Uncategorised
КВІТЕНЬ: ПРАЦЯ
«Нехай вже молоді діти вчаться любити свою землю,
нехай діти вчаться при ній працювати…»
Митрополит Андрей, «Перше слово Пастиря», 1900
РОЗВАЖАННЯ
Церква сьогодні навчає, що лише завдяки плеканню фундаментальних чеснот можна самовіддано віддатись екологічному служінню (енцикліка Славен Будь, 211) та що захист Божого створіння є суттю чеснотливого життя (СБ, 217).
Однією з таких чеснот є екологічна чеснота праці. Про покликання до праці, її гідність і важливість свідчить офіційне вчення Церкви: «Праця – це потреба, це частина сенсу життя на цій землі, шлях до зростання, розвитку людини й особистої самореалізації» (СБ, 124, 128); «Ісус власноруч працював.., освятив людську працю» (СБ, 98); іншим прикладом працелюбності є св. Йосиф (СБ, 242), … і тому має бути доступ до праці для всіх (СБ, 127). Земний сад, який ми зобов’язані оберігати («доглядати») й обробляти («порати») (Бут 2, 15) у ширшому розумінні – це «ойкос» планети Земля, у якому людина покликана бути співпомічником й інструментом у Божих руках у процесі творення разом із Ним, тобто «підтримувати вічне творіння» (Сир 38, 34) для розсудливого вдосконалення світу («СБ», 124).
Праведний Митрополит Андрей Шептицький, володіючи цією чеснотою, завжди навчав про цінність праці – у світлі християнського віровчення, заснованого на Євангелії. Більше того, він організовував господарство в маєтках Церкви на екологічних засадах. Він завжди прагнув вирішити проблеми безробіття та бідності українців, адже в ті часи соціально-економічне становище нашого народу було вкрай нестерпним через окупацію (австрійську/польську/німецьку), що призводило до масових еміграцій і навіть до численних смертей від голоду – щорічно аж до 50 тис. (С. Щепановський, «Злидні Галичини в цифрах», 1886).
Як приклад екоорієнтованих економічних проєктів, митрополит Андрей, будучи знаменитим адміністратором митрополичих дібр (їх лісові площі складали понад 30 тис. га), бажав/прагнув вибудувати галузь лісового господарства на екологічних засадах, тобто з максимальним економічним ефектом і мінімальними загрозами для довкілля. Уже понад століття тому в лісових маєтностях УГКЦ ретельно дотримувалися головного правила: «Не рубати дерев більше, ніж у відповідному часі виросте нових» – основного принципу раціонального й невиснажливого господарювання. Це правило нині покладене в основу концепції сталого розвитку, у якому сучасне людство вбачає ключ до вирішення глобальної екологічної кризи.
Упродовж першої третини ХХ ст. Церква видала близько десятка відозв про економічність та екологічність провадження лісогосподарювання. В останні роки перед Першою світовою війною Церква отримувала до пів мільйона австр. корон річного доходу, і він щоразу зростав. Патріярх Йосиф Сліпий свідчив про митрополита Андрея: «…зробив новий контракт з надомниками лісів у Перегінську Глягінберами і підніс дохідність маєтків. Побудовано гірську стокілометрову вузькоколійку, що полегшила перевезення неушкодженої деревини, яка перед цим, обтовчена і обламана сплавами, доходила для оброблення хіба в кількості половини. Так само поставлено лісову і земельну ділянку в Уневі, Якторові, в Галичі, Крилосі. Частку виділено на господарську і садівничу школу в Милованні, створено різні заповідники і зроблено старання о збереження рідкої звірини. Рівно ж купив Зарваницю…, богородчанські ліси, які призначив на вдержання Станиславівської єпархії, Богословської Академії і «Захисту Сиріт».
Крім продажу деревини, лісові угіддя Шептицького славилися й високим рівнем організації полювань, від продажу дозволів на які Церква отримувала чималі доходи. Мисливські угіддя Митрополії в Карпатах площею 30 тис. га, поділені на 13 ревірів, належали до найкращих у тодішній Польщі, адже були найбагатшими на звірину (наприклад, тамтешні олені були одними з найбільших у середньогір’ї Европи). Полювати сюди приїздила відома європейська знать. Греко-Католицька Церква охороняла на своїх угіддях тваринний світ від браконьєрства та бездумного знищення. Як приклад, у період з 1930до 1934 року ведмедів не відстрілювали, а всі економічні збитки від них потерпілим селянам відшкодовувала Митрополія. Мисливство в церковних лісах провадилося на доволі моральних й екологічних (як на ті часи) засадах під відомим гаслом фон Візенталя: «По тім пізнати справжнього ловця, що в звірі почита її Творця. Знає, на що як полювати, коли стріляти, а коли плекати».
