Сьогодні Україна переживає найдраматичніші дні в своїй історії. Одним з найбільш важливих компонентів національної безпеки є енергетична безпека. Передоплата російського газу, запланований імпорт електроенергії та вугілля з РФ поставили Україну в повну залежності від східного сусіда. Припинення постачання вугілля з українських шахт, що знаходяться в зоні АТО та внепланові ремонти на ТЕС та АЕС, повернули в країну віялові відключення.

Постає питання як вирішити ці проблеми? Як знайти вихід з вкрай складної ситуації? Чи стикались з подібними проблемами розвинуті країни світу і якщо так, то який досвід може бути корисним для України? Так, в історії вже були енергетичні кризи, висновки з яких можуть бути вельми корисними для України.

Людина може прожити:

… 3 тижні без їжі

… 3 дні без води

… не більше 3-х хвилин без повітря

Щільність будівельних конструкцій, якісна теплоізоляція, високоефективні вікна та двері – всі ці заходи енергозбереження призводять до герметичності будівель, всередині яких ми проводимо близько 19 годин щодня. Незважаючи на такий вражаючий показник, питанню вентиляції та забезпеченню свіжого повітря в наших оселях приділяється надзвичайно мало уваги.

Сьогодні для всіх нас, вірних Церкви і громадян України, настали насправді важкі часи. Ми стали очевидцями війни, гуманітарних та екологічних потрясінь на Сході та Півдні країни, важкого страждання народу. В протистоянні між силами Добра і зла стаємо свідками великого героїзму. Ще, здається, поволі, але все ж приходимо до несприйняття ментальності пасивного спостереження, в якій ми солодко дрімали до сьогодні. Приходимо до розуміння необхідності щось робити, щось змінювати в собі, брати участь у цій боротьбі з пекельними силами, адже саме дієві християни є воїнами Христа-Царя. Це стає не просто добрим бажанням, але життєво-необхідною, екзистенційною потребою душі в такий переломний момент нашої Віри та, можливо, всієї історії нашого особистого спасіння.

Одним зі шляхів здійснення цієї екзистенційної потреби в контексті глибокої моральної кризи, на моє переконання, є цілковита переміна нашого усвідомлення та звичок щодо бережливого поводження з Божими Дарами, такими як вода, тепло та енергія. Природний закон каже, що енергія не виникає нізвідки, якщо її змарнуємо, то комусь, можливо, її забракне. Якщо зужити понад міру природних ресурсів – нафти, газу, вугілля, океанічних багатств, води, чистого повітря, лісів, то цих Дарів Бога Творця напевно забракне нашим дітям та внукам. Більше того, дефіцит природних ресурсів вже має місце і сьогодні. Споживаючи по-хижацьки земні ресурси, чинимо важкий гріх проти Богом створеного світу та супроти всіх теперішніх і прийдешніх поколінь [див.1, ч. 995]. Не може відбутися нашого правдивого навернення до Бога, якщо наше сприйняття Віри не буде містити і площину екологічного навернення, яка, в найпершу чергу, окреслюється питаннями ресурсо- та енергозбереження.

Наука, філософія та релігія повинні вносити власний важливий внесок у захист екологічних та моральних цінностей, хоча жодної з них окремо, для вирішення поставленого завдання, по видимому недостатньо …”

Постановка проблеми. Відомо, що в останні десятиліття сталася значна зміна якості довкілля в результаті антропогенної дії, обумовленої науково-технічним прогресом. Гострота проблеми забруднення довкілля різна для країн світу, що пов’язане в першу чергу з відмінностями в суспільно-політичній системі держав і тим, як давно вони стали на шлях науково-технічного прогресу [9, с. 64].

Обожнювання науки, яке мало місце в історії людства, по суті завело людство в глухий кут, бо порушило гармонію відносин людини і природи яка була у минулому. За нинішніх умов наука продовжує втрачати свій соціальний статус, а екологія набуває якості її світоглядної заміни. Це пояснюється тим, що вона, як відносно самостійна сфера науки, частково долає “об’єктивованість” науки, тим самим знімаючи притаманне їй протиставлення суб’єкта й об’єкта, людини і природи. Світоглядний аспект постає надзвичайно важливою рисою екології. А оскільки будь-яка релігія має пряме відношення до світогляду, то екологія потрапляє в зону її інтересів. Це є причиною того, що церква теж прагне дати власну відповідь на “екологічний” виклик людства [5, с.90-91].

