Меню

Login Form

Увійти

Лічильник

За підтримки

Реновабіс

Катехиза про чесноту надії

Чеснота надії зроджується з віри і полягає в очікуванні повноти Царства Божого, яке вже є дароване людині, навчає нас Катехизм УГКЦ «Христос – наша Пасха» (див. № 840).

Надія є рушійною силою звершення людини в Бозі. Вона є наче містком, що поєднує початок (віру) і кінець (любов) чеснотливого життя (див. там само, № 842). Її ще називають чеснотою подорожуючого, яка веде християнина до його повноти життя в Христі (див. Моральна катехиза, № 123).

Предметом надії є повнота спасіння, до якого нас запрошує і яке нам гарантує Господь. Предметом надії є також осягнення Остаточної Цілі – життя у спільноті любові Пресвятої Трійці. Сучасне богослов’я, посилаючись на апостола Павла (див. Рим 8, 19-22), наголошує не лиш на індивідуальному, але й на універсальному та космічному вимірі надії. В цьому сенсі предмет надії визначається як повнота Божого Царства, реалізація Божого Творчого плану, переображення всіх речей у Ісусі Христі, як Голові і Спасителеві всесвіту.

Християнська надія очікує на нове створіння не тільки в кінці часів. Дух Господній є посланий, щоб оновити лице Землі. Боже Царство має проростати і розбудовуватися вже зараз між людьми. Відповідно, предметом надії є оновлення людських сердець у Божій справедливості та святості, відновлення Божого порядку любові і справедливості у сучасному суспільстві та всьому створеному світі.

Бог дарує спасіння таким чином, що людина може і мусить співдіяти, щоб спастися. Людина йде до спасіння, яке дарує їй Бог тоді, коли починає уприсутнювати, актуалізувати і здійснювати це спасіння у своєму житті. Надія не є пасивною, але вимагає відповідальності за дар спасіння і, відповідно, конкретних вчинків та діяльності.

В українській мові сам по собі термін – надія дуже гарно виражає морально-богословський сенс та змістовне наповнення цієї Божої чесноти: Надія – на дію – виражає направленість на дію!

Надія пов’язана з актуальною побудовою Царства Божого, починаючи від виконання земних завдань і своїх повсякденних обов’язків.

«Вже, але ще ні» – Боже Царство даровано людині силою Божої спасаючої благодаті. Однак людина покликана не зачинитися від цього дару у свій егоїзм, інші гріхи, включно з екологічним, але взяти активну участь у своєму спасінні.

Боже Царство є вже тут, між нами, ніби в зародку, який необхідно розвивати власним ангажуванням, нашими зусиллями, повсякденними стараннями та боротьбою з гріхом. Знаємо, що сьогодні гріх набирає все нових і нових форм, а рівно ж, все більш і більш загрозливими та руйнівними є його наслідки для людини, суспільства і всього створеного Богом світу.

В цьому контексті, чеснота має особливо важливе значення, яке актуалізується, зокрема, у наступному:

Надія дає силу – силу подивитись в очі гіркій реальності, проблемам, гріху і конфронтуватися з ними. Надія спонукає прислухатися до голосу власного сумління і визнати провини проти Бога, ближніх та всього створіння. Надія на Боже милосердя і обіцянку прощення, дає грішнику мужність і силу не лиш визнати власні гріхи і збудити щирий жаль за них, але й відкриває можливість нового життя через навернення до Бога.

Надія – це чеснота, яка допомагає позитивно мислити, діяти, долати труднощі, боротися зі злом, несправедливістю…, гріхом. Вона – не “снодійний опіум” у сенсі Фоєрбаха, але з точністю до навпаки – стимулятор змін світу під горизонтом Божої обітниці спасіння. Християнська надія надає критикуючої та мобілізуючої сили, яка постійно спонукає до простесту проти різних проявів соціальної несправедливості і подолання суспільно-екологічних криз.

Надія визволяє від страху і спонукає до позитивних змін (себе, ближніх, довкілля, всього світу). Надія спонукає змінювати світ відповідно до Божого плану створіння та спасіння всесвіту. Вона також спонукає до наслідування нашого Творця і Спасителя всім своїм життям. У світлі надії християни не можуть задовольнятися актуальною ситуацією – дійсністю, якщо вона є гріховною, але покликані спричинитися до її перетворення, відповідно до вимог Божої любові та справедливості.

Вже апостол Павло застерігає християн перед небезпекою прилагодитись до світу, до гріховного стану речей. Христова Євангелія має визволяючу дію щодо сил брехні, несправедливості і різних проявів зла – гріха. Від християн очікується, щоб вони змінювали обличчя Землі, на якій живуть, долаючи сили темряви в очікуванні спасіння всього створіння.

Існує два основні види гріхів проти надії – це безнадія (відчай) і понадмірна надія.

1. Безнадія (недовіра, відчай) може мати дві основні форми:

а) бракує правдивого прагнення (стремління) до осягнення божественних дібр. Натомість людина віддає перевагу земним та дочасним благам перед вічними. Це неналежне сприйняття Бога, спричинене дефіцитом правдивої віри та любові до Бога і, насамперед, прив’язаністю до земних та тілесних задоволень.

Найпоширенішим поняттям, яке виражає дане ставлення є (acedia) духовне лінивство, що означає спротив Богу (божим благам), оскільки людина їх або не цінить належним чином, в порівнянні до земних дібр, або ж страх перед труднощами, на дорозі послідовника Христа, переважають прагнення до спільноти з Ним.

б) бракує довіри до Божої доброти. Людина вважає, що минулі гріхи є настільки великими, що Бог не може чи не захоче їх пробачити. Чи, що актуальна слабкість є настільки великою, що навіть Бог, попри все своє милосердя не може чи не захоче допомогти.

Гріхи проти надії закривають серце від дії Святого Духа. Тому безнадію та відчай зараховують до гріхів проти Святого Духа. Цей гріх відноситься до категорії найважчих, оскільки вже в основі робить неможливим будь-яке старання людини заради спасіння.

2. Понадмірна надія (самонадія)

Понадмірна надія порушує чесноту надії в тому моменті, коли бракує спасаючого остраху. В той час, коли у випадку безнадії має місце переконання про нездійсненність цілі, то натомість самонадійна людина є попередньо переконана в здійсненні будь-якої надії. Самонадіяна людина грішить безпосередньо проти Божої справедливості, коли думає, що Бог її спасе, навіть без того, щоб щиросердечно до Нього навернутися і бути послушним Його волі. Або ж, самонадіяна людина грішить проти надприродного характеру чесноти Божої надії, коли присвоює собі здатність осягнення вічної мети виключно своїми природними силами чи моральними досягненнями. Понадмірна надія є провиною проти правди віри щодо характеру дару Божої благодаті (має характер дару). Оскільки самонадіяна людина вірить в те, що вже заслужила повноту Божої благодаті, або, що зможе заслужити її в майбутньому, відповідного до вимог строгої справедливості.

Понадмірна надія знаходить своє коріння в грісі гордості. До гріха понадмірної надії належить також зволікання з наверненням, з переконанням, що Бог недопустить смерті грішника перед його наверненням, яке той має намір зробити у невизначеній та віддаленій перспективі.

Тож не зволікаймо зі своїм особистим наверненням. До цього спонукає нас Божа чеснота надії. Надія на спасіння і переображення всього створіння у Ісусі Христі не дозволяє нам пасивно очікувати, але спонукає уприсутнювати Божу спасаючу дійсність в особистому житті, у спільнотах, які ми творимо, й у всьому створеному Богом світі.

Час короткий! Памятаймо про це і намагаймось використовувати кожну мить, як благодатну мить і час спасіння!

Д-р Володимир Шеремета

Бюро УГКЦ з питань екології

Дана екологічна катехиза підготовлена в рамках ініціативи "Екологічне навернення для порятунку створіння"

Прокоментуйте: