«Признаюся щиро, без почуття сорому,
що якби залишився навіть на цілі століття в Прилбичах,
я не зітхав би ні за чим і не бажав би нічого більше»

А. Шептицький, Лист до матері Софії, 1883 р. 

РОЗВАЖАННЯ

Педагогіка переконує, що є три фундаментальні чинники, які впливають на формування особистості: середовище, спадковість, виховання. Природне середовище завжди впливало на формування як нашої нації (її ментальності, світогляду, культури та духовності, національного характеру й темпераменту), так й окремого українця (його духовного світу, моралі, вдачі й рис характеру, з-поміж яких – лагідність і щирість, правдолюбність і доброзичливість, миролюбність і патріотизм, добродушний гумор і дотепність, любов до охайності й чистоти, талановитість і працьовитість, витривалість і терпеливість, висока емоційність, чутливість та ліризм, естетизм і артистизм, бажання самопізнання через природу тощо).

Свідчення біографів і тих, хто знав Андрея Шептицького, підтверджують наявність у нього зазначених талантів та рис характеру. Важливим є те, що природне середовище у Святому Письмі виражається як перше об’явлення Бога, через яке людина має змогу пізнавати свого Творця, тобто правдиву любов (Муд 13, 5; Рим 1, 19-20); усе створіння-природа є допомогою в цьому процесі пізнання (як приклад – притчі Христа) та середником для справжнього морального життя (Прип 6, 6-8; 30, 24-31). У цьому аспекті цікавим є те, що вже з раннього дитинства (4-5 рр.) майбутній митрополит любив молитися вервицю, катаючись верхи на конику-поні серед казкової природи.

Родинний дім, рідне село Прилбичі та місцевість Розточчя з їх унікальною, багатою й мальовничою природою були саме тим першим і найважливішим середовищем, де формувалася особистість майбутнього Митрополита. Про «гарні лісисті й горбисті околиці» села Прилбичі свідчив також кардинал Й. Сліпий. Любов і пієтет до рідного села були беззаперечними й вагомими складовими цілісного розвитку владики Андрея в гармонії з природою. Важливе місце відігравав для нього родинний дім – двоповерховий палац, і насамперед територія навколо нього, оточена чудовим парком, що вважався найгарнішим у тому краю. Там росли різні види дерев – як місцеві, так і екзотичні, серед яких і тюльпанове та коркове, а на подвір’ї квітнули рожеві жоржини – улюблені квіти Софії Шептицької (матері владики Андрея), троянди, гортензії тощо. З дитинства майбутній Митрополит любив відпочивати у фруктовому саду, зокрема під старенькою грушею. Часто бував під час літніх вакацій й у с. Бенькова Вишня, де розташовувалися палац із парком площею 12 га й озеро, що належали дідусеві Олександрові Фредрові і де виросла мати Софія. Цікаво, що на честь народження Софії в парку було посаджено близько 300 декоративних дерев. Там були  унікальні насадження, серед них і такі дивовижні дерева, які одночасно мали листки дуба і граба. В озері плавали білі й чорні лебеді. Парк і палац вважали однією з архітектурних перлин Галичини.

Отож, навколишнє природне середовище, у якому народився і зростав Митрополит Андрей, було оптимальним як для всебічного розвитку його особистості загалом, так і для формування духовності й моральності, екологічної свідомості й любові до природи. 

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

Для духовенства:

• упорядкувати (озеленити, заквітчати) територію навколо храму, аби вірні могли отримати й естетичну насолоду при відвідинах церкви (зокрема й під час молитви надворі в літній період);
• навесні й восени здійснити насадження дерев і кущів на території парафії;
• організувати прощу в Прилбичі – родинне село митрополита Андрея, а також духовну мандрівку в родинний маєток його матері – с. Вишня поблизу м. Рудки Самбірського району.

Для мирян:

• запланувати сімейні краєзнавчі екскурсії теренами рідної місцевості;
• дотримуватися правила виховання в сім’ї – щонайменше 2-3 год в день дитина має перебувати на природі – у саду, парку, лісі, на березі озера чи річки, подвір’ї, зеленому майданчику тощо;
• висаджувати сімейно навесні та восени квіти, кущі й дерева поблизу оселі; 
• доглядати за порядком та красою свого довкілля починаючи від вазонів у квартирі чи домі, дбати про чистоту й естетичне впорядкування подвір’я, вулиці та рідного села чи міста.

