«Поміркованість є моральною чеснотою, яка стримує потяг до задоволень і забезпечує рівновагу у використанні створених благ. Вона забезпечує панування волі над інстинктами і не дозволяє пристрастям переступати межі людської гідності. Поміркована особа скеровує до добра свої чуттєві бажання і слухається здорового голосу розсудливості…» – навчає Катехизм Католицької Церкви (№ 1809).

Чеснота поміркованості (стриманості) належить до чотирьох кардинальних чеснот, які лежать в основі морального життя людини і полягають в постійній мобілізації зусиль волі на здійснення добра у різних вимірах життєдіяльності, починаючи від особового життя, і аж до ставлення стосовно всього створеного Богом світу .

На перший погляд може скластися враження, що мова йде про якусь дійсність, яка полягає в тому, щоб від нас щось забрати, обмежити, загнуздати, утримати... Насправді ця чеснота має за мету не забрати, але навпаки – надати, дарувати, гарантувати, повернути… Чеснота поміркованості, у властивому сенсі, полягає передусім у тому, щоб повернути пошкоджену гріхом дійсність до первозданного порядку, цілісності та гармонії.

Книга віри – Катехизм Католицької Церкви, визначає мужність як чесноту, яка «забезпечує стійкість в труднощах і витривалість у старанні про добро. Вона зміцнює рішучість протистояти спокусам і долати перешкоди в моральному житті» (№ 1808).

Християнська мужність основується на перемозі воскреслого Ісуса Христа, яка відкриває нам двері до вічності. Ця чеснота уприсутнюється і стає дієвою через живу віру й служіння любові (див. 1 Петр 1, 3-9; 1 Петр 3, 13 – 4, 16). Підтверджуючи своєю вірою істину в Бога Творця і Спасителя світу, людина в надії довіряється Йому. При цьому, той, хто надіється на Бога, почуває себе сильним і впевненим у боротьбі зі злом (гріхом), яке сьогодні набирає найрізноманітніших виглядів і загрожує людині, суспільству і всьому створеному Богом світу.

Чеснота мужності:

Мабуть ніщо інше не ранить нас настільки глибоко як відчуття зазнаної несправедливості. Коли хтось поставився до нас несправедливо, образив, чи порушив наші права – нас болить. Біль торкається нашого серця, сприймаємо це як замах на нашу гідність, в нашому нутрі народжується протест проти несправедливості і бажання відстояти свої права.  Однак часто не зважаємо на те, що можемо самі стати винуватцем несправедливості стосовно інших людей, а також і до всього Божого створіння, якому ми загрожуємо, яке пошкоджуємо, а то й знищуємо, здебільшого про це навіть не задумуючись.

Що таке справедливість? Згідно із Катехизмом Католицької Церкви – це «чеснота, яка полягає в постійному і твердому бажанні віддати Богові і ближньому те, що їм належить» (№ 1807).

Святе Письмо навчає, що справедливість – це передусім ознака Бога. Бог є досконалою справедливістю. Поняття Божої справедливості, про яку говорить Святе Письмо, важко (практично неможливо) перекласти на українську мову одним словом. З єврейської седек, що перекладається на українську як справедливість – це поняття, яке одночасно поєднує в собі справедливість, доброту, любов і милосердя.

Мудрість – це передусім характеристика, яка належить Богу Творцю (Єр 10, 12; 51, 15) і є основою всієї дійсності, однак, також людина партиципує у Божій мудрості, оскільки створена на Божий образ і подобу.

Мудрість – це фундаментальна здатність людини до пізнання певної речі і всього, що існує в контексті створеної Богом дійсності. Завдяки Божому дару мудрості людина пізнає все, як Боже створіння, що існує в постійному зв’язку і направленості до свого Творця. Мудрість робить наш розум здатним пізнавати у різних ситуаціях наше правдиве добро і вибирати необхідні для його осягнення засоби (див. Катехизм Католицької Церкви, № 1806).

Згідно із Святим Письмом – мудрою є та людина, яка ходить Божими дорогами і виконує Його Заповіді. У Новому Завіті мудрість ототожнюється з Ісусом Христом – з Сином і Словом Бога Отця. Коли людина єднається з Христом, вона стає причетною до мудрості Божої і наближається до Бога.

Любов Бога – це одночасно джерело, основа і остаточна ціль всієї дійсності. Любов Божа – це першооснова Всесвіту, серце і першопринцип життя всього що існує. Сам Бог – Любов (див. 1 Ів 4, 16). Любов – ключова характеристика Його сутності, силою якої Він покликав до життя людину й все своє створіння і супроводжує їх на шляху до вічності.

Любов як чеснота – це наше природне прагнення до повноти життя – життя з Богом, це все наше життя, як автентична і цілісна відповідь на життєдайну і спасаючу Любов Бога, об’явлену в Ісусі Христі. Любов – це чеснота, що народжується з віри і є даром божественної любові, якою ми стаємо новим створінням у Христі (див. Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха», № 843). Стаючи новим створінням у Христі, ми об’являємо внутрішнє перетворення і обожествлення у Воскреслому через якісно нову поведінку стосовно всього Всесвіту.

Чеснота надії зроджується з віри і полягає в очікуванні повноти Царства Божого, яке вже є дароване людині, навчає нас Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» (див. № 840).

Надія є рушійною силою звершення людини в Бозі. Вона є наче містком, що поєднує початок (віру) і кінець (любов) чеснотливого життя (див. там само, № 842). Її ще називають чеснотою подорожуючого, яка веде християнина до його повноти життя в Христі (див. Моральна катехиза, № 123).

Предметом надії є повнота спасіння, до якого нас запрошує і яке нам гарантує Господь. Предметом надії є також осягнення Остаточної Цілі – життя у спільноті любові Пресвятої Трійці. Сучасне богослов’я, посилаючись на апостола Павла (див. Рим 8, 19-22), наголошує не лиш на індивідуальному, але й на універсальному та космічному вимірі надії. В цьому сенсі предмет надії визначається як повнота Божого Царства, реалізація Божого Творчого плану, переображення всіх речей у Ісусі Христі, як Голові і Спасителеві всесвіту.

Християнська віра – це не просто знання. Віра – це дар, який ми отримуємо від Бога у святій тайні Хрещення. Вірою ми беремо участь у Божому житті. Вірою ми живемо. Віра відкриває нам двері до життя вічного. «Віра – це відкриття всієї людини на дію Святого Духа та особисте єднання з воскреслим Христом» – навчає Катехизм УГКЦ «Христос наша Пасха» (834).

Віра – це «дійсність, яка торкається самої істоти віруючої особи, огортає та переображує всю її повноту і надає нового, особливого характеру всій поведінці віруючої особи», – констатує Моральна катехиза Життя у Христі (102). Віра дає початок новій істоті. Хто вірить в Христа, той скидає з себе стару людину і зодягається в нову діяльну людину (див. Єф 4, 22-26), яка дає простір у своєму житті для Христа і починає активне життя у Христі (див. Гал 2, 20-21; Фил 1, 21).

Бюро УГКЦ з питань екології, вже традиційно, розпочинає в часі Великого посту ініціативу під назвою «Екологічне навернення для порятунку створіння», яка покликана допомогти повніше і глибше пережити процес покаяння, і здійснити цілісне навернення до Бога, що також передбачає по божому ставитись до своїх ближніх та всього створіння.

Мета ініціативи полягає в тому, щоб спричинитися до поглиблення свідомості в Церкві та суспільстві щодо відповідальності за створений Богом світ та шляхів її здійснення у повсякденному житті кожної людини.

Головними завданнями ініціативи є:

Загострити ува­гу на тому, що дбати за Богом створений світ-природу притаманно християнському способу буття.