Соціальні мережі вкотре першими реагують на гострі проблеми та виклики, які щоразу виникають в українському суспільстві. Після теми Авдіївки, що сьогодні є українськими Термопілами, дуже актуальною є інша тема, а саме: тема вивозу “львівського сміття”.

Відбувся своєрідний парад всіх міст області, які дружно вустами мешканців і стукотом клавіатур комп’ютерів висловили свої протести з можливості прийняти горезвісне сміття з міста Лева. Я свою думку висловив не раз з цього приводу і на форумах Новояворівська, Нового Роздолу, Львова, а тепер і міста Стрия.

Пригадую, як чув від старших людей думку про те, що з поваги до землі колись люди не мали звички плювати на землю. Дехто з моїх знайомих дотримується цього і сьогодні. Цей незначний факт каже про те, наскільки шанобливо людина відносилася до землі-годувальниці, наскільки бережливо господар дбав про святість довкілля.

Один мій знайомий священик згадував про те, як летів восени літаком з Америки через країни Європи вночі. Його вразило те, що він пізнав територію України по численних вогняних клаптиках землі. Це разюче відрізняло нашу з вами Батьківщину від країн Європи не на нашу з вами користь. Колись ми славилися чорноземами. А тепер про нас знають через чорну землю, чорну від рук людини. Зрештою, назвати людиною того, хто вирішує кинути сірника з одного боку поля чи дороги і ніколи не задумується над тим, що з цього вийде, є невиправданою розкішшю.

Присвячується всім тим, хто полюбляє палити суху траву.
Можливо, цього з вами і не станеться. Можливо.

Він сидів недалеко від тліючих залишків свого дому, схопившись за голову і дивився мокрими від сліз очима на марні зусилля кількох чоловіків відрами гасити те, що залишилося від Його життя. Якась незрозуміла усмішка виступила на обличчі, коли ревучи сиренами приїхала пожежна. Вона вже тут була, годину тому, води вистачило на 1-2 хвилини. Іронічна посмішка, а це була вона, мала свої причини. Ще зранку Він із серйозним та заклопотаним обличчям підпалював в полі суху траву. Робив так ще від дитинства. Йому навіть подобалося це робити, була в цьому щось від магії. Він чувся щасливим чарівником, який за помахом маленької палички, що звуть сірником, робить маленьке диво з вогнем. А зараз Він дорослий, дуже відповідально ставиться до свого обов’язку махати чарівною паличкою з коробки. Чекає весни та осені, щоб вкотре переконатися в тому, що не втратив набутих навичок принести в світ власні п’ятдесят відтінків сірого.

Ось і закінчується перший тиждень Великого Посту. Час Посту є часом великих сподівань для кожного, хто носить ім’я "християнин". При тому, кожен має власне уявлення того, що таке піст. Не є таємницею, що більшість наших знайомих вважають його часом суцільних заборон і обмежень. Обмеження в їжі, розвагах, бесіді, шкідливих звичках, тощо. Але забувається про його властиве значення: це є святий час, коли людина полишає свій звичний ритм життя, щоб пожити не для себе, а для Бога, ближнього, зрештою, сотвореного Богом світу. В слові "метанойя", що перекладається як покаяння, міститься заклик перестати жити звичним для нас способом життя хижака і почати жити, як носій образу Божого в собі. Це тягне за собою зобов’язання "бути", а не "мати".

В цьому контексті, цікаво було спостерігати останній тиждень справжню істерію на ринках, супермаркетах, продуктових магазинах. Дивним чином, початок Великого Посту збігся із початком явища, яке не має нічого спільного ні з нашою вірою, ні нашою поставою як християн. Ніби у страшному сні доводиться спостерігати, як люди витрачають останні гроші, щоб купити те, на що ще кілька днів тому навіть не звертали уваги! Це могло би бути навіть і смішно, якби не відбувалося тоді, коли Церква закликає своїх дітей здобувати те, що духовне, що має справжню цінність у Царстві Божому.

Маю більш ніж десятилітній досвід священичого служіння. Ніколи не думав, скільки за цей час висповідав людей. Напевно сьогодні ця цифра вимірюється тисячами. Тисячі сповідей людей, сотні тисяч слів, якими люди описують свої гріхи, інколи на інших мовах. Але, якось нещодавно я спіймав себе на думці, що є гріхи, які трапляються в людському житті, на які майже ніхто не звертає ніякої уваги. Натомість вони деформують наше суспільство і мають далекосяжні наслідки. Хтось навчився маскувати ці гріхи під чесноти, а хтось перестав на них звертати увагу зовсім. Хтось думає, що якщо це поширене явище, то і перестає мати ознаки гріха.