Меню

Login Form

Увійти

Лічильник

За підтримки

Реновабіс

Катехиза про чесноту віри

alt

Християнська віра – це не просто знання. Віра – це дар, який ми отримуємо від Бога у святій тайні Хрещення. Вірою ми беремо участь у Божому житті. Вірою ми живемо. Віра відкриває нам двері до життя вічного. «Віра – це відкриття всієї людини на дію Святого Духа та особисте єднання з воскреслим Христом» – навчає Катехизм УГКЦ «Христос наша Пасха» (834).

Віра – це «дійсність, яка торкається самої істоти віруючої особи, огортає та переображує всю її повноту і надає нового, особливого характеру всій поведінці віруючої особи», – констатує Моральна катехиза Життя у Христі (102). Віра дає початок новій істоті. Хто вірить в Христа, той скидає з себе стару людину і зодягається в нову діяльну людину (див. Єф 4, 22-26), яка дає простір у своєму житті для Христа і починає активне життя у Христі (див. Гал 2, 20-21; Фил 1, 21).  

Християнська віра має цілісний характер. Це є віра в єдиного, у Пресвятій Трійці, Бога Отця, Сина і Святого Духа.

«Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі і всього видимого і невидимого» – визнаємо у Символі віри. Визнання Бога Отця Творцем спонукає до усвідомлення того, що наше довкілля це не просто матерія, але Боже добре створіння, яке ми покликані оберігати; мудро, бережливо і помірковано використовувати Божі дари природи; бути добрим пастирем Божого створіння, а не свавільним експлуататором; не знищувати, але примножувати дари природи; стояти на охороні життя, а не ширити смерть, пустку та руйнування.

Віра в Святого Духа, який присутній на початку створіння і по сьогодні, сприяє формуванню фундаментального духовного ставлення, яке характеризується почуттям благоговіння стосовно створіння Божого. Це благоговіння містить в собі свідомість відповідальності за створіння перед Богом, а також відчуття сорому за завдану йому шкоду.

Віра в Ісуса Христа як Спасителя людини і всього створіння імплікує в собі відповідальність за Боже створіння – природу, яке, стогнучи, внаслідок гріховного ставлення до себе людей «очікує нетерпляче виявлення синів Божих» (див. Рим 8, 19), очікує нашого навернення, очікує, коли почнемо ставитись до нього як Божі діти, по-божому.

Правдива християнська віра має цілісний характер, є живою і дієвою. Про цілісний характер нашої віри і відповідальності навчає нас книга віри – Катехизм Католицької Церкви, включно з відповідальністю за весь створений Богом світ (див. 2415). Церква, подаючи основні правди віри, навчає про те, що людина, яка своєю діяльністю шкодить природі і руйнує її – грішить проти Бога і проти себе самої, адже ми становимо невід’ємну частину організму Божого створіння. Цей гріх (екологічний) трактується як важкий злочин проти життя людей, які живуть сьогодні, а також і стосовно майбутніх поколінь (див. Катехизм УГКЦ, 995).

Сучасний світ таїть в собі різні пастки, різні спокуси і загрози, також і для нашої віри. Диявольська логіка полягає в тому, щоб розірвати цілісність – цілісність нашої віри, цілісність життя людини з Богом. Diabolon, diabolo – означає розділити, розбити реальність, розірвати на шматочки і розкидати, щоб неможливо було її зібрати до купи, зібрати разом, відновити, відтворити правдивий, бажаний Богом стан речей.

За такою диявольською логікою людина без Бога замість брата стає людині вовком, природа, з рідного і Божого дому, перетворюється в довкілля і матерію, якою можна довільно маніпулювати і експлуатувати. В результаті цього настає глибока екологічна криза, трагічні наслідки якої пожинає нині все людство.

В основі того, що ми бачимо у нашому довкіллі є те, що стається в нутрі людини. Як навчав Папа Венедикт XVI, зовнішні краєвиди є тільки відображенням внутрішніх краєвидів – краєвидів душі людини. Криза довкілля спричинена кризою людини. В цьому сенсі необхідним є духовно-моральне відродження, суттєвим елементом якого є формування правдивої і цілісної віри, пов’язаної із свідомістю комплексної християнської відповідальності перед Богом за себе, за ближніх, за весь створений світ у їх нероздільному взаємозв’язку.

Брак цілісності віри, чи помилкове сприйняття віри, сутність якого полягає в тому, що одна правда (або більше правд) виривається з органічного контексту цілості і сприймається фальшиво у своїй ізоляції, або заперечується окремий догмат Церкви, визначається як єресь.

В цьому процесі важливо поставити низку питань:

Наскільки автентичною є моя віра? Наскільки вона є цілісною? Наскільки живою і дієвою? Чи не є вона вибірковою? Чи не вірю лиш поверхово та й в те, що зручно. Чи я не попався в диявольську пастку? Чи моя віра не розбита на друзки? Чи не закралися в моє життя ті чи інші єресі? Чи я зокрема на став екологічним єретиком? Чи не сповідую того чи іншого виду сучасного ідолопоклонства, ставлячи на місце Бога гроші, речі, владу, безмірне і бездумне споживання, задоволення тощо? Чи пам’ятаю про свою гідність Божої дитини і покликання до спасіння? Чи пам’ятаю і здійснюю покликання: визнавати і захищати гідність ближнього, стояти на захисті життя, протиставлятись культурі смерті? Чи належним чином усвідомлюю своє християнське екологічне покликання, яке безпосередньо випливає з віри і є її невід’ємною частиною? Чи усвідомлюю покликання відповідально ставитись до отриманих у створінні Божих дарів? Чи усвідомлюю, що моє екологічне покликання є безпосередньо пов’язане з особистою відповідальністю за отримані від Бога дари здоров’я і життя. Чи усвідомлюю, що відповідальне ставлення до природи є частиною моєї відповідальності за ближніх і за майбутні покоління? Чи усвідомлюю як можу і маю реалізувати екологічну відповідальність у своєму повсякденному житті?

Віра – це Божий дар, сила і покликання (див. Катехизм УГКЦ, 836). Не змарнуймо цього Божого дару, який відкриває нам двері Життя вічного; не зневажмо свого християнського покликання; очищуймо свою віру від різних догматичних, моральних та екологічних єресей; прикладаймо всі необхідні зусилля для її поглиблення, усвідомлення цілісного характеру і відповідальності, яка з неї випливає. Оживляймо свою віру і засвідчуймо ділами милосердної любові, на які нетерпляче очікує все створіння Боже (див. Рим 8, 19-22).

Д-р Володимир Шеремета

Бюро УГКЦ з питань екології

Прокоментуйте: