Сьогодні для всіх нас, вірних Церкви і громадян України, настали насправді важкі часи. Ми стали очевидцями війни, гуманітарних та екологічних потрясінь на Сході та Півдні країни, важкого страждання народу. В протистоянні між силами Добра і зла стаємо свідками великого героїзму. Ще, здається, поволі, але все ж приходимо до несприйняття ментальності пасивного спостереження, в якій ми солодко дрімали до сьогодні. Приходимо до розуміння необхідності щось робити, щось змінювати в собі, брати участь у цій боротьбі з пекельними силами, адже саме дієві християни є воїнами Христа-Царя. Це стає не просто добрим бажанням, але життєво-необхідною, екзистенційною потребою душі в такий переломний момент нашої Віри та, можливо, всієї історії нашого особистого спасіння.

Одним зі шляхів здійснення цієї екзистенційної потреби в контексті глибокої моральної кризи, на моє переконання, є цілковита переміна нашого усвідомлення та звичок щодо бережливого поводження з Божими Дарами, такими як вода, тепло та енергія. Природний закон каже, що енергія не виникає нізвідки, якщо її змарнуємо, то комусь, можливо, її забракне. Якщо зужити понад міру природних ресурсів – нафти, газу, вугілля, океанічних багатств, води, чистого повітря, лісів, то цих Дарів Бога Творця напевно забракне нашим дітям та внукам. Більше того, дефіцит природних ресурсів вже має місце і сьогодні. Споживаючи по-хижацьки земні ресурси, чинимо важкий гріх проти Богом створеного світу та супроти всіх теперішніх і прийдешніх поколінь [див.1, ч. 995]. Не може відбутися нашого правдивого навернення до Бога, якщо наше сприйняття Віри не буде містити і площину екологічного навернення, яка, в найпершу чергу, окреслюється питаннями ресурсо- та енергозбереження.

Наука, філософія та релігія повинні вносити власний важливий внесок у захист екологічних та моральних цінностей, хоча жодної з них окремо, для вирішення поставленого завдання, по видимому недостатньо …”

Постановка проблеми. Відомо, що в останні десятиліття сталася значна зміна якості довкілля в результаті антропогенної дії, обумовленої науково-технічним прогресом. Гострота проблеми забруднення довкілля різна для країн світу, що пов’язане в першу чергу з відмінностями в суспільно-політичній системі держав і тим, як давно вони стали на шлях науково-технічного прогресу [9, с. 64].

Обожнювання науки, яке мало місце в історії людства, по суті завело людство в глухий кут, бо порушило гармонію відносин людини і природи яка була у минулому. За нинішніх умов наука продовжує втрачати свій соціальний статус, а екологія набуває якості її світоглядної заміни. Це пояснюється тим, що вона, як відносно самостійна сфера науки, частково долає “об’єктивованість” науки, тим самим знімаючи притаманне їй протиставлення суб’єкта й об’єкта, людини і природи. Світоглядний аспект постає надзвичайно важливою рисою екології. А оскільки будь-яка релігія має пряме відношення до світогляду, то екологія потрапляє в зону її інтересів. Це є причиною того, що церква теж прагне дати власну відповідь на “екологічний” виклик людства [5, с.90-91].

o. Матей Михайло Гаврилів, чсвв

Кандидат богословських наук

Ліценціат з Літургічних наук

Василіанський інститут філософсько-богословських студій, ВІФБС

Вул. Широка,6 - 79491 Брюховичі-Львів, Україна

o. Матей Михайло Гаврилів, чсвв  Genesis і Homo oecologicus

Актуальність статті полягає у її безпосередньому відношенні до  питання «концептуальних засад екологізації освіти і підготовки фахівців у галузі сталого розвитку» та їхнього виховання на філософсько-богословських засадах. Це приготування ґрунтується на філософії буття, яке єднає людей, живу і неживу природу та увесь Всесвіт і закликає обмінюватися цим буттям. Таким чином розумна істота – людина стається «екологічною» особою, відповідальною і здатною не тільки зберігати довкілля, але й більш розумно, свідомо та відповідально розвивати його для загального добра. Ця діяльність людини має не тільки горизонтальний вимір, але й вертикальний, бо єднається у сопричасті так зі створінням, як і з Творцем у часі та просторі, у минулому, теперішньому і майбутньому -  есхатологічному вимірі. Це надає глибший сенс діяльності людини, не тільки, як споживача, але як пастиря щодо дорученої природи. Таким чином Homo oecologicus виконує екологічну повинність на основі неминаючих цінностей та на постійній динаміці удосконалення себе і свого середовища.

Про перехід на альтернативні види енергії багато хто задумується, особливо, зважаючи на енергетичну залежність України від російського газу та в світлі останніх пропозицій уряду: "Усі, хто переходить із газових котлів на електричні, отримають спеціальний тариф на електроенергію. Якщо ви придбаєте електричний котел, то нічний тариф на електроенергію становитиме 30 коп., а тариф упродовж дня – 80 коп.", – зазначив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк під час засідання уряду. "Котельня, що переходить із газу на інший вид палива, отримує преференції: замість 5% рентабельності (газові котельні) отримує дозвіл на 21% рентабельності. Споживачі, які отримували тепло від газових котелень, отримають знижку на тариф на 10%, якщо котельня переходить із газу на інший вид палива", – наголосив прем’єр[1].

З другої половини ХХ ст. у релігієзнавчих дослідженнях актуалізується тема співвідношення екології та релігії, що розгортається у двох напрямках. По-перше, аналіз впливу навколишнього середовища на релігійні уявлення та обряди, чим займається екологія релігії. Та, по-друге, дослідження співвідношення екологічних цінностей з релігійними та вивчення різноманітних аспектів екологічної діяльності релігійних організацій. Тому розглянемо більш детально становлення методологічних основ і розгортання логіки дослідження цих проблем в релігієзнавстві в історіографічному ракурсі відповідно до означених двох напрямків.

1. Новий напрямок релігієзнавчих досліджень – екологія релігії – виник у 60-ті рр. XX ст. завдяки теоретичному доробку та польовим дослідженням О. Хульткрантца (1920- 2006), шведському антропологу, етнографу, феноменологу та історику релігії. Хульткрантц проводив польові дослідження спочатку корінних народів північної частини Скандинавії лопарі й саамі та американських індіанців племен шошони, арапахо та інших племен штатів Вайоминг, Айдахо, Каліфорнії й північної частини Великих рівнин.

В середині ХІХ століття німецький фізик і фізіолог Герман Фердінанд Гельмгольц (Helmholtz, 1821-1894), ще будучи молодим науковцем, разом з двома іншими колегами (Е. Брюке [Br?cke] та Е. ДюБуа-Реймондом [DuBois-Reymond]) склав «матеріалістичну клятву»: поширювати «матеріалістичну правду» про те, що в людському організмі не діють жодні інші сили, окрім хіміко-фізичних. Всі троє залишилися вірними цій клятві протягом усього життя [10, c. 83 і далі]. Щодо самого факту складання такої «матеріалістичної клятви» Йозеф Зайферт (Seifert) слушно зауважує, що всі троє, склавши її та залишившись їй вірними, спростували свою власну матеріалістичну позицію.

Адже якщо в людському організмі не діють жодні інші сили, окрім хіміко-фізичних, то все, що діється в духовній та психічній сфері людини, включно з клятвами, обіцянками та вольовими рішеннями, є наслідком чи проявом («епіфеноменом») цих хіміко-фізичних процесів. Відповідно, якщо ці процеси йдуть певним чином, то людина конче вестиме себе теж відповідним чином: у такому випадку не потрібно складати клятву чи обіцяти. Якщо ж під дією якихось фізичних чи хімічних факторів (наприклад, опромінення чи токсичних речовин) ці процеси змінилися б, то у такому випадку людина конче не могла б виконати того, в чому поклялася, чи що пообіцяла. Отож, якщо зміст згаданої «матеріалістичної клятви» був би правдивим, то сама клятва чи обіцянка втратили б сенс. Адже коли людина у чомусь клянеться, чи щось обіцяє, то вона знає, що може виконати обіцяний зміст, а може й не виконати: це залежить від її свобідного рішення, яке походить з її свобідного особового центру, що, в свою чергу, не може бути матеріальним та не може бути наслідком чи проявом хіміко-фізичних процесів. Отож, сам факт клятви чи обіцянки та її свобідне дотримання або недотримання засвідчує існування нематеріальної душі.

Cучасність конфронтує нас із різноманітними кризами. Кризи подружжя та сім’ї, кризи політичні та економічні, – все це тільки деякі із довгого переліку викликів сучасної епохи, де особливе місце займає екологічна криза, яка проявляється у руйнівній діяльності людини стосовно природи, що призводить до знищення передумов існування самої людини.

Сучасна екологічна криза не має аналогів у історії людства. Мова йде не тільки про забруднення навколишнього середовища. Зростає загальна температура повітря і океанів, розтоплюються континентальні льодовики, підвищується рівень світового океану, що в свою чергу веде до затоплення прибережних територій та низки острівних держав. Лихоманить всю кліматичну систему планети, свідченням чого є зростання частоти та руйнівної сили різноманітних стихійних лих, які спричинюють багатомільярдні руйнування та чисельні людські жертви. Руйнування природного середовища мільйонів людей, дефіцит природних ресурсів та продуктів харчування стає одним із ключових факторів загрози для миру між народами та на всій планеті.

«Божий Люд: Царське Священство» – цю назву нашої науково-практичної конференції можна перефразувати та коротенько розшифрувати в дусі Року мирянина в наступний спосіб, а саме: Царське Священство – як живе свідчення про Христа, у Священстві якого усі ми беремо участь. Ця тема не є випадковою, насамперед тому, що її можна вважати одним з найголовніших викликів для кожного, хто має сміливість голосити Правду про Христа в 21 столітті. Моя доповідь, на тему «Покликання та місія мирянина – свідчити про Христа, оберігаючи Створіння» – є спробою покірно переосмислити значення християнської віри в контексті сучасної екологічної кризи. Зустрітися з Живим Христом і свідчити про його любов усьому створінню, даючи йому відчуття присутності Бога – є іманентним завданням та покликанням кожного мирянина.

Від імені Бюро УГКЦ з питань екології хочу висловити слова вдячності Федерації українських католицьких академічних і студентських товариств «Обнова» за запрошення, на яке радісно відкликнулись. Відкликнулись, тому що не може не тішити те, що студентська молодь має це глибоке, правильне та цілісне розуміння покликання кожного живучого в цьому спільному для усіх нас домі, яким є Земля: адже як можна виконувати своє покликання та свідчити про Христа у світі, не помічаючи як все створіння стогне та поневіряється в тяжких стражданнях! Радіємо, що як екобюро можемо бути тим голосом в Церкві, до якого прислухаються і, що на відстані 50 років від ІІ Ватиканського собору, з соборовими отцями можемо повторити, що «Створіння без Творця повертається до небуття». Дивлячись навкруги, на всі процеси, які відбуваються в нашому суспільстві та у світі загалом, бачимо, що слова собору є пророчими і можуть стати для всіх нас фатальними, якщо знехтуємо дорученням Творця і не станемо на чолі всього створіння, щоб разом з ним формувати гармонійне Царство Любові.