В останню неділю перед Великим постом, яка, окрім сиропусної, ще називається неділею всепрощення, кожен, мабуть, задумується над справжнім змістом як недільної Євангелії, так і самої неділі взагалі, яка дуже тісно пов’язана з ним. Кожен намагається над цим призадуматись, щоби мати вагомий аргумент на користь того, що вартує починати час подвизання у Великому пості.

Придивляючись ближче до цієї Євангелії про прощення (Мт 6, 14-21), але, намагаючись відчитати її в контексті Року Божого Милосердя і в контексті усіх тих подій світового і національного масштабу: коли війни, вбивства християн, коли країни-агресори намагаються пошматувати ціле Боже створіння, підминаючи по-хижацьки під свою владу все навкруги, не можна не помітити однією дуже очевидної речі – Бог як Творець усього сущого і як Спаситель світу через прощення і своє милосердя запускає у світ «зброю» масового знищення гріха і разом з ним його автора – диявола.

Намагаючись зрозуміти також чому Святіший Отець Франциск проголосив Надзвичайний Ювілейний Рік Божого Милосердя саме тепер, а не зачекав до того часу, коли належить проголошувати ювілей, інтуїтивно відчутно, що Господь у своїй любові до людини і цілого свого створіння вирішив не чекати, а руками намісника Христа піти «Ва-Банк». Однак, усвідомивши те, що Боже Милосердя – це останній аргумент, який залишився у Бога, щоби переконати людство у своїй любові до нього, холодний піт виходить на тілі і стає лячно, тому що у руках нашого Творця, на яких ще живими видніються закривавлені рани, ніяких переконливих аргументів більше не залишилось. І це найстрашніше, бо важко уявити, що чекає на усе людство в тому разі, коли цей аргумент не буде сприйнятий серйозно!

В неділю всепрощення, Господь хоче вручити нам дуже потужну, але воднораз відповідальну зброю – своє прощення і милосердя. Від кожної людини зокрема і від усіх на загал залежить те, чи ми матимемо сміливість взяти її в руки чи ні. Бог дає нам право відмовитись від неї, але тоді слід мати сміливість визнати, що ми прирікаємо себе на поразку.

І якщо Бог пропонує нам взяти до наших сердець цю потужну зброю, очевидно, Він добре знає її зціляючу силу і те, що ця зброя здатна знищити усе те, що заважає побудувати, можливо ще далекий до ідеалу, прототип Царства небесного посеред нас вже «тут і тепер».

Кожен, хто візьме в свої руки зброю прощення, набоями для якої буде Боже Милосердя, ніколи не буде засоромленим і не буде про це жалкувати. Однак слід бути готовими до відповідальної боротьби з собою, зі світом і з споконвічним ворогом Бога, який веде приховану, неоголошену війну проти усього того, в чому він бачить люблячий почерк Творця.

Диявол, попри те, що він є дуже розумним і підступним стратегом у ведені війн, прекрасним організатором різних міжусобиць і навчився дуже добре приміряти на себе камуфляж миротворця, все ж є приреченим на поразку, через одну свою найбільшу хибу – злобу до Бога і Його створіння. У своїй злобі сатана просто втрачає здатність далекоглядності, тому що він не бачить дальше своєї ярості. І це стає для нього поразкою. Диявол зі своїм невидимим військом не може прорахувати, що усі ті рани, які він завдає в різні способи «вінцю» Божого створіння, Господь перетворює на зброю проти нього самого. Виліковуючи рани одних свої дітей, Бог робить їх здатними лікувати інших, собі подібних. Споконвічний руйнівник не може ніяк змиритись з тим, що Той, Хто сотворив усю Вселенну, тихенько увійшов у створений світ, одягнувши на себе людське тіло. Не може зрозуміти і те, яку велику життєдайну силу має те хресне знаряддя, яке було колись поставлене на Голгофі, однак продовжує і на далі притягати усіх зранених дітей Адама, які, як він був впевнений, знаходяться під його владою.

Неділя всепрощення відкриває двері у Вічність і кожному дає право до подвизання в часі Святої Чотиридесятниці, під час якої кожен, хто покірно, з трепетом і любов’ю вдивлятиметься у хрест Христовий, крізь рани Ісуса зможе побачити повне ніжності і любові обличчя Отця небесного. Вдивляючись пильно у це хресне знаряддя, Всемилосердний Господь дозволяє нам побачити духовними очима картину, яку не можуть збагнути ні чисті ангели, ні тим більше найвищі уми людські – як Отець небесний кров’ю Свого Сина відмиває у кожній дитині втрачений образ прабатька Адама і як повертає їм гідність і право називатися справжнім «вінцем» Свого Створіння.

Той, хто ще сумнівається чи приймати Боже Милосердя і Його прощення, нехай пам’ятає, що Господь вміє щедро віддячувати як у земному, так і в надприродному вимірі. Того, хто прийме Його Милосердя, Він прийме у Царстві небесному, а у туземному житті віддячить тим, що поверне здатність дивитись на світ і бачити його таким, яким він був задуманий від початку створення, даючи цим можливість відчути присмак Життя Вічного.

Прощаючи і просячи прощення – ми повертаємо втрачену через гріх здатність бачити своє місце у Богом створеному світі. Для нас стає очевидним той шлях, яким слід пройти, щоби назватись успішним з точки зору Вічності.

Прощаючи і просячи прощення – ми стаємо здатними побудувати такі сім’ї, які зможуть вистояти у нерівному двобої з усіма тими, хто маскується під тих борців за «рівні права», але які вже втратили будь-які свої права через те, що насмілились противитись Творцеві і вкладеним у природу законам.

Прощаючи і просячи прощення – християнські громади і українське суспільство стають провісниками швидкої поразки того ворога, який, брязкаючи зброєю, зумів залякати весь світ настільки, що заставив світових лідерів одіти на себе мантії лицемірів і фарисеїв найвищого ґатунку.

Прощаючи і просячи прощення український народ спричиняється до того, що всі ті, на кому лежить відповідальність за долю Батьківщини або просто ідуть геть, або падають перед власним народом на коліна і на очах усього світу просять прощення у Бога за завдану кривду, покалічені долі і життя та за занедбання свого високого статусу – служити.

Просячи прощення і прощаючи – ми стаємо справжніми миротворцями, через яких Господь планує встановити свій мир і попередити виникнення різних війн, конфліктів, катастроф і всього того, що загрожує знищенню Божого створіння, за яке Отцю небесному прийшлось заплатити дуже високою ціною – стражданнями і хресною смертю Свого Сина.

І найголовніше це те, що просячи прощення і прощаючи – Господь Ісус, Духом Своїм Святим готує нас до того, щоби ми могли зустріти Його погляд під час Його Воскресіння!