Людина проти природи?
У нас на Прикарпатті дощі. Кожний день то падає, то ллє. Подекуди річки повиходили з берегів, наробивши великої шкоди багатьом людям і їхнім господарствам. Люди побоюються, що урожай може бути дуже поганим.
А в Африці нашестя сарани. Там вже не перший рік боряться за урожаї, які масово поїдають ці комахи.
Мало не щодня ми читаємо про нові стихійні лиха, які трапляються то в одній, то в іншій точці світу, чи нашої країни зокрема. Багато з цих катаклізмів, які несуть безліч різних небезпек і часто відбуваються не без впливу на них людини, ще й по справжньому загрожують голодом. Голод це завжди страшно.
Опустелювання – зовнішній прояв внутрішньої пустки
Справді, ми вже звикли чути про проблеми довкілля. В нас на слуху проблема забруднення води і повітря, проблема сміття, вирубування лісів, глобального потепління, парникового ефекту, але опустелювання?
Якщо поцікавитися цим питанням, то, вникнувши в суть, можна побачити, що ця проблема набуває щораз більш катастрофічного масштабу. Вона, на жаль не є ні менш терміновою, ні менш значущою, ніж будь-яка з тих, про які ми звикли чути. Адже опустелювання – це процес безповоротної зміни ґрунту і рослинності й зниження біологічної продуктивності, який в екстремальних випадках може призвести до повного руйнування біосферного потенціалу і перетворення території в пустелю. До цього призводять такі чинники як вирубка лісів, надмірний випас худоби, нестійкі методи ведення сільського господарства, кліматичні зміни та брак вологи.
Хмаринка і Ураган
Маленька Хмаринка погойдувалася на легкому вітерцю. Зверху ніжно пригрівало сонечко. Їй було спокійно і затишно, і вона з цікавістю споглядала на Землю. Там, внизу, все було різнобарвне і миле. До неї долинав шум невеличкого струмка, шелестіння заквітчаного саду, клекотання лелек, квакання жабок, веселий сміх малих діток… Неймовірна краса розкинулася перед поглядом Хмаринки.
«Тут так добре, – думала Хмаринка, – як в раю, біля самого Бога!» Як багато вона може звідси побачити. Все зовсім інше, ніж тоді, коли вона стає частинкою струмочка, що біжить в долині. Там вона може розглянути тільки береги і хіба, іноді, в нього забігала гусочка чи качечка, чи хтось із діток мочив свої ніжки в літню спеку, щоб охолодитися. Хмарка дуже любила гуляти над цими місцями. Вона знає кожен тут куточок. Вже багатьма роками вона то гуляє над цією галявинкою, погойдуючись на крилах вітру, то дрібним дощиком скроплює гілочки дерев і травички, то, збираючись в більші і більші крапельки, стікає до свого струмочка.
Земля – наш дім
Сьогодні, переглядаючи новини, натрапила на цікавий допис, в якому йшлося про 93-річного чоловіка, який видужав від вірусу COVID-19, але в лікарні йому надали чек про оплату за користування апаратом штучного дихання і чоловік розплакався. Лікар спробував заспокоїти старенького, що життя важливіше, ніж гроші, на що чоловік відповів, що він плаче не через тих 500 євро, які має сплатити за один день, що був підключений до апарату штучної вентиляції легень, а за те, що він щодня протягом 93 років дихає повітрям, яке дарував йому Господь, і дихає безкоштовно, навіть не дякуючи за це.
Мене дуже вразила ця розповідь, адже більшість з нас навіть не задумується над такими речами. Ми безкоштовно дихаємо повітрям, п’ємо воду, ходимо до лісу збирати гриби чи ягоди. Ми користаємо з багатьох дарів Господніх, якими наповнена Земля, навіть не задумуючись про їхню вартість. Ми звикли сприймати світ, та й навіть все наше життя як належне, так, ніби воно не має жодної ваги і цінності. Ми не зауважуємо ні краси, ні величі Господнього творіння; не шануємо матеріальних речей, адже можемо дозволити собі купувати інші, кращі, новіші, не зважаючи на те, що сотні гектарів землі відведено під сміттєзвалища; а що вже говорити про цінність повітря, яке ми не бачимо? Коли ми цінуємо якісь речі, людей, здоров’я? Хіба тоді, коли втрачаємо…
Ось я Господня слугиня
“Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!” – ці слова Марії сьогодні звучать в усіх храмах. Але чи звучать вони в наших серцях, чи задумувалися ми над їхнім змістом? Що для нас означають ці слова? Чи взагалі ми повинні так перейматися через те, що Марія сказала Богові «Так»? Невже це складно було і вона зробила щось справді неймовірне?
Мабуть, що так. Якщо заглибитись в історію, то ця ще досить юна дівчина взяла на себе неймовірну відповідальність і навіть наразила цією відповіддю своє життя на небезпеку, адже для неодруженої дівчини у єврейському патріархальному суспільстві це було надзвичайним викликом. Своєю згодою стати матір’ю Сина Божого вона міняє не тільки своє життя, а змінює напрямок руху для всього створеного світу. Вона змінює непослух першої жінки Єви на глибоку покору, вона дає шанс кожному з нас знову стати приятелем Бога, і побачити істинну сутність гріха і диявола. Вона перемінює страх і недовіру до Творця на любов. Вона є тією, яку Господь ще в раю пообіцяв дати людям, котра своїм потомством буде воювати проти злого духа і розчавить голову дияволові, що буде намагатися “вп’ястися йому в п’яту”.
Дитинство – це чарівна мить
Дитинство-казка, мов чарівна мить,
Там завжди сонячно і світло.
І річка вдаль приваблива біжить,
А поле травами розквітло.
Надія Красоткіна
І справді, дитинство – це чарівна мить, сповнена любов’ю, добром, вірою в щось прекрасне, чарівне, таємниче. На жаль, дитинство дуже швидко минає, але це можемо побачити ставши уже дорослими. Згадувати ті прекрасні часи безтурботності, внутрішнього спокою, впевненості в завтрашньому дні, та неймовірних пригодах, які малювала наша уява, коли наші батьки перечитували нам ту чи іншу книжку. Завдяки казкам чи іншим історіям ми були принцами чи принцесами, детективами чи шпигунами, науковцями чи капітанами. Ми могли перетворюватися в своїй уяві кого завгодно і без вагань ставати то на палубу корабля, то до бою з драконом.
Суть Різдва: прослава Христа чи передріздвяні знижки?
28 листопада в усьому світі відзначається День без покупок. Це свято започаткував Тед Дейв, який, сам будучи рекламістом, стверджує те, що реклама обманює, переконуючи людей в тому, що вони будуть щасливішими, якщо придбають ту чи іншу річ.
І справді, наше суспільство у своєму прагненні бути щасливим насправді женеться за якимось примарним щастям. Відбувається підміна понять, де щасливою є не та людина, яку люблять, цінують, за яку хвилюються, яку чекають, а та, яка є успішною, має багато грошей і може дозволити собі купити все, що завгодно. Цінність уже не становить людина, дитина чи сім’я, цінність полягає в тому, що і скільки всі вони можуть придбати.
Вже починаючи від дитячого садка і школи друзів вибирають через призму того, як ти вдягнутий, які в тебе іграшки, яка модель мобільного телефону, а діти, які «недотягують» – відсуваються в сторону, висміюються, з ними не дружать. Такий порядок речей і ставлень продукують дорослі, діти тільки копіюють батьків, а також і той загальний настрій, який нав’язує їм суспільство через рекламу, передачі, фільми, ЗМІ.