Хіба не є загально прийнятим, вважати, що життя лю­дини повинно бути комфортним? Комфортною має бути робота (не завжди мається на увазі праця за покликанням, здебі­льшого – це робота за яку добре платять, ще й не багато ви­магають); комфортним повинен бути відпочинок, причому рі­вень комфортності вимірюється, як модно відпочивати цього річ. Тому, вже не є ди­виною, коли повертаючись з туру „ол інклюзів”, відкриваючи вхідні двері, ми одразу лягаємо на диван і, хочемо відпочити.

Намагання бути, як всі, жити не гірше за «інших» нагадує гру в якій діти стараються впіймати власну тінь, але якщо у випадку дитячої гри, це хороший пізнавально-розвиваючий процес, то для дорослих така поведінка, не що інше, як зане­пад і деградація. Людина перестає насолоджується своїми здо­бутками, навіть і матеріальними. Вона готова йти туди не знати куди за тим не знати чим, навіть якщо їй це не до впо­доби, лише б довести (не важливо кому і чи це потрібно), що вона не гірша за «інших». Людина перестає сприймати і розуміти себе саму, як особистість, втрачає людське розуміння „сенсу життя”, залишається лише одне бажання: «показати всім».

У Св. Письмі, на початку книги Буття, є цікава розповідь про те, як Господь насадив Едемський Сад і оселив в ньому людину. Цей Сад часто ще називають Раєм Земним, тобто місцем, де людина разом з усім створінням переживала райську втіху. Де Адам і Єва мали вдосконалювати себе через особисте спілкування з Творцем. Результатом такого спілкування мав бути також і розвиток всього створіння, згідно з встановленим Божим Законом. Образно кажучи, отримавши в подарунок насінину, при правильному догляді за нею, само собою зрозуміло, що лише через виконання вимог того, хто її подарував, можливо отримати прекрасний, гарний результат. В протилежному випадку, недотримання умов призведе до того, що насінина таки дасть свій плід, але якість його буде низькою, чи, навіть, вкрай низькою. Умова доброго результату досить проста: „Не піддаватися спокусі, що й сам можеш стати богом”, тобто не заходити в своїй „ініціативі” аж так далеко, щоб не бути, як той безумний, що каже в своєму серці: „немає Бога”.

Нещодавно в одній книзі прочитав, що людина опанувала землю, повітря, воду. І чомусь само собою виникло запитання, а чому ж тоді вона (людина) не ви­глядає щасливою? Чому, розпоряджаючись стількома ресурсами і технологічним прогресом, який розвивається прямо-таки семимильними кроками, в результаті це приносить людству замість „глобального щастя” лише „глобальне розчарування”?

Дивно, але навіть люди, яким багато хто заздрить через їхнє „розкішне” життя, виглядають ще більш пригніченими. Дивлячись інтерв’ю, яке вони дають у брендовому одязі й дорогій біжутерії, складається враження, що їхнє життя прак­тично складається з проблем, а поняття щастя якесь вкрай розмите. Хоча, за звичайною логікою, володіння значними земними благами та влада мали б дати щастя. То чому ж ці люди, в більшості випадків, говорять не про красу життя, як гармонійного процесу, а про турботи, клопоти, проблеми, подолання яких зводиться до матеріального еквіваленту. Та хіба так можливо досягти щастя ?

Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення. Ціцерон цим поняттям визначає виховання в людині якостей «людського духу». На сході воно мало два значення, як виховання благородної людини, так і вчення про життєві правила поведінки й обов'язки віруючого. Зрозуміло, що означення процесу дає людина, але хто ж перший, так би мовити, починає цей процес, і для чого?

З книги Буття 1, 28, і 2, 15. можна побачити, що першозасновником Культури, був Творець, Який дає людям Едемський Сад, як оселю, яку треба доглядати. Бог не творить землю для того, щоб віддати на знищення людині, бо не може Найбільше Добро хотіти зла, в тому числі і створінню. Христос каже, що всі створіння мають свою власну цінність в очах Творця (Лк 12, 6). Особливу ж цінність в Його очах має людина (див. там само). Бог хоче, щоб людина через культуру праці духовної, інтелектуальної, фізичної (тут важливою є сукупність цих елементів, а не перевага одного над іншим) здобувала, відкривала в собі правила поведінки й обов'язки до свого Творця та Спасителя, до себе самої і ближнього, яким є весь видимий світ. Культура, в розумінні Творця, – це не зробити рабом планету для людини, чи людину для планети, а взаємопов?язати їх у відкритті і даруванні своїх сил і можливостей один одному. Щоб разом в кінці шляху осягнули переображення в Христі і через Нього.

На початку цього місяця, появилися статті, як і відеоролики про те, що не слід панікувати, глобального потепління не існує, а є так звана глобальна бюрократія. Цікаво, що хоча вчені описують природу, як доволі складний, невивчений ще до кінця механізм, та деякі з них запевняють з стовідсотковою впевненістю, що «немає ніяких переконливих наукових аргументів на користь радикальних дій з «декарбонізації» економіки».

Отож, продовжуючи тему, вчені стверджують, що вуглекислий газ не забруднює атмосферу, але це радше один з ключових компонентів біосфери, що стимулює ріст рослин. Та мені пригадується стан людини, яка має проблему у непоміркованості в їжі. Хіба це є стимулятором для її нормального розвитку, чи повторення з дня на день такого раціону не приведе до «переміни» людини? Чи можливо, стовідсотково запевнити, що рослини не змінять свого білкового складу, при такому «інтенсивному харчуванні» і що це в свою чергу не приведе до генетичних змін в самій людині, яка в тій чи іншій формі буде споживати ці рослини?

25 січня 2012 року в Давосі (Швейцарія), відкрився Всесвітній економічний форум, основна тема якого: „Велика трансформація: формування нових моделей”. В ході даного заходу, буде обговорюватися проблема моделі стійкого використання ресурсів. Слід зазначити, що в 2010 році Південна Корея на цьому ж форумі пропагувала концепцію „зелених двигунів розвитку”, що мала стати основою нової „зеленої” світової політики, яка б полягала у впровадженні найефективніших методів впливу людини на природу.

Завдяки такій екополітиці можна було б врятувати глобальну економіку від надлишкового виробництва і культури споживацької ментальності. Південна Корея була готова інвестувати 84 мільярди доларів в цю програму, адже екологічний підхід в глобалізованому світовому виробництві дозволяє зекономити великі фінансові ресурси держав і дає змогу цим же державам забезпечити всі аспекти своєї національної безпеки.

Що є найважливішим, коли хочеться створити для себе свято? Напевне, якщо скажу настрій, то зі мною багато хто погодиться. Цікаво, а що таке настрій і для чого він? Відповідь на це питання може дати кожний сам для себе. Та в більшості випадків відповідь зводитися до думки, що настрій це сума емоцій, які виникають відповідно до людей з якими відпочиваєш, святкового столу і шоу, яке буде на цьому святі. Можете зі мною не погодитися, але мені здається, що вже немає таких шоу, які б могли когось здивувати. Так, вони викликають емоції, які ”стимулюють” нас робити якісь вчинки, деколи такі, що з плином часу стидно розказати про них.

Складається враження, що багато-хто шукає саме такого відпочинку, але приходить час, коли хочеться чогось доброго, такого, як в дитинстві, коли тебе обіймали мамині теплі руки, які здавалися настільки «великими», що відчував себе в безпеці, через яку не пройде нічого поганого, і ніщо не зможе тебе скривдити.

В Церковній традиції українського народу, у святкуванні 12 Великих свят, бере участь вся природа. Ві­дчуття присутно­сті й особистої відповідальності в розвитку створіння, завжди було притаманне українській ме­нтальності. Через що й Свято Рі­здва Христового має свій осо­бливий аспект ставлення людини до природи, яка завжди була «книгою», через яку відкривалося розуміння Вели­чної Краси Творця. Ви­користовуючи створені речі як символ для означення Того, Кого вона постійно шукає, людина пригадувала собі справжню ціль всіх створених речей.

Так, в надвечір’ї Різдва Христового одним з основних ат­рибу­тів прикрашення дому, був сніп збіжжя (жита або пше­ниці), який після збору урожаю влітку, залишали необмолоче­ним. Він символізував Хри­ста – «наріжний камінь, до якого не доторкнулася рука різьбяра». До снопу дода­вали також по кі­лька стеблин з інших злаків (символ «різноманітності» в Божій Природі) і перев’язували одним (символ Єдиного Бога), двома (символ Другої Божої Особи – Христа), а інколи трьома (символ Трьох Божих Осіб) перевеслами.