Cучасність конфронтує нас із різноманітними кризами. Кризи подружжя та сім’ї, кризи політичні та економічні, – все це тільки деякі із довгого переліку викликів сучасної епохи, де особливе місце займає екологічна криза, яка проявляється у руйнівній діяльності людини стосовно природи, що призводить до знищення передумов існування самої людини.

Сучасна екологічна криза не має аналогів у історії людства. Мова йде не тільки про забруднення навколишнього середовища. Зростає загальна температура повітря і океанів, розтоплюються континентальні льодовики, підвищується рівень світового океану, що в свою чергу веде до затоплення прибережних територій та низки острівних держав. Лихоманить всю кліматичну систему планети, свідченням чого є зростання частоти та руйнівної сили різноманітних стихійних лих, які спричинюють багатомільярдні руйнування та чисельні людські жертви. Руйнування природного середовища мільйонів людей, дефіцит природних ресурсів та продуктів харчування стає одним із ключових факторів загрози для миру між народами та на всій планеті.

Оскільки екологічна криза має антропогенне походження і визначається способом життєдіяльності людей і їх ставленням до довкілля, то, відповідно, соціально-екологічне вчення Церкви є важливим інструментом її вирішення та превентивності. В цьому контексті особливо важливе значення має  екологічне вчення папи Венедикта XVI, який унаочнює позицію Католицької Церкви щодо відповідальності за створений Богом світ як невід’ємної складової християнської віри і життя, а також здійснення місії Церкви на порозі третього тисячоліття.

«Божий Люд: Царське Священство» – цю назву нашої науково-практичної конференції можна перефразувати та коротенько розшифрувати в дусі Року мирянина в наступний спосіб, а саме: Царське Священство – як живе свідчення про Христа, у Священстві якого усі ми беремо участь. Ця тема не є випадковою, насамперед тому, що її можна вважати одним з найголовніших викликів для кожного, хто має сміливість голосити Правду про Христа в 21 столітті. Моя доповідь, на тему «Покликання та місія мирянина – свідчити про Христа, оберігаючи Створіння» – є спробою покірно переосмислити значення християнської віри в контексті сучасної екологічної кризи. Зустрітися з Живим Христом і свідчити про його любов усьому створінню, даючи йому відчуття присутності Бога – є іманентним завданням та покликанням кожного мирянина.

Від імені Бюро УГКЦ з питань екології хочу висловити слова вдячності Федерації українських католицьких академічних і студентських товариств «Обнова» за запрошення, на яке радісно відкликнулись. Відкликнулись, тому що не може не тішити те, що студентська молодь має це глибоке, правильне та цілісне розуміння покликання кожного живучого в цьому спільному для усіх нас домі, яким є Земля: адже як можна виконувати своє покликання та свідчити про Христа у світі, не помічаючи як все створіння стогне та поневіряється в тяжких стражданнях! Радіємо, що як екобюро можемо бути тим голосом в Церкві, до якого прислухаються і, що на відстані 50 років від ІІ Ватиканського собору, з соборовими отцями можемо повторити, що «Створіння без Творця повертається до небуття». Дивлячись навкруги, на всі процеси, які відбуваються в нашому суспільстві та у світі загалом, бачимо, що слова собору є пророчими і можуть стати для всіх нас фатальними, якщо знехтуємо дорученням Творця і не станемо на чолі всього створіння, щоб разом з ним формувати гармонійне Царство Любові.

Бог створив дві книги – Світ та Святе Письмо. Він зробив би це навіть якби гріха не було. Також Бог став би людиною, бо створив з усіх можливих світів найдосконаліший. Кожне його творіння досконале. Але Він дав можливість зі сотвореного Світу творити Світ у співпраці Бога, людини та творіння. І це велике чудо, бо Бог створив людину на Свій образ і подобу (Бут 1, 26–27). Не випадково дав Адамові право давати імена всім тваринам (Бут 2, 19). Це означає, що людина у служінні має керувати Світом. Тобто Адам не керує тваринами як тиран, але пізнає їх. Хоча після гріхопадіння ситуація докорінно змінилася (це ми бачимо особливо на прикладі світової екології), але праведник рятує все живе, як це зробив Ной. Тому не випадково Ной побудував ковчег (Бут. 7, 1–8, 17) – він показав ідеал співпраці Бога, людини та природи. Ной повернувся до райської гармонії, бо послухав Бога. Там, де є Бог, там – рай, а там, де є Диявол, там – пекло. Тому ми повинні жити в гармонії з Богом. Ця гармонія має виявлятися у єднанні з людьми, а також – людини з природою. Екологічна криза – це наслідок гріховності людини. Тому подолати цю кризу ми можемо лише у співпраці з Богом. Для мене втіленням цього ідеалу стала діяльність видатного українського вченого-бджоляра Петра Івановича Прокоповича, який у співпраці з бджолами виявив любов до Бога.

Економічні кризи, політичні потрясіння, соціальні негаразди сьогодні є головною темою більшості повідомлень інформаційного простору. В українських реаліях додаються питання моральності та відповідальності як керівників держави, так і кожного з нас за те, що відбувається навколо. Проте реально здолати усі негативні явища суспільного та економічного життя людини, на мою думку, можна лише застосовуючи нове бачення, ґрунтоване на принципах християнської екологічної ідеології.

Звідки беруться наші проблеми?

Очевидно, Україна значною мірою переживає ті ж проблеми, що і решта світу. Вони проявляються у кількох основних площинах і мають багато подібного.