«До вогнища любови, що горіло в його серці, тиснулися все більш слабі,
малі, бідні, недарма він говорив мені не раз:
«Ох, Мамо, ви не маєте поняття, яке мені дороге все, що бідне, старе, мале!».
Пануючого князя не приймають так, як він приймав бідного товариша з відкритими раменами..!»

Зі спогадів матері Софії, кін. ХІХ ст.

РОЗВАЖАННЯ

Митрополит Андрей уже з раннього дитинства вирізнявся неабиякою любов’ю до ближніх, зокрема до менших і бідних, був доброзичливим до всіх людей, вдячним за вияви найменшої уваги до себе; ця вдячність була ще сильнішою, якщо той, хто уважно ставився до нього, посідав скромніше соціяльне становище. Зі спогадів матері довідуємося: «…здавалося би, що оте серце вже не спроможеться видати зі себе більше любови, як саме тоді, а радше, що ця любов буде хіба меншати, то все ж таки, скільки то тієї великої любови прибуло в його душі, що черпала свою силу з Божого джерела й передавала її ближнім..» (Софія з Фредрів Шептицька, «Молодість і покликання о. Романа Шептицького», 1994). Кардинал Йосиф Сліпий доповнював: «…Малий і великий, вбогий і багатий, звичайний і визначний, – мали до нього безпосередньо доступ, і завжди кожного вислуховував ввічливо і співчутливо. Керувався при цьому посланням св. Якова, яке дуже любив і радо перечитував. А апостол радить не робити різниці між вбогим і багатим в прийнятті» («Життєпис Митрополита Андрея Шептицького», 1958). Як свідчать біографи, Шептицький усіляко дбав не лише про духовність, але й про здоров’я, добробут й освіту свого народу. Споруджував шпиталі, сиротинці, доми для вдів і старших за віком людей, ініціював створення Богословської академії, опікувався інвалідами і студентами, заснував Національний музей (Я. Свищук «В дусі великого Митрополита», 2002). Митрополит особисто наголошував, що справжній християнин повинен любити всіх людей і бути патріотом: «Мене мусить обходити Твоє здоров’я тіла, Твоє фізичне здоров’я, мій рідний Народе! … бо знаю, що лише народи здорові і фізично сильні можуть бути щасливі» («Перше слово Пастиря», 1899); «…оскільки справжній патріотизм у своїй основі є справжньою любов’ю до ближнього, я став українським патріотом, і вся моя робота, породжена цією любов’ю, завжди мала своєю метою добро, яке я хотів зробити для своєї нації. Це добро було насамперед добром матеріальним з огляду на велику злиденність нашої Церкви і нашої нації; я зробив усе, що міг, аби цьому зарадити. Я намагався ухопити всі потреби нашого народу і принаймні частково їх зарадити…» (С. Гуркіна, «Патріотизм – історична пам’ять – молодь», 2009).

Період дитинства, юності й душпастирського служіння митрополита Андрея випав на час окупації іноземними імперіями наших етнічних земель. Така політична реальність та низький духовно-моральний рівень народу призводили до вкрай тяжкого як соціального становища українців (бідність, безробіття), так і до екологічної кризи, адже тотально знищувалося найбільше наше природне багатство – ліси, які масово експортувалися в Европу та інші куточки світу. Через поширене браконьєрство і жорстоке поводження потерпав і тваринний світ. Поглибили згадану соціоекологічну кризу й світові війни, унаслідок яких, зокрема, з’явилися десятки тисяч дітей-сиріт. Церква сьогодні такі негативні явища для місцевого населення називає «соціяльним дисбалансом» (енцикліка «Славен Будь», 48) та «соціяльною несправедливістю» (СБ, 51), які з часом могли б позбавити наступні покоління нашого народу можливості вижити (СБ, 95), а природне довкілля й дари – шансу врятувати і зберегти (СБ, 52). Тому митрополит Андрей ставив собі за мету покращити становище і людини, підвищивши її духовний та матеріяльний рівень, так і Божого створіння-природи, дбаючи про її збереження. Одним із справді дієвих способів втілення різноманітних його соціяльних проєктів була фінансово-економічна діяльність, у т.ч. на церковних землях і маєтках Митрополії. Прибутки, отримані в результаті такої діяльності, перерозподілялися на благочинність та на різноманітні потреби народу: духовні, культурні, освітні, матеріяльні, екологічні. Митрополит Андрей особистим прикладом плекав в українському суспільстві солідарність та відчуття громадянського обов’язку.

