Екуменічна водна мережа Всесвітньої ради церков на час Великого посту готує тематичні роздуми про воду та її доступ для різних верств населення. Роздуми на другий тиждень Посту підготував Митрополит д-р Геевархес Мор Коорілос, Ніранамський єпископ Яковитської сирійської православної церкви в Індії.

У своїх рефлексіях він роздумує над уривком з Євангелії від Івана (Ів 4, 1-30) про те, як Ісус зустрічається з самарянкою біля криниці, провівши паралелі з кастовою нерівністю та дискримінацією в Індії.  

Роздуми

Вода є основоположною біблійною та теологічною темою. Вода, фактично, стає проникаючим елементом від часу створіння до кінцевого об’явлення в Біблії. В часі творіння «дух Божий ширяв над водами» (Бт 1,2) і одним зі знаків нового неба і нової землі була ріка життя. «Я спраглому дам даром від джерела води життя» (Одк 21,6). Вода – це канал Божої благодаті, шлях Божого зцілення та спасіння в Біблії.

Бапурао Тандже працює звичайним робочим у штаті Махараштра, в Індії. Він самотужки протягом 40 днів викопав криницю, після того як йому та його дружині відмовили в доступі до води з місцевого джерела через те, що вони належать до нижчої касти далітів.

«Я прийшов у березні того дня додому майже зі сльозами на очах. Я прийняв рішення ніколи нікого не просити про воду… Я просто хотів забезпечити водою нашу місцевість, щоб ми, даліти, не випрошували води в людей з інших каст».

Цей випадок сьогодні не є по одиночним в Індії. Даліти, зокрема жінки, кожного дня в Індії відчувають на собі дискримінацію та неприйняття. Громадські криниці – це місця, де далітам відмовляють у воді в багатьох куточках Індії. Доступ до води, особливо питної води, залишається питанням соціо-екологічної справедливості для далітів.

Криниці відігравали важливу роль в житті ізраїльтян у Старому Завіті. Уривок «Надвечір, коли жінки виходять брати воду» (Бт 24,11), може нагадати жінок в індійських селах. Це громадські криниці, де селянки збираються, щоб набрати води. Біля цих криниць вони діляться своїми історіями, життєвим досвідом і будують зв’язки у спільноті. Саме тому відмовити в доступі до таких громадських місць рівносильне великому порушенню основоположних прав людини. Те, що пережили Бапурао Тандже та його дружина у власному селі, є прикладом повної соціальної ізоляції та відчуження.

Читайте також: Сім тижнів для води

Історія про Ісуса і самарянку біля криниці нагадує нам про Індію в контексті кастової недоторканості та дискримінації. Самарянка була праобразом типової жінки з касти далітів в Індії, яка змушена долати велику відстань, щоб набрати води. Це трапляється через те, що їм не можна набирати воду з громадських криниць через кастову приналежність або тому, що їх виганяють з рідних домівок, щоб дати дорогу «прогресу», будуючи велетенські дамби та ін. Жінка-самарянка біля криниці є прототипом жінки з касти далітів у Індії. Дая Павар, далітська активістка, висловлює через власну пісню своє становище:

«Поки вони будують цю дамбу,

Я ховаю своє життя,

Дамба вже готова,

Вона зрошує поля цукрової тростини,

Роблячи врожай багатим і соковитим,

Але я проходжу сотні миль через ліс

У пошуках питної води…»

Самарянку вважали «кровоточивою від народження», а отже «постійним джерелом забруднення». Їй не можна було розмовляти з юдеями. Саме тому, прохання Ісуса напитися води було воістину революційним вчинком, що ігнорує основні патріархальні та кастові расистські принципи. Як стверджує сестра Вандана, цією зустріччю Ісус довів, що громадські криниці більше не належали окремим кастам чи етнічним групам. Уривок «Господня є земля, її повнота, вселенна та її мешканці» (Пс 24,1) означає, що природа і її ресурси належать Господу, тому жодна людина чи група людей не може їх собі привласнити. Натомість вода належить всьому людству в рівних долях.

В часі посту, ця біблійна розповідь про зустріч Ісуса з самарянкою несе в собі нове бачення та посил, посил про соціальну справедливість та рівність, що має особливе значення саме в таких випадках, як в Індії, де люди все ще соціально відкинені, де їм відмовляють в доступі до таких життєво важливих ресурсів, як вода. Дотримання посту має глибоке соціальне, екологічне, а звідси й теологічне підґрунтя в таких ситуаціях. Постити – означає співжити з відкинутими та ділитися одне з одним благами, включаючи природні ресурси.

Пророк Ісая (Іс 58, 6-7) нагадує нам про цю істину: «Ось піст, який я люблю: кайдани несправедливости розбити, пута кормиги розв'язати, пригноблених на волю відпустити, кожне ярмо зламати, з голодним своїм хлібом поділитись, увести до хати бідних, безпритульних, побачивши голого, вдягнути його, від брата твого не ховатись».

Історія зустрічі Ісуса з самарянкою біля криниці залишає нам дві важливі речі для роздумів на час посту, а саме: стати солідарними з тими, яких відкинули і потурбуватися про те, щоб природні ресурси були в рівній мірі доступні для всіх соціальних груп. Хай цей час Великого посту стане можливістю втілити в реальність цю ідею солідарності, справедливості та звільнення в контексті нашого Паломництва за водну справедливість.

Фото: Indiatimes.com Daily Express

Інформаційна служба Бюро УГКЦ з питань екології з посиланням на Ecumenical Water Network