o. Матей Михайло Гаврилів, чсвв

Кандидат богословських наук

Ліценціат з Літургічних наук

Василіанський інститут філософсько-богословських студій, ВІФБС

Вул. Широка,6 - 79491 Брюховичі-Львів, Україна

o. Матей Михайло Гаврилів, чсвв  Genesis і Homo oecologicus

Актуальність статті полягає у її безпосередньому відношенні до  питання «концептуальних засад екологізації освіти і підготовки фахівців у галузі сталого розвитку» та їхнього виховання на філософсько-богословських засадах. Це приготування ґрунтується на філософії буття, яке єднає людей, живу і неживу природу та увесь Всесвіт і закликає обмінюватися цим буттям. Таким чином розумна істота – людина стається «екологічною» особою, відповідальною і здатною не тільки зберігати довкілля, але й більш розумно, свідомо та відповідально розвивати його для загального добра. Ця діяльність людини має не тільки горизонтальний вимір, але й вертикальний, бо єднається у сопричасті так зі створінням, як і з Творцем у часі та просторі, у минулому, теперішньому і майбутньому -  есхатологічному вимірі. Це надає глибший сенс діяльності людини, не тільки, як споживача, але як пастиря щодо дорученої природи. Таким чином Homo oecologicus виконує екологічну повинність на основі неминаючих цінностей та на постійній динаміці удосконалення себе і свого середовища.

Про перехід на альтернативні види енергії багато хто задумується, особливо, зважаючи на енергетичну залежність України від російського газу та в світлі останніх пропозицій уряду: "Усі, хто переходить із газових котлів на електричні, отримають спеціальний тариф на електроенергію. Якщо ви придбаєте електричний котел, то нічний тариф на електроенергію становитиме 30 коп., а тариф упродовж дня – 80 коп.", – зазначив прем’єр-міністр Арсеній Яценюк під час засідання уряду. "Котельня, що переходить із газу на інший вид палива, отримує преференції: замість 5% рентабельності (газові котельні) отримує дозвіл на 21% рентабельності. Споживачі, які отримували тепло від газових котелень, отримають знижку на тариф на 10%, якщо котельня переходить із газу на інший вид палива", – наголосив прем’єр[1].

З другої половини ХХ ст. у релігієзнавчих дослідженнях актуалізується тема співвідношення екології та релігії, що розгортається у двох напрямках. По-перше, аналіз впливу навколишнього середовища на релігійні уявлення та обряди, чим займається екологія релігії. Та, по-друге, дослідження співвідношення екологічних цінностей з релігійними та вивчення різноманітних аспектів екологічної діяльності релігійних організацій. Тому розглянемо більш детально становлення методологічних основ і розгортання логіки дослідження цих проблем в релігієзнавстві в історіографічному ракурсі відповідно до означених двох напрямків.

1. Новий напрямок релігієзнавчих досліджень – екологія релігії – виник у 60-ті рр. XX ст. завдяки теоретичному доробку та польовим дослідженням О. Хульткрантца (1920- 2006), шведському антропологу, етнографу, феноменологу та історику релігії. Хульткрантц проводив польові дослідження спочатку корінних народів північної частини Скандинавії лопарі й саамі та американських індіанців племен шошони, арапахо та інших племен штатів Вайоминг, Айдахо, Каліфорнії й північної частини Великих рівнин.

В середині ХІХ століття німецький фізик і фізіолог Герман Фердінанд Гельмгольц (Helmholtz, 1821-1894), ще будучи молодим науковцем, разом з двома іншими колегами (Е. Брюке [Br?cke] та Е. ДюБуа-Реймондом [DuBois-Reymond]) склав «матеріалістичну клятву»: поширювати «матеріалістичну правду» про те, що в людському організмі не діють жодні інші сили, окрім хіміко-фізичних. Всі троє залишилися вірними цій клятві протягом усього життя [10, c. 83 і далі]. Щодо самого факту складання такої «матеріалістичної клятви» Йозеф Зайферт (Seifert) слушно зауважує, що всі троє, склавши її та залишившись їй вірними, спростували свою власну матеріалістичну позицію.

Адже якщо в людському організмі не діють жодні інші сили, окрім хіміко-фізичних, то все, що діється в духовній та психічній сфері людини, включно з клятвами, обіцянками та вольовими рішеннями, є наслідком чи проявом («епіфеноменом») цих хіміко-фізичних процесів. Відповідно, якщо ці процеси йдуть певним чином, то людина конче вестиме себе теж відповідним чином: у такому випадку не потрібно складати клятву чи обіцяти. Якщо ж під дією якихось фізичних чи хімічних факторів (наприклад, опромінення чи токсичних речовин) ці процеси змінилися б, то у такому випадку людина конче не могла б виконати того, в чому поклялася, чи що пообіцяла. Отож, якщо зміст згаданої «матеріалістичної клятви» був би правдивим, то сама клятва чи обіцянка втратили б сенс. Адже коли людина у чомусь клянеться, чи щось обіцяє, то вона знає, що може виконати обіцяний зміст, а може й не виконати: це залежить від її свобідного рішення, яке походить з її свобідного особового центру, що, в свою чергу, не може бути матеріальним та не може бути наслідком чи проявом хіміко-фізичних процесів. Отож, сам факт клятви чи обіцянки та її свобідне дотримання або недотримання засвідчує існування нематеріальної душі.