Іншим успішним екопроєктом стало створення форельного господарства в Лютошарах у 30-х роках ХХ століття в Ґорґанах. Це унікальне рибне господарство було справжньою новацією не лише в Галичині. Річкову форель почали вирощувати промислово, щорічно випускаючи в ріки 100 тисяч молодих особин.
Екосистему карпатських пущ доповнювала й велика пасіка в Осмолоді, що відповідала найновішим досягненням світового пасічництва.
Дослідники переконані, що митрополит Андрей – єдиний із відомих та впливових ієрархів, який зміг настільки гармонійно поєднати власні обов’язки як щодо Церкви (духовне пастирство) з громадянськими й культурними обов’язками щодо свого народу. Його фінансово-економічна діяльність сприяла розвитку середнього та великого українського бізнесу, створенню банківських установ, акціонерами і клієнтами яких були переважно українці. Засадничо вся його фінансово-економічна діяльність мала харитативну спрямованість, а прибутки перерозподілялися на добродійні цілі. Владика стверджував, що тільки віруючі й високоморальні особи спроможні побудувати добрий економічний лад, оскільки їхньою метою є не лише особистий дохід, а й загальний добробут: «Нарід моральний, – фізично сильний, здоровий і тверезий, – при своїй усильній праці та ласці Божій легко здобуває собі, навіть і серед важких відносин, економічний добробут. Моральність, потрібна для економічного добробуту, мусить бути така, щоби не була залежна від людей і їх самоволі, щоби всіх однаково обов’язувала, щоби мала свою санкцію, вищу від світових трибуналів, щоб порушення якої було незмінно каране якоюсь справедливістю безоглядною, якої немає на цьому світі. Словом, моральність потрібна для дотримання суспільного порядку, втім, для економічного добробуту повинна бути Законом Божим» («Перше слово Пастиря» (1900). Таким чином, його діяльність мала і виховну ціль – виплекати в українців солідарність та відчуття громадянського обов’язку. Як приклад, заохочував і високо оплачував практику студентів-українців у своїх лісах під час літніх вакацій, плекаючи в них працелюбність, патріотизм, солідарність та екологічну свідомість «Нехай вже молоді діти вчаться любити свою землю, нехай вчаться при ній працювати…», – навчав Праведний Митрополит («Перше слово Пастиря» (1900).
Революційність і новизна екоекономічних ідей Шептицького полягає й у тому, що тільки на століття пізніше Церква офіційно заявила про працю подібно/відповідно? до його ідей і практик:
– пройняту духовним змістом і засновану на гаслі «ora et labora», що сприятиме ще більшому захисту й повазі до довкілля (СБ, 126);
– у глобальному масштабі щодо якої слід змінити ряд сучасних економічних систем і підходів на більш шанобливі та відповідальні за довкілля (СБ, 16, 32, 109, 123, 129, 138, 189);
– з основної мотивації щодо якої має зникнути «заробіток будь-яким способом» (СБ, 36, 190), а натомість з’явитися «любов» (СБ, 211) і «спільне благо» (СБ, 95), адже сьогодні нам вкрай бракує усвідомлення спільного походження, взаємної належності та спільного майбутнього (СБ, 202);
– у цілях якої має бути піклування про світ та якість життя найнужденніших з почуттям солідарності, адже живемо в спільному домі – на планеті Земля, що її Бог довірив нам (СБ, 232).
Таким чином, церковне господарство, лісове господарювання та інші економічні проєкти митрополита Андрея були взірцями, у яких чеснота праці характеризувалася продуктивністю, ефективністю, екологічністю, моральністю і харитативністю, мотивація й цілі якої ґрунтуються на християнській вірі (Пс 8), спільному благові й любові.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
Для духовенства:
- представити вірним у проповідях і катехизах концепцію чесноти праці у світлі віри та вчення Церкви, а також у конкретних прикладах із життя й служіння митрополита Андрея Шептицького;
- організувати весняну толоку спільно з парафіянами задля чистоти довкілля та добробуту громади;
- організувати паломництво в Марійський Духовний Центр «Зарваниця» та провести тематичну екскурсію у одне з церковних фермерських господарств чи інших господарських об’єктів, де максимально впроваджені екологічні інновації;
- організувати духовну мандрівку в Карпати – місця успішних екогосподарських проєктів митрополита Андрея Шептицького, зокрема у форельне господарство біля Підлютого.
Для мирян:
- впровадити у власний спосіб життя і практикувати молитву перед роботою і після неї, таким чином освячуючи її;
- відмовитися чи максимально мінімізувати використання хімічних засобів у садах і полях, впроваджуючи принципи органічного садівництва та землеробства;
- не спалювати біологічних решток сільськогосподарських рослин (бадилля картоплі, солому, траву тощо), надаючи перевагу компостуванню як найбільш дружньому до довкілля та безпечному для людей способові утилізації органічних речовин;
- не викидати господарські відходи в лісах чи на полях, а також хімікати та мийні засоби в річки, озера, моря;
- придбати екоінвентар, встановити енергоефективні верстати/прилади та відповідні засоби для використання у своєму роді занять та в оселі;
- якщо їздимо на місце праці автом, то постановити хоча б раз на тиждень користуватися громадським транспортом, велосипедом чи йти пішки.
БЕРЕЗЕНЬ: ТВАРИНИ
«Буває, що дорослі люди обходяться часом
з німою твариною в найвищій мірі нелюдяно й знущаються над нею...
Буває ще частіше, що малі діти без належної опіки … знущаються над комашнею й пташиною...
Взиваємо духовенство використовувати всяку нагоду, включно до проповідальниці,
що всяка тварина є ділом рук Творця, і тому з нею слід поступати людяно …
виховувати дітей на правдивих опікунів і приятелів тварин»
Митрополичий ординаріат, Людяне обходження й охорона звірят, Відозва № 6664Л від 24.06.1938
РОЗВАЖАННЯ
Негуманне ставлення до тварин було настільки поширеним явищем у галицькому суспільстві, що митрополит Андрей звернув увагу на цю проблему через офіційний церковний документ – відозву свого Ординаріату. Очевидці констатували факти «панування жорстокості на кожному кроці» в людському ставленні до тварин[1]. Наприклад, львівська жандармерія впродовж лише кількох місяців 1883-1884 рр. зареєструвала понад сімдесят звернень про випадки жорстокого поводження з тваринами. Тому, аби зарадити такій тенденції, вже з початку ХІХ ст. в Англії та в усьому світі засновуються відповідні організації із захисту тварин, яких наприкінці століття налічувалося вже понад вісімсот.
На наших теренах найвідомішим було Галицьке товариство охорони тварин, створене 1876р., яке за десять років нараховувало понад тисячу членів. Товариство, крім екопросвітництва, дбало, зокрема, про належне утримання собак у будах, аби взимку вони були забезпечені теплими харчами і незамерзлою водою; про гідне ставлення до коней й домашньої птиці; годувало птахів у парках й на Високому замку; сприяло тому, аби таврування худоби здійснювалося на рогах, а не на шкірі; ініціювало спорудження на ринках спеціальних накриттів (від дощу і сонця) для телят, стежило, аби їх транспортували на возах, вистелених соломою, а ноги були не зв’язані; засновувало притулки для бродячих тварин…[2]. Митрополит Андрей усіляко підтримував такі Товариства і сприяв їх діяльності[3].
Врешті 1931 року на Конгресі у Флоренції було вирішено відзначати Всесвітній день захисту тварин, а серед католицького духовенства Європи започатковано традицію щорічно в четверту неділю після Зіслання Святого Духа виголошувати проповіді про милосердя в ставленні до тварин[4].
На переконання Шептицького, Боже створіння-природа покликана стати для людини не об’єктом експлуатації та знущання, але подругою[5], а всі тварини – приятелями. У ставленні до них має проявлятися людяність. Слід поважати творіння, тобто бачити світ і любити його так, як Бог бачить і любить. І це потрібне для справжнього щастя[6], яке полягає перш за все в любові до Бога, одне до одного, до тварин і до світу. Уже від народження в людське серце закладено співчуття, воно є вразливим до терпіння ближнього, тож «навіть терпіння тварин воно відчуває та співчуває з ними»[7]. Саме тому Митрополит Андрей засуджує жорстоке й аморальне поводження з тваринами, навіть при виконанні професійних обов’язків. Наприклад, неприйнятною для нього була професія гицля, що передбачала відловлювання собак на вулицях міст. З цього приводу він зауважує: «Не є гарно, коли і бідні собаки здалека перед ним втікають, як перед якою заразою»[8].
Позиція Праведного Митрополита Андрея Шептицького щодо ставлення до братів наших менших та його настанови перегукуються з сучасним ученням Церкви про відповідальність за створіння в енцикліці «Славен Будь», яка навчає, що «наша байдужість або жорстокість щодо інших істот рано чи пізно вплине на наше ставлення до інших людей. У нас лише одне серце, і та сама вбогість, що змушує нас погано ставитись до тварин, невдовзі може проявити себе у стосунках з іншими людьми. Кожен прояв жорстокості щодо будь-якого створіння суперечить людській гідності» (СБ, 92).
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
Для духовенства:
- долучатись щорічно 04 жовтня до відзначення Міжнародного дня захисту тварин (через тематичні єктенії, молитви, проповідь, окроплення свяченою водою);
- порушувати у проповідях питання відповідальності за тварин та гуманного ставлення до братів наших менших;
- виховувати і плекати любов та відповідальність до тварин під час тематичних катехиз для дітей, молоді та дорослих, демонструвати відповідні тематичні ролики й анімації.
- організувати екскурсії для школярів/парафіян у реабілітаційні центри для тварин і птахів, домівки врятованих тварин, педагогічні ферми тощо.
Для мирян:
- виключити зі стилю життя відвідування цирків (де використовують тварин) та дельфінаріїв, перегляд розважальних заходів, де страждають тварини (корида, бої собак/півнів) та ін.;
- започаткувати сімейну традицію відвідин домівок врятованих тварин і притулків та підтримки цих закладів;
- розглянути можливість узяти домашню тварину з притулку та створити їй належні умови;
- уникати утримання диких тварин у домашніх умовах;
- створити умови щодо належного утримання свійських тварин;
- змайструвати годівничку і вчепити в найближчому парку, на подвір’ї чи в саду. Підгодовувати птахів у зимовий період;
- вилучити з власного гардеробу одяг (шуби, пальта, комірці) з натурального хутра.
[1] Див. В. Дудкевич, «Охорона звірят» // Мета 24 (1939) с. 8.
[2] Див. О. Проців, «Гуманне ставлення до тварин у кінці ХІХ – на початку ХХ ст.».
[3] ЦДІАЛ України, ф.408, оп.1, спр.602, арк.1.
[4] В. Дудкевич, «Охорона звірят» // Мета 24 (1939) 8.
[5] А. Шептицький, «З філософії культури» (липень 1935), у П.П., Т.4, c. 723-724.
[6] Пор. А. Шептицький, Християнська праведність (12.02.1935), у Пастирські Послання (1918-1939), т. 2, Артос, Львів 2009, с. 948, 977; А. Шептицький, «З філософії культури» (липень 1935), у П.П., Т.4, c. 725
[7] Пор. А. Шептицький, Про милосердя. Пастирське послання до духовенства та вірних (19.05.1942), у Пастирські Послання (1939-1944), т. 3, Артос, Львів 2010, с. 209.
[8] Пор. А. Шептицький, Канадийським Русинам. Пастирське послання Митрополита (лютий 1911), у Пастирські послання (1899-1914),Т.1, Артос, Львів 2007, с. 732-733.
СІЧЕНЬ: МОЛИТВА
«Мої молитви […] нехай стережуть Ваші весняні засіви від граду й пересадної засухи чи вогкости»
А. Шептицький, «Христос Воскрес!» («Мета», 1934)
РОЗВАЖАННЯ
Андрей Шептицький був людиною твердої віри, глибокої духовності, постійної молитви й високої моралі. Патріярх Йосиф Сліпий характеризував його так: «Найперше був він глибоко віруючою людиною, яка спиралася на розумові докази і волеві постанови, і вона була двигуном і нормою всіх його думок і чинів. Він мав великого духа молитви, робив годинні розважання перед Найсвятішими Тайнами і довгі благодарення, в часі яких обдумував свої постанови і рішення. Передусім, пройнятий був живою вірою в Євхаристійну присутність і до Христа звертався безпосередньо, з величезним, безмежним довір’ям. … щоденно читав Святе Письмо». Мати Софія зазначала, що ще з раннього дитинства її син Роман мав великого духа молитви: «Вже від трьох років знав короткі молитви, зокрема «Під Твою милість прибігаєм». Коли навчився писати, вона скрізь знаходила клаптики паперу з уривками молитов і тим чи іншим дитячим поясненням таїнств Вервиці, яку часто молився, катаючись верхи на поні. Як заходила ніч, він обкручував її довкола зап’ястя і так засинав. Змалку прислуговував під час Літургії. А під час Євхаристії тримав руки складеними, а очі були опущені: ніхто ніколи не вчив його цьому». Щоденна молитва була центром усього життя Праведного Митрополита і гармонійно поєднувалась із його церковним та суспільним служінням.
Щодо Божих створінь – живої і неживої природи – то в аспекті віри й молитви Митрополит Андрей у посланнях й проповідях, подібно як Христос, часто послуговувався назвами рослин, тварин і явищ навколишнього світу, передаючи правди віри. Часто вживав назви створінь у різних алегоріях, порівняннях і притчах. Наприклад, писав: «…молитва має всі прикмети сонця. З сонця йде життє, без сонця ані люди, ані звірята, ані рослини не могли б жити. Воно є джерелом життя і всякого руху, всякої краси. А лікарі знають, що сонячне світло єсть на многі хвороби єдиним або бодай найліпшим ліком» (пастирське послання «Про молитву», 1911).
По своїй суті Божі створіння були для Шептицького не лише «дорогою й засобами» до пізнання Бога та Його істини, але й безпосередньою ціллю молитви. Він знав, що остаточна мета всесвіту – Божа повнота й усі створіння рухаються з нами і через нас до спільної цілі, якою є Бог. А згідно вчення Церкви, одна з головних місій людини – привести всі створіння назад до їх Творця, плекаючи братерські відносини з навколишнім світом за прикладом св. Франциска з Асижу (див. Енцикліка «Славен Будь», 83, 100, 221), визнаючи за всіма живими істотами притаманну їм цінність у Бога, адже «самим фактом свого існування вони Його благословляють і віддають Йому славу» (Пс 148, 3-5; ККЦ 2416), та живуть для Нього (Лк 20, 38), стають видимою іконою невидимого Бога. Митрополит розумів, що людські гріхи негативно впливають як на людей, так і на все створіння (пор. Мр 11, 12-25; Мт 21, 18-22), яке через наші гріхи, зокрема й екологічні, «понині стогне і страждає у тяжких муках» (Рим 8, 22). Саме тому він особисто, заохочуючи й інших душпастирів, молився за Боже створіння, у т. ч. землю, сади, домашніх тварин, пасіку, та уділяв благословення.
Заснування в 1937 році з ініціативи владики Андрея монашого скиту в Ґорґанах свідчить про розуміння важливості Літургії в житті кожного християнина, а особливо того, який перебуває цілодобово й по декілька місяців у горах, серед лісу й іншого Божого творіння. Ця обитель отців-студитів в урочищі Лужки була місією для лісорубів, декілька сотень яких не покидали гір, виконуючи свою професійну діяльність. Їхня молитва була спрямована до Всевишнього Творця з вдячністю за Його дари створіння, а їх духовне збагачення підвищувало рівень екологічної свідомості й перешкоджало вчиненню екологічних гріхів, зокрема таких, як бездумне вирубування й розкрадання лісу та браконьєрство.
У часи Шептицького набуло поширення культу двох святих – Губерта і Євстахія, які й дотепер залишаються покровителями працівників лісової сфери. Так, зокрема, на Закарпатті в останні роки відбулося посвячення греко-католиками кількох каплиць у горах на честь св. Губерта. Плекання культу цих святих (а також св. Франциска з Асижу та св. Антонія Падуанського) є також особливо важливим для сучасного екологічно-молитовного служіння Церкви.
Попри традиційні літургійні норми, Шептицький вважав, що «справжнім храмом Божим» є весь сотворений Богом світ («Про Церкву», 1901 р.), і тому для нього цілком природним і нормальним було поклонятися Господеві й зустрічатися з Ним у молитві та Святих Тайнах серед природи, зокрема в горах, серед «неписаних ікон» унікального Божого створіння. Як приклад, під час візитації у с. Тухля на Сколівщині (1916 р.) він декілька годин сповідав вірних не в приміщенні храму, а під деревами на церковному подвір’ї. Митрополит Андрей саме в мальовничих куточках гір засновував та посвячував літні резиденції й реколекційні центри, які часто відвідував особисто й заохочував до цього інших душпастирів і мирян, як приклад – «Кедрові Палати» у Горганах, санаторій-вілла «Зелемінь» у с. Гребенів на Сколівщині. «У цьому контексті засвідчу із власного життя, що свої переддияконські (2022) та передсвященичі (2023) п’ятиденні реколекції і молитовні зустрічі з Татом Небесним мав радість організувати й пережити в улюблених гірських околицях митрополита – при монашому скиті оо. Студитів в Лужках (прим. авт.)».
Людське призначення і щастя полягає в прославі свого Творця (Gaudium et spes, 14), а хвалу Богові людина віддає в особливий спосіб через пошану до Божого творіння (Катехизм УГКЦ «Христос наша Пасха», 997). Тому від кожного з нас, від наших мотивів, рішень й вчинків, а також слів та щоденних молитов безпосередньо залежить і стан того середовища, у якому проживаємо, – сім’я чи спільнота, село чи місто, і врешті наш спільний Дім-Земля. Адже весь світ є храмом Бога живого, є місцем Його прославлення. Таким чином людина покликана разом з усім створінням спільно творити Царство Божої слави на засадах Його любові, гармонії та справедливості.
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
Для духовенства:
- під час недільної Літургії додавати до прохань на сугубій ектенії також і наміри за збереження Божого створіння – природи;
- у проповідях, катехизах та духовних розмовах плекати свідомість християнської відповідальності за створений Богом світ, значення молитви для збереження й примноження природної спадщини Творця й необхідності сповіді з екологічних гріхів;
- у часі Великого Посту провести Екологічну Хресну Дорогу;
- під час Йорданських відвідин благословляти й окроплювати городи, сади, домашніх тварин;
- провести тематичні зустрічі й катехизи з поширення культу відомих святих, які були зразком життя в гармонії з Творцем і всім Його створінням;
- молитовно відзначати знакові церковно-екологічні свята, як, наприклад, День Бога-Творця, Час відповідальності за створіння, Годину Землі тощо в поєднанні з організацією освітньо-виховних та практичних заходів природоохоронного спрямування.
Для мирян:
- у щоденних молитвах дякувати своєму Творцю і Спасителю за дар життя й спільний дім – природу, перепрошувати за огріхи в ставленні до довкілля та просити ласки гідного свідчення віри в управлінні Божими природними дарами;
- плекати культуру частого приступання до святої Тайни покаяння, що включає також екологічний іспит сумління та покаяння за вчинення гріхів проти Божого створіння – природи (однак не менше одного разу – під час Великого посту, а якщо вперше, то з усього життя);
- вибратися в мандрівку/прощу і помолитися приватно чи сімейно Екологічну Хресну Дорогу або інші екомолитви на природі в одному із паломницьких місць, пов’язаних із Праведним Митрополитом Андреєм Шептицьким (наприклад, на Побійній горі в Крехові, Чернечій горі в Уневі, Ясній Горі в Гошеві у Митрополичих садах у Львові, монашому скиті в Лужках, Маріїнському духовному центрі «Зарваниця», Митрополичих палатах у Підлютому);
- прочитати книги чи переглянути фільми про відомих святих, які були взірцем ставлення до Божого створіння – Франциска з Асижу, Антонія Падуанського, Губерта, Святішого Отця Івана Павла ІІ та ін., намагатися втілювати їх приклад в особистому житті та діяльності.
ЛЮТИЙ: ГОРИ
«… гори – це місця, особливим способом посвячені Богу»
Митрополит Андрей, стаття «Церква на горі», 1934
РОЗВАЖАННЯ
Загальновідомою є «слабкість» до гір, яку впродовж свого життя відчував святий Папа Іван Павло ІІ: Татри, Термінілло, Доломіти… Святіший Отець стверджував, що саме в горах «зникає безладна метушня міста, панує тиша безмірного простору, яка дає змогу людині почути внутрішнє відлуння голосу Бога».
А чи відомо нам, українцям-християнам, що ми маємо не лише «гірського» Папу, але й свого «гірського» Митрополита – Андрея Шептицького, котрий завжди плекав неабиякий пієтет до гір, називаючи їх «найкращими частинами нашого краю»?
Гори для нього завжди були особливим місцем зустрічі людини з Богом. Підкреслював, що у Святому Письмі часто траплялися відповідні факти (поклонінь, молитов, жертвоприношень), пов’язані зокрема з Авраамом і Соломоном (г. Морія), Давидом (г. Сіон), Мойсеєм (г. Синай), Христом (Тавор, Голгота) тощо. Шептицький вважав гори «прообразом Христового Царства – Неба». Недарма, як влучно він зауважив, у християнстві зазвичай шукають місця для спорудження храмів саме на вершинах гір чи пагорбів (як, приклад, Святоюрська гора у Львові, Ясна гора в Гошеві), і кожна така церква немов промовляє до нас: «Угору піднесім серця» - до Неба, до Бога! Самі гори та вершини Митрополит називав «голосом, що дає свідоцтво про Бога», вважав їх великим даром і ласкою для людей, нагадував, аби завжди за них дякували, у них Бога пізнавали та Його, як найкращого Тата, усім серцем любили.
«Гори» Митрополит Андрей також шукав у людських серцях, які в переносному значенні поставали немов «височини наших душ», це царює правда, справедливість та любов і до яких провадять людину Боже Слово, Церква, молитва, віра й надія. Він вважав, що лише на таких «вершинах», де панує «чисте серце, щира воля і любов», де є бажання добра, де плекають християнські чесноти, можна правдиво поклонятися Богові, підноситися до Нього вгору. На противагу цим «височинам», у глибині серця існують т. зв. «низини», сповнені «болота і бруду».
Його улюбленими гірськими куточками були насамперед наші Українські Карпати: Сколівські Бескиди (Гребенів, Тухля), Гуцульщина, Ґорґани (літня резиденція в Підлютому). Серед закордонних – Татри (Закопане), краєвиди яких, за свідченням Йосифа Сліпого, часто згадував. Вісімнадцятилітнім відвідав також гори Південного Тиролю в Альпах (м. Мерано), які порівняв із «чудотворною іконою, перед якою треба молитися…».
Митрополит Андрей всіляко заохочував вірних до мандрівок горами. Провадив активну співпрацю з українськими краєзнавчими й молодіжними організаціями, поєднуючи таким чином, туристсько-рекреаційну діяльність з охороною природи. Також з його благословення в церковному часописі «Мета» часто публікувалися враження відомих мандрівників-християн, з якими розділяв свою любов до гір:
- «Чудова природа наших гір викликує такі вражіння, що хто раз там був, цей не може вже опертися спокусі піти ще раз, хоч би навіть у ті самі околиці, щоби ще раз і ще раз упоюватися тою красою й величчю»;
- «На вершині огортає людину почування величі, маєстатичности, душа росте й горить любов’ю до природи, до її Творця; тут возвеличує людина Всевишнього за Його всемогутність, премудрість і доброту. Гори виховують людину на благородну та добру істоту»;
- «У горах … любов ваша до Всевишнього й рідного краю не матиме границь..».
Тепер, у часі жахливої війни, хочеться за прикладом Праведного Митрополита якнайчастіше вибиратися в гори, де в особливий спосіб молитися й взивати:
«Очі мої підводжу я на гори: звідки прийде моя допомога?» (Пс 121, 1) та «Хай гори принесуть народові мир, і горби – справедливість» (Пс 72, 3).
ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ
Для духовенства:
- у проповідях, катехизації та на уроках християнської етики познайомити парафіян із біблійними героями, які молилися, шукали й зустрічали Бога в горах;
- провести тематичну зустріч із парафіянами, на якій представити Праведного Митрополита Андрея Шептицького у світлі любові до гір;
- організувати екскурсії/прощі в гори (у т. ч. під назвою «Гірськими стежками митрополита Андрея»), реколекції (зокрема, у Підлютому) та провести екоакції задля прибирання гір від сміття;
- практикувати звершення Божественної Літургії та інших Святих Таїнств у горах.
Для мирян:
- знайти в соцмережах і вподобати спільноти любителів мандрівок у гори;
- практикувати одно- чи й багатоденні мандрівки горами (із можливим залученням священника для духовного супроводу);
- планувати щорічні сімейні чи особисті відпустки з тривалим відпочинком у горах;
- насолоджуватись величною красою гір і допомагати звільняти їх від сміття не лише в рамках організованих екоакцій, але й під час особистих чи спільних гірських мандрівок.
ЕКОЛОГІЧНИЙ КОНКУРС
Онлайн виставка