По-перше, нестабільність та непевність у майбутньому базується на недовірі до політичних та економічних еліт. Пересічна людина вже не довіряє ані політикам, ані експертам, бо їхні прогнози часто виявлялися хибними, а обіцянки – неправдивими. Складається враження, що жоден з них не може чітко спрогнозувати, що буде за кілька місяців з економікою, бюджетом, виплатами тощо. Навіть у економічно розвинутих Європі та США непевність та недовіра до політичних еліт провокує акції масових протестів.

Екологічна криза в Україні набула великих масштабів. Намагання науковців подолати її не мають успіху. Саме тому вчені почали шукати допомоги у Бога. Чимало вітчизняних і закордонних дослідників у останні роки поєднують питання збереження довкілля та релігійні цінності. Серед західних досліджень найбільш детально розглянуто ці питання у праці "Культурні та духовні цінності біорізноманіття" [1, 74], де наведено зразки понад 300 історій, поем, віршів і наукових досліджень, зібраних Екологічною програмою ООН. Редактор книги з Центру досліджень довкілля, етики і суспільства Оксфорду Даррел Посей, проаналізувавши всі матеріали, робить висновок, що майбутнє природи залежить не тільки від технічних, наукових та економічних експертів, але й від поваги до цінностей людей, які найближчі до Землі. Це, насамперед, нечисленні народи та аборигени. Свої стосунки з довкіллям вони будують на релігійних засадах, які є невід'ємною частиною їх життя.

Учені й релігійні діячі СНД теж намагаються усвідомити роль релігії у збереженні довкілля. До 2000-ліття християнства відбулася конференція "Екологія і духовність" (Москва, 1999). Патріарх Московський Олексій ІІ зазначив, що Руська православна церква стурбована питаннями екології та охорони навколишнього середовища.

ПРАВОСЛАВНА ЕКОЛОГІЯ – концепція соціальної екології, пропонована сучасними мислителями Руської Православної Церкви (далі – РПЦ).

Причина екологічної кризи в концепції РПЦ зводиться, перш за все, до "гріхопадіння" першої людини: "Гріх, який увійшов у світ, виявився катастрофічним, не тільки для людини, а й для екологічного середовища ... Порушено було і Богом установлену єдність людини і навколишнього світу" . Після гріхопадіння, "підсиленого самовиправданням", розбалансувалося і життя природи, яка стала ворожою людині. Таким чином, гріховність людини оголошується головною причиною екологічної кризи.

Визнаючи, що "гріх значно ускладнив і утруднив початковий шлях" взаємодії людини і природи, ідеологи РПЦ пов'язують негативні наслідки впливу людини на природу безпосередньо з відступом людини від справжніх християнських принципів. Ідеологи православ'я підкреслюють, що якщо б людство дотримувалося основних "богоустановлених" принципів ставлення до природного середовища, воно ніколи не зіткнулося б з тими проблемами природокористування, які набули зараз небувалої гостроти. На їхню думку, відступ від норм моралі можливий в силу моральної недосконалості людини. Тому основним завданням для вирішення екологічних проблем є "моральне вдосконалення людства", яке, в свою чергу, неможливе без віри в Бога.

Ватикан не випадково долучив забруднення навколишнього середовища до переліку «смертних гріхів»

Модному нині терміну «екологія» ще немає й півтора століття – вперше його використав німецький біолог Ернст Геккель 1866 року. Проте це аж ніяк не означає, що донедавна збереженням довкілля ніхто не переймався. На «доекологічному» етапі розвитку людства чи не головною природоохоронною інституцією була церква. Не втратили такої функції релігійні організації і в сучасному світі. Релігія та екологія активно «співпрацюють» і нині. Зокрема, днями Католицька церква офіційно долучила забруднення навколишнього середовища до переліку «смертних гріхів». А з чого все починалося?

Першими проповідь засновника найдавнішої світової релігії почули... олені

Звучить неймовірно, але у світових релігіях – буддизмі, християнстві та ісламі – існує традиція проповідувати не тільки людям, а й тваринам!

Скажімо, першу проповідь царевича Сіддхартхи Гаутами (Будди, засновника найдавнішої світової релігії – буддизму) про «чотири благородні істини» слухали семеро – п’ять учнів... та двоє оленів.

Термін «екологія» з’явився порівняно недавно – у другій половині ХІХ ст. – і дуже швидко пережив еволюцію від «науки про універсальні зв’язки живих організмів із їх середовищем» до «екологізму». Останнє поняття нинішні філософи та екологи вже витрактовують як «різновид сучасної ідеології та сучасного світогляду». Фактично йдеться про світоглядні зрушення, спрямовані на пошук шляхів подолання «кризового стану довкілля та глобальної екосистеми, а також гуманітарної кризи, що є наслідком дисгармонії між людиною та світом, що її оточує».[1]

Екологізм стрімко входить в усі сфери суспільно-політичної діяльності, економіки, культури, етики та релігії. Ця обставина породжує «розмаїття течій сучасного екологізму, його філософських і теоретичних засад, світоглядних орієнтирів, а також щонайширший спектр практичних проявів і форм взаємозв’язків з іншими ідеологіями та суспільно-політичною практикою».[2] Понад те, екологія, на думку одного з ідеологів Всесвітнього об’єднання українців «Четверта хвиля» І. Каганця, є одним із полів (поряд із технологічно-силовим і духовним) боротьби чи навіть «війни за розум», що точиться у нинішньому світі.[3]