«Небеса достойно нехай веселяться, земля ж нехай радіє, нехай святкує увесь видимий світ і невидимий, Христос бо воскрес – радість вічна!»

Сьогодні Свята Церква виявляє невимовну радість усього Божого створіння. Це є плід навернення людини заради порятунку Господнього довкілля (створіння), до якого закликала Церква. Беручи активну участь у літургійному житті Церкви та здійснюючи заповідь любові до ближнього, ми переживали наше навернення – зміну способу мислення та поведінки. Прийнявши стан каянника, ми уподібнились до Марії Магдалини, яка, цілуючи, обмила ноги Ісуса своїми слізьми і намастила їх пахощами своєї нової свідомості. «Прихились до моїх сердечних зітхань ти, що прихилив небеса твоїм невимовним приниженням, нехай поцілую і знову обітру волоссям моєї голови твої пречисті ноги, яких луну, в раю, по полудні, почула Єва своїми ушима і настрахалася.» (Стихира Великої Середи). Так Божественний світ приступав до свого Творця, приймаючи Його служіння задля порятунку людини і її довкілля.

У Великий Четвер ми збирались в Церкву, щоб Господь кожному з нас обмив ноги. Так Ісус виявляє спорідненість з нами і хоче, що ми відповіли взаємністю. Він усунув усі перешкоди і нечистоту, щоб ввести нас у свою найінтимнішу сферу. Стаючи причасниками Його найсвятішого Тіла і Крові, ми увійшли у реальність Його Страстей та розділили їх з Ним у Велику П’ятницю «жертвою хваління». Будучи з Ним одним цілим, цілуючи святу Плащаницю, ми стали причасниками Його життєдайної смерті. «Прийдіте, пиймо нове пиття, що не з каменя неплідного чудесно випливає, але з нетлінного джерела, яке виточив із гробу Христос, в ньому ми утверджуємось» (Канон Пасхи).

Увесь світ, видимий і невидимий, сьогодні радіє своїм «новим станом». І хоча він виявиться у своїй повноті в останньому Дні, вірою та надією ми виражаємо його присутність сьогодні.

Найдавнішим символом та образом цієї Пасхальної дійсності був вихід на нові пасовиська, де з цієї нагоди творилось жертвоприношення та спільна трапеза. Крім цього, Пасха також походить від свята благодарення  жителів Канаану за врожай, під час якого для жертвоприношення використовувалися  перші колоски ячменю, а також справлявся бенкет, на якому споживали неквашений хліб нового урожаю. Як бачимо, вже від початку подія спасіння виражалася життям, яким наповнювалось Божественне створіння на весні і приводило його до зрілості, щоб через нього і в ньому Божий народ причащався прийдешнім Вічним Життям – Небесним Хлібом. «Бо хліб Божий – той, що з неба сходить і дає життя світові. Мовили тоді до нього: – Господи, давай нам завжди такого хліба! Ісус сказав їм: – Я – Хліб життя. Хто приходить до мене не голодуватиме; хто в мене вірує, не матиме спраги ніколи» (Ів 33-35)

Сьогодні ми радісно вигукуємо: «Христос наша Пасха!». Він сам став життям, плідністю та зрілістю усього живого. Ісусові Учні, будучи свідомими того, що їхній Учитель став для них всім, зажурилися, коли побачили Його розп’ятим. Без Нього життя втрачає сенс. Якою ж великою стала радість для людей та усього створеного світу, коли жінки Мироносиці сповістили учням, що Христос Воскрес!

З благовіщенням восьмого Дня, першого дня після Страсної Суботи створіння набуває нової якості життя. Воскреслий Христос приходить у свій світ як Творець – Життєдавець. Приходить не абстрактно, але конкретно через свою Церкву. Для цього Він наділяє її сакраментальністю, щоб могла через видимі священні Символи являти Його творчу та спасаючу діяльність. Божественне довкілля (створіння) має причину для радості. Воно радіє за людину, у якій бачить не руйнівника, але Творця, який ставиться до нього з Божою мудрістю, любов’ю та милосердям.

«Сьогодні все наповнилося світлом: небо, земля і глибини підземні. Нехай же празнує вся вселенна Христове воскресіння, – в якому ми утверджуємось!» (Канон Пасхи). Сьогодні створіння радіє, бо людина тепер сприймає його не як нічийний ресурс, який можна безпощадно використовувати, але як Божественний світ –повний гармонії, краси та вагомості для повноцінної реалізації людини і осягнення Божого Царства. В ньому вона знаходить свого Творця і Спасителя. Через створіння людина себе літургійно висловлює та підноситься до Бога. Сьогодні торжествує увесь створений світ бо повернувся до нього Той, хто охороняє його права та дає надію на життя з Богом.

о. Володимир Лось