Серед найбільш відомих екосоціяльних ініціятив Шептицького можна виокремити такі:

– піклувався дітьми, особливо сиротами й бідними. Постійно фінансово підтримував школу ім. Шашкевича, сприяв будівництву дитячих садків, сиротинців, будинків відпочинку, підтримував багатодітних матерів та вдів (І. Федик, «Митрополит Андрей Шептицький і діти», 1993). Як свідчить кардинал Йосиф Сліпий, у Кедрових Палатах в Горганах Шептицький часто давав притулок сиротам («Життєпис Митрополита Андрея Шептицького», 1958). Після Першої світової війни особисто відвідав Північну і Південну Америку, аби зібрати кошти для тисяч потребуючих сиріт. Врешті, подарував пластунам частину гори Сокіл у Горганах для таборування, а для молодших дітей збудував табірні приміщення на Остодорі;

– придбав і подарував товариству «Сільський господар» великий двір і сад у Коршеві біля Коломиї для заснування сільськогосподарської школи, а товариству «Просвіта» – чималу ділянку землі в с. Милування біля Тисмениці для організації садівничої школи;

– заснував Шпиталь, де соціально незахищені українці могли безкоштовно отримувати медичні послуги та лікування;

– придбав Кайзервальд у Львові та розподілив земельні ділянки між українцями, створивши таким чином український квартал;

– заснував санаторій та відпочинковий дім у Підлютому, що в Карпатах;

– придбав віллу «Зелемінь» у с. Гребенів біля Сколе та організував санаторій з метою лікування та проведення духовних реколекцій;

– купив богородчанські ліси, прибутки з використання яких спрямовувалися на підтримання Богословської академії і «Захисту сиріт»;

– забезпечив українським студентам-лісівникам оплачувану літню практику в лісових маєтках ГКЦ, що в Ґорґанах;

– фінансово підтримував Товариство захисту тварин, що діяло у Львові;

– створив заповідники, дбав про охорону віковічних дерев ( у т.ч. задля майбутніх поколінь) тощо.

Усе це засвідчує наявність у митрополита Андрея чесноти справедливості, яка має особливе соціально-екологічне значення. Як приклад, в одному з перших пастирських послань під назвою «Про соціальне питання» (1904) він дуже переймався питаннями безробіття, бідності, праці, навчання духовенства і вірних християнським принципам понять «справедливість», «праця» («право», «справжній християнин»), «зарплата» і «справедлива оплата», «право на відпочинок», «багатий» (1 Тим 6, 17-19) і «багатство», «солідарність» тощо. Його чеснота справедливості ґрунтувалася на Божій чесноті любові, а також принципах солідарності, рівності та братерства між людьми, він виявляв співчуття та захищав усіх бідних, покинутих, жертв  насильства, слабких і вразливих.

Церква сьогодні особливо наголошує, що ми – одна людська сім’я, у якій не існує кордонів або бар’єрів – політичних чи соціальних, за якими ми могли би сховатися, і практично немає місця для глобалізації байдужості (СБ, 52). Для подолання комплексної кризи, яка є і соціальною, й екологічною, потрібен цілісний підхід до боротьби з бідністю, відновлення гідності найменш захищених верств суспільства й одночасний захист природи (СБ, 139). Принцип спільного добра цілком логічно та неминуче вимагає універсальної солідарності (СБ, 14) та піклування про найбідніших (СБ,158), зокрема тих багатьох, котрі без житла (СБ, 152 ), а також турботи про майбутні покоління (СБ, 159). Нехай постать митрополита Андрея, котрий ще століття тому втілював перелічені цінності, мотиви, чесноти та принципи, стане гарним прикладом і дороговказом для усіх нас – його небайдужих нащадків.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

Для духовенства:

• на Свято Миколая ініціювати благодійну акцію, відвідавши з парафіяльною молоддю сиротинець, хоспіс (наприклад, Шпиталь А. Шептицького у Львові) чи геріатричний пансіонат;
• організувати для парафіяльних дітей екскурсію-візит у Домівку врятованих тварин;
• залучити парафіян (особливо дітей та молодь) до Всеукраїнської екосоціальної акції Екобюро УГКЦ «Зігрій вбогого світлом стрітенської свічки»;
• у співпраці з місцевим осередком «Карітас» реалізувати на парафії відповідний екосоціальний проєкт;
• переглянути й обговорити з парафіянами документальний фільм «Дух часу» (2007).

Для мирян:

• переглянути сімейно тематичні християнські фільми про святих Дона Боско, Філіппо Нері, Франциска з Асижу;
• запровадити родинне правило добровільної пожертви на соціяльні, екологічні, соціально-екологічні проєкти чи іншу благочинність;
• долучитися до відповідних екосоціяльних ініціятив на своїй парафії;
• помолитися в наміренні дітей-сиріт.

«Шваби повирубували усі ліси, то тепер дерева на світі мало»

А. Шептицький, Пастирське послання «До моїх любих гуцулів», 1900 р.

                    [надмірна експлуатація і вирубка лісів] …

«перетворить заліснені гори у пустелю»

             А. Шептицький, Лист до держсекретаря Апостольської столиці кардинала Маріано Рамполлі, 1901 р.

РОЗВАЖАННЯ

У народі кажуть: «Хто ліси рубає – той сушить місця, жене від полів хмари, собі безліч горя готує».

Андрей Шептицький розпочав священиче і єпископське служіння в часі австрійської окупації українських теренів, зокрема, їх західної частини. Внаслідок колонізації безжально експлуатувалося найбільше багатство краю – ліс, щорічний експорт якого лише з Карпат наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. становив більш як 100 тисяч вагонів. Деревину з Карпат також сплавляли гірськими річками на південь України й опісля – у різні куточки світу. Площі лісів у часи Шептицького суттєво зменшувалися, а їх вирубування з подальшим експортом продовжилося й тоді, коли австрійських колонізаторів замінили польські.

Митрополит Андрей цілком усвідомлював ці екологічні загрози та вживав рішучих заходів щодо захисту і збереження лісових багатств, наприклад:

– Львівська архієпархія до жовтня 1900 року зі своїх прибутків виплачувала пенсію колишньому митрополитові Й. Сембратовичу, а після його смерті влада вирішила, що ці кошти (24 000 корон) слід переказувати на утримання Станиславівської єпархії. Владика Андрей категорично відмовився це робити і написав листа державному секретареві Римської Курії кардиналові Маріано Рамполлі, у якому пояснив відмову, зазначивши, що гроші, яких вимагає уряд, можна отримати тільки шляхом надмірної експлуатації лісів, що «перетворить заліснені гори в пустелю»;

– зважаючи на наявність у власності ГКЦ десятків тисяч гектарів лісових угідь (понад 30 тис. га.), Митрополит Андрей поступово вибудував галузь лісового господарства на екологічних засадах, тобто з максимальним економічним ефектом і мінімальними загрозами для природного середовища (зокрема й через використання вузькоколійки);

– створював заповідники в лісах, найперший з яких – резерват сосни кедрової площею 255 га. на горі Яйко Перегінське в Горганах;

– особисто клопотав перед німецькою окупаційною владою і таки зберіг 4 тис. га. церковного лісу між селами Лозина і Янів (територія теперішнього природного заповідника «Розточчя»);

– звертався з відозвами до духовенства про заборону вирубки віковічних дерев на парафіяльних територіях, а також про насадження нових;

– долучався до ініціатив з примноження природної спадщини Творця (як приклад, закладення липової алеї в Крехові, яка постала в монастирському саду за його сприяння).

Заповідна і природоохоронна діяльність Митрополита дала змогу зберегти для нащадків наймальовничіші лісові куточки, стала важливим виховним й екопатріотичним чинником у формуванні свідомого та відповідального українця-християнина.

ПРАКТИЧНІ ПОРАДИ

Для духовенства:

• дослідити значення дерева й лісу та їх цінності у Святому Писанні;
• у проповідях і катехизах роз’яснювати загрози екологічного гріха, пов’язаного з засміченням лісів та надмірним їх вирубуванням, а також розтлумачувати цінність лісу як Божого дару для спільного блага людства, його значення для збереження кліматичної рівноваги та майбутнього всієї планети;
• долучатись до екосоціальних ініціатив Бюро УГКЦ з питань екології «Посади дерево миру», «Сади Перемоги» та інших, висаджуючи біля церков та на територіях парафій сади, алеї, сквери та парки;
• організовувати (у співпраці з підприємствами лісового господарства) акції з насадження молодого лісу;
• провести екоакцію з прибирання найближчого до парафії лісу.

Для мирян:

• запланувати регулярні сімейні прогулянки лісом;
• разом із дітьми прибрати частину лісу від сміття;
• відвідати з екскурсією один з природних заповідників та національних парків;
• брати участь у висадженні лісів, садів та декоративних рослин, ініційованих Церквою, державними та громадськими природоохоронними інституціями.