Міжнародна спільнота вже впродовж 50 років 5 червня відзначає Всесвітній день охорони навколишнього середовища, метою якого є привернути увагу суспільства до проблем із забруднення навколишнього середовища.

Слова, якими діячі науки та культури з 23 країн світу ще в 1971 році надіслали на ім’я генерального секретаря ООН: «Або ми покінчимо із забрудненням, або воно покінчить із нами», в третьому тисячолітті звучать вже не як страшні передбачення на майбутнє, але як реальність, яка з кожним днем все більше нависає над людством. Через різні екологічні проблеми в різних частинах світу щоденно гинуть невинні людські життя, а через кліматичні зміни, техногенні катастрофи та природні катаклізми тисячі людей зазнають великих страждань. І це вже реальність наших днів.

«В той час вирішив Ісус піти в Галилею. І найшовши Филипа, мовив до нього: «Іди за мною». А був Филип з Витсаїди, з міста Андрія та Петра. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: «Ми знайшли того, про якого писав Мойсей у законі і пророки, – Ісуса, сина Йосифа, з Назарету». Натанаїл сказав йому: «А що доброго може бути з Назарету?». Мовив до нього Филип: «Прийди й подивися». Ісус, побачивши, що до нього надходить Натанаїл, сказав про нього: «Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства». Натанаїл сказав: «Звідкіль ти мене знаєш?». Сказав Ісус і промовив до нього: «Перше ніж Филип тебе покликав, я тебе бачив, як був єси під смоківницею». Натанаїл відповів йому: «Учителю, ти – Син Божий, ти – цар Ізраїля». Ісус у відповідь сказав йому: «Тому, що я мовив до тебе: я бачив тебе під смоківницею, – то й віруєш. Побачиш більше, ніж те». І сказав до нього: «Істинно, істинно кажу вам: побачите небеса відкриті й ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина Чоловічого» (Ів. 1, 43-51).

В останню неділю перед Великим постом, яка, окрім сиропусної, ще називається неділею всепрощення, кожен, мабуть, задумується над справжнім змістом як недільної Євангелії, так і самої неділі взагалі, яка дуже тісно пов’язана з ним. Кожен намагається над цим призадуматись, щоби мати вагомий аргумент на користь того, що вартує починати час подвизання у Великому пості.

Придивляючись ближче до цієї Євангелії про прощення (Мт 6, 14-21), але, намагаючись відчитати її в контексті Року Божого Милосердя і в контексті усіх тих подій світового і національного масштабу: коли війни, вбивства християн, коли країни-агресори намагаються пошматувати ціле Боже створіння, підминаючи по-хижацьки під свою владу все навкруги, не можна не помітити однією дуже очевидної речі – Бог як Творець усього сущого і як Спаситель світу через прощення і своє милосердя запускає у світ «зброю» масового знищення гріха і разом з ним його автора – диявола.

«Екологічний дороговказ» – чудовий підручник

для вправляння в любові до Бога Творця і до ближнього

через шанобливе ставлення до Божого створіння.

Від коли себе пам’ятаю, переді мною завжди стояла одна дуже важлива дилема: а чи насправді реально зробити так, щоби все моє життя та діяльність були просякнуті тією Любов’ю, якої нас навчає Писання?

Ця дилема була спровокована, з однієї сторони, проповідуванням в храмах Божих про прихід і близькість Царства Божого та про необхідність вправляння у любові та інших чеснотах, а з іншої – слабким та недостатнім поясненням того, а що ж потрібно в повсякденному житті робити такого, щоби й Бога любити, і про ближнього не забувати. І якщо би не стійке бажання отримати відповідь, і не палке прагнення знайти й особисто зустріти того Бога, «Який усе створив і всім управляє», то, мабуть, ще в юнацькому віці всі прагнення служити Богові 24 години на добу 7 днів на тиждень могли бути розбиті об стіну невідповідності між декларативним християнством та повсякденним способом буття християнських громад, які були і ще, на жаль, дуже часто залишаються далекими від євангельського прототипу.

Якось вже так склалось у нашому суспільстві, що вже давно бажаємо жити краще і для цього є усі необхідні передумови, але ось жити краще в реальному часі таки чомусь ніяк не виходить. І в чому справа? Мабуть, одна з причин чому так стається – це або чоло маємо дуже міцне, або ще замалі гулі від тих самих граблів! Є одна досить-таки влучна приказка, в якій ідеться про те, що коли один раз нас обманули – це ще цілком нормально і природно, але от коли вже два-три чи більше – то це вже якщо ще не діагноз, то принаймні не найкраще свідчення про того, кого обманули; бо з тим, хто обманює, і так вже все давно зрозуміло.

Листки календаря, які майже в унісон з пожовтілим листям дерев на дворі, з однієї сторони немовби шепочуть нам про швидкоплинність нашого перебування тут, на Богом дарованій землі, а з іншої – підказують, що саме зараз, а не завтра – найкращий час для написання своєї власної історії, яка разом з тисячами й мільйонами подібних нам творить історію Батьківщини.

В день, коли міжнародна спільнота в черговий раз відзначає Міжнародний день без покупок (англ. Buy Nothing Day), який цього року одні відзначають 29, а інші 30 листопада, мимоволі задаєшся питанням: а як я, як християнин, та як той, хто покликаний оберігати створіння Боже та з любов’ю відноситись до мені подібних, повинен ставитись до відзначення цього дня і як маю його провести?

Не купувати в цей день взагалі нічого? Насправді не є вже аж такою дуже великою проблемою, відмовитись раз у році від покупок, особливо це нескладно тоді, коли в кишенях «віє вітер», і більшість населення в чудесний спосіб доживає до чергової зарплати. Мабуть не важко відмовитись від чогось на один день чи у випадку посту на якийсь конкретний відрізок часу, знаючи, що після цього повернешся до звичного способу життя. Але чи такий підхід насправді може щось змінити?

Мабуть в українському суспільстві не знайдеться нікого, хто хоч «краєм вуха» не чув що-небудь про відзначення 1025-ліття Хрещення Русі-України! Хоч якщо прослідкувати за відзначенням цієї події на найвищому церковному та державному рівнях, то стає зрозуміло, що про наш поважний ювілей, через «гучні» його відзначення знають далеко за межами нашої Неньки. І це насправді радує, адже ця подія, не дивлячись на різне до неї ставлення, вже записана на найсвітліших сторінках нашої історії як така, що змінила її хід в напрямку до цивілізованого світу, – в земному вимірі та до поширення розбудови Царства Любові, – у вимірі надприродному.

Роздумуючи над цією непересічною подією з погляду українця та того, хто втішається високим статусом християнина, відчуваю як в серці народжується одне дуже важливе питання: чи окрім самого гучного відзначення та урочистого святкування, це все матиме в реальному часі хоч ще якесь значення для мене особисто, для мого найближчого оточення і для цілого українського суспільства в загальному?!

Періодично перегортаючи листки календаря, для того, щоб зрозуміти чим живе суспільство і які події відзначаються на різних рівнях та з різних нагод, можна помітити, що в календарі з’являються певні дати, які заставляють трішки призупинитись та призадуматись. Однією з таких нагод для певних роздумів стало 11 липня, – день, який міжнародна спільнота відзначає як «Всесвітній день народонаселення».

Звісно, якщо почати, чисто по-людськи, розмірковувати над тим, як цей день потрапив у календар міжнародних подій, то можна частково зрозуміти, що стало причиною. Ні для кого не буде новиною, що саме стурбованість ООН різким приростом населення на нашій планеті спричинилась до того, що 11 липня 1987 року було ухвалено відзначати цей «World Population Day» на міжнародному рівні. Це сталось в той час, коли населення на Землі перетнуло позначку в п’ять мільярдів. Якщо проаналізувати актуальний стан суспільства та заручитись деякими фаховими обґрунтуваннями, то стає помітно, що до числа найбільш актуальних проблем сучасного людства відноситься і проблема народонаселення, яку спеціалісти пов'язують насамперед із прискореними темпами зростання населення.