Завтра велика кількість населення нашої Батьківщини України, не зважаючи на всі цинічні намагання горе-політиків та урядовців переписати та викривити нашу історію, все ж таки готова вшанувати історичну пам'ять свого народу і, особливо, всіх тих, кого історія записала на своїх чорних сторінках. Хтось планує взяти участь в Богослужіннях та різних моліннях за душі померлих під час Голодомору 32-33-х років, хтось бажає взяти участь в різних заходах, приурочених річниці злочину проти мільйонів невинних життів, а хтось просто хоче долучитись до мовчазного вшанування та вияву солідарності, поставивши свічку на вікні свого помешкання, яка мовчазливо виявлятиме наше співчуття та біль.

Вшанувати свою історію – ніщо інше, як, з однієї сторони вшанувати пам'ять невинно-убієнних, молячись за їхні душі, а з іншої – просити в Милосердного Бога, щоб дав нам свою ласку та силу молитись про прощення гріхів для немилосердних катів; тому що лише таким чином Всемилостивий Господь допоможе нам очистити нашу історичну пам'ять від злоби, страху, недовіри, ненависті та лукавства.

Може видатись, на перший погляд, що коли говоримо про святкування Дня закоханих – тут уже, як тільки про кохання, говорити неможливо! Нічого дивного, адже для закоханих світ ніби зупиняється і їм не хочеться ні про що думати, ні говорити. Будучи свідомим того, що намагання в день святого Валентина говорити про щось інше може звестись до нуля, хочеться все ж таки спробувати поєднати День закоханих з любов’ю до природи і показати, що між ними існує досить таки тісний зв’язок! У когось, мабуть, таке намагання спровокує скептичну посмішу, чи нерозуміння, бо цілком виправдано можуть виникнути запитання: а до чого тут природа, довкілля? Якщо подивитись на День святого Валентина ближче і спробувати зробити з нього екологічне свято – мабуть можливо…

Перебуваючи в періоді, який, з однієї сторони, ще вважається різдвяним, а з іншої – починає нас вже помаленьку готувати до початку Великого Посту, ми в черговий раз помічаємо, яким скороминучим є час, в якому живемо! Це відчуття швидкоплинності може кидати нас в холодний піт, особливо, коли наше сумління закидає нам, що в цьому шаленому світі ми беззмістовно проживаємо наше життя.

І справді, ще зовсім недавно, ми веселими колядками прославляли Творця Всесвіту, Який прийшов із небес, щоб спасти весь наш Світ. А вже зараз починаємо готуватись до кульмінаційної події в житті кожного, хто вважає Господа не лише своїм Творцем, але також і особистим Спасителем, Який не тільки сотворив нас, але і віддав своє життя, щоб ми повноцінно та гармонійно жили в сотвореному Ним світі. В час, коли Церква починає безпосередньо готувати нас до «духовних пригод – великої мандрівки» Великим постом, мабуть кожен з нас починає задавати собі запитання на кшталт: а як я можу гарно приготуватись, розпочати і якісно провести, цей благодатний, Богом дарований час і навчитись гармонійно та радісно жити, не пропускаючи найважливішого в моєму житті? Кожен, хто роздумує про те як може покращити своє духовне життя, з метою, щоб якісніше жити та діяти, надіється, що йому в майбутньому це вдасться! Так, всім нам притаманно мріяти про щасливіше та краще майбутнє, але часто-густо воно безпосередньо залежить від кожного з нас індивідуально та колективно.

Суворі погодні умови у цілій Італії і Європі, сильні снігопади і сибірська температура спричинились до того, що капіталістичний світ почав метушитись через негоду, яка внесла певні свої корективи в стабільний ритм життя більшості, поставивши самовпевнений споживацький світ на коліна. Безумовно, що коли важко, чи взагалі неможливо пересуватись – це спричиняє великий дискомфорт для всіх, бо заважає нормальному звичному рухові, а іноді й перешкоджає у виконанні повсякденних побутових обов’язків.

Ситуація, що склалась з погодними умовами в Італії та Європі останніми днями, об’єктивно кажучи, пов’язана з низкою величезних незручностей та проблем; проте, в цій ситуації слід побачити один дуже важливий позитивний момент, а саме: помітити, що кліматичні, на перший погляд аномальні, умови мають своє глибоке педагогічне значення для усіх і для кожного. Для когось може це звучати незрозуміло, чи трішки саркастично, проте Салваторе Вітіелло (Salvatore Vitiello), з Католицького Університету Святого Серця (Рим), вважає, що саме ця ситуація подасть нам певний педагогічний життєвий урок, нагадуючи, що ми не є «господарями світу», що не все є в наших руках і що ми не всесильні, що наші звичні, надійні і життєво необхідні засоби в одну мить можуть вийти з ладу і перестати нормально функціонувати.

Листки календаря року, який вже ось-ось готується передати свою естафету Новому 2012, повному надій та сподівань, спонукають усіх нас, