкання потужної річки.

Ось чому екологічні виклики сьогодення ми можемо вирішувати тільки разом. Катехизм УГКЦ говорить, що одним із моральних принципів суспільного устрою є соборність: «Соборність Церкви – це її місія збирати розпорошених гріхом людей і цілі народи, виховуючи в кожній людині відповідальність не тільки за себе, а й за інших та, врешті, за все людство. Крім почуття особистої відповідальності й причетності до справ своєї спільноти, соборність відкриває людині інших людей та інші спільноти для сопричастя з ними і дає досвід такого сопричастя. Соборність вносить дух порозуміння, у якому різні спільноти переростають свої групові інтереси, опановують культуру діалогу та взаємної підтримки, щоб подолати ті чи інші непорозуміння і конфлікти». ( Катехизм УГКЦ п.923)

На основі сьогоднішнього апостола в контексті екологічного навернення та спасіння світу можемо зробити висновок: причиною всіх негараздів та занепаду є гріх. Кожен із нас усвідомлює, що гріх викривлює міжособистісні стосунки, породжує непорозуміння й перешкоджає формуванню та вдосконаленню суспільства. Кожний особистий гріх завжди має суспільні наслідки. Це призводить до виникнення структур гріха – таких суспільних утворень, у яких людину спонукають до грішних вчинків. Для подолання структур гріха й розбудови суспільства християни мають відмовитися від гріховних дій і мужньо свідчити про добро і справедливість, відновлюючи первозданну гармонію сотвореного Богом світу й долаючи виклики, з якими їх конфронтує сучасність.

Підготував о. Роман Романович, референт Бюро УГКЦ з питань екології Київської архієпархії.

По Євангельському читанню

Мр. 37 зач.; 8, 34 – 9, 1. 

Слава Ісусу Христу!

Дорогі браття та сестри, сьогодні, у третю неділю Великого посту, ми поклоняємось Господньому Хресту. Чому саме в цю неділю Церква Христова віддає урочисту шану Хресту Господньому? Тому що для кожного з нас сорокаденна великопосна духовна подорож є виснажливою, для кожного по- своєму важкою, і багато хто вже встиг вибитися з сил – духовних і фізичних. Саме тому Церква Христова дає нам можливість посеред посту, вдивляючись у хресне знамено, усвідомити той факт, що взяти Хрест Господній означає прийняти обставини свого життя такими, якими вони є. Нелегко їх прийняти, змиритися з чимось, бо завжди нас хтось дратує, чогось бракує, щось не так, особливо тепер – у час війни, яка докорінно змінила наше життя, життя наших родин й усього українського народу.

Так склалося, що ми виношуємо свої плани, маємо власне бачення, яким би мало бути життя навколо нас, знаємо, хто й що мав би зробити в цьому земному житті, але як християни не усвідомлюємо, що все, що маємо, – це дар від Бога Творця. Те, що нас оточує: ріки, гори, лани, ліси, озера – усе, що з гордістю називаємо Батьківщиною, – ми отримали задарма, тож маємо зробити все можливе, щоб краса Божого творіння, якою так щедро Господь нагородив нас з вами, перейшла такою ж нашим майбутнім поколінням.

Брати хрест на себе – це прийняти ті обставини, якими вони є в цю мить нашого життя, і жити за Божими законами. Кожному з нас зараз не легко, тому що ворог робить усе можливе, щоб наш хрест став важчим і ми почали нарікати на Господа. Обстрілюючи об’єкти нашої критичної інфраструктури, він хоче занурити всіх нас у темряву й холод, але не усвідомлює, що цим він навчає нас цінувати й берегти те, що колись було таким звичним та буденним. Кожен з нас протягом цього часу навчився жити в режимі дійсно адміністраторів Господніх, бо застановляємось, коли і як використовувати те чи інше благо цивілізації з думкою про свого ближнього. Насправді нічого дивного тут немає: цілком нормальним є постійний раціональний підхід до використання природних ресурсів, якими Господь наділив усіх людей без винятку. Війна спонукала нас до переосмислення цінностей, визначення пріоритетів та усвідомлення важливості особистого внеску кожної людини задля збереження природних Божих дарів.

Брати хрест – це також приймати себе таким, яким кожен є в цю мить власного життя. Дуже часто можна почути: за що це нам? Чому таке випробування випало саме на наш народ, на наше життя? Маємо зрозуміти, що кожен день нашого життя – це не що інше, як урок, яким наш Творець хоче чогось нас навчити. Де чи ким би ми не були, маємо робити все можливе, щоб на своєму місці, на посаді, не нарікаючи, гідно виконувати завдання, до яких нас покликав Господь. Як тільки ми це приймемо – зразу запанує радість і настане мир, бо приймемо Бога, який є джерелом миру і любові.

Сьогодні ми вшановуємо Хрест Господній, виставляємо його для поклоніння і співаємо: «Хресту Твоєму поклоняємось, Владико!» Віддаємо честь і шану Хрестові, бо на Хресті звершилося спасіння всього людства, яке дало нам змогу повернутися до гідності дітей Божих і зватися християнами. Тому, коли нам важко в цьому земному житті, частіше вдивляймося в Хрест Господній. Нехай Христос, Якого сьогодні бачимо розп’ятим і цілуємо Його Хрест Животворящий, увійде в наше життя, наповнить нас життєдайною силою і за молитвами Пречистої Діви Марії допоможе звершити мандрівку до тієї мети, до якої Він нас кличе. Амінь.

Підготував о. Михайло Деревенчук, референт Бюро УГКЦ з питань екології Бучацької єпархії.

Проповіді підготовлені в рамках Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2023 р.