Бо де заздрість та сварка, там безлад та всяка зла річ! (Як 3, 16)

Заздрість – це один з головних гріхів, який загрожує вічному життю людини та всій створеній Богом дійсності, а також лежить в основі багатьох інших гріхів. Святий Іван Дамаскин визначає заздрість як «незадоволення добром ближнього». Народна мудрість наступним чином образно характеризує цей гріх: «заздрість плаче з приводу того, що хтось радіє, і радіє з приводу того, що хтось плаче».

Як і кожен з інших головних гріхів, заздрість стосується передусім екзистенційної постави людини перед Богом – поневолена гріхом людина зачиняє своє серце від життєдайної любові Бога – від найвищого та найбільшого Добра. Однак, створена на «Божий образ» (Бут 1, 27) і «дуже доброю» (пор. Бут 1, 31) вона відчуває гострий голод за Абсолютним Добром та нестримну спрагу за Божою доброчинною любов’ю. Суть гріха заздрості полягає у тому, що він деформує природний потяг людини до добра.

Поневолена заздрістю свідомість втрачає розуміння своєї гідності «Божого образу», а також  гідності всіх інших людей, які мають однакову з нею  Божественну природу і спільне покликання до Вічного життя (Добра) у спільноті Любові Пресвятої Трійці. Втрачається розуміння того, що правдиво щасливим можна бути лиш з Богом і, по-божому ставлячись до ближніх, радіючи з тих доброчинств, які вони отримують від свого Творця та Спасителя. У свою чергу, опанована заздрістю воля тягнеться до дібр, якими володіють ближні і, замість того, щоб брати участь у їх примноженні, робить різні диверсії.

Причиною заздрості може бути як завищена, так і занижена самооцінка своєї Божественної гідності. В першому випадку це виявляється у гордині, коли людина вважає себе більш ніж інші достойною любові та різних земних благ. В другому – через недовіру до власної гідності, людина шукає самоствердження через потяг хворої на заздрість волі за любов’ю, авторитетом та благами, якими володіють інші.

Кожен гріх є проти Божої заповіді любові. Особливо це стосується гріха заздрості, який в основі порушує заповідь любові до ближнього. Замість того, щоб радіти з певного матеріального, духовного чи морального добра, яким володіє ближній, заздрість спричинює внутрішній дискомфорт і незадоволення. Більше того, заздрість часто веде до ненависті і чисельних загроз для соціального оточення.

Заздрість веде до наклепу й обмови, які руйнують добре ім’я людини і спричинюють до її соціальної дезінтеграції. Заздрість зумовлює зазіхання та відчуження матеріальних благ, якими володіють ближні. Заздрість може призвести і до знищення найбільшого земного блага – життя (пор. Бут 4, 3-8).

Заздрість спричинює втрату душевного спокою через добро, яким володіє інший і веде до розвитку жадібності та непоміркованості. Цей гріх точить людину зсередини, позбавляючи її радості і пробуджуючи ненависть, що веде до згубних наслідків не лише для соціального, але й природного середовища.

Як правило заздрісна людина починає бажати собі певного добра чи речі, якими володіє ближній, не ставлячи при цьому раціонального питання, наскільки це в дійсності їй необхідно. В свою чергу, осягнення непотрібного та зайвого завдає додаткової шкоди довкіллю, оскільки кожна річ має свій екологічний вимір та вплив на природне довкілля. Кожна річ, їжа та послуги, кожен кіловат, а навіть і ват електричної чи теплової енергії є тісно пов’язані з добробутом навколишнього середовища, всього створеного Богом світу, а відповідно і добром людей, які зараз живуть у ньому чи прийдуть після нас. Таким чином, заздрість, як і інші головні гріхи, знищує самі передумови життя людей на планеті Земля і загрожує усьому Божому створінню – природі.

Що можна зробити? Як протиставитись цьому гріху. Чи існують якісь ліки? Оскільки заздрість – це важка форма гріховного захворювання, спричинена дистанціюванням людини від свого найбільшого Добра – Бога і намаганням надолужити дефіцит життя з Богом і Його доброчинною любов’ю в гонитві за земними благами, при тому часто ціною добра ближніх та всього створіння Божого, то, відповідно, єдиним лікарством є повернення людини до Бога.

Завдяки усвідомленню своєї Божественної гідності та покликання, а отже Божественної гідності ближніх, а також цінності природи як Божого створіння, людина внутрішньо відроджується і починає зичливо ділитися та уприсутнювати Божу доброчинну і спасаючу любов навколо себе, стає її посередником і будівничим Божого Царства вже «тут і зараз».

Д-р Володимир Шеремета

Дана катехиза була підготована в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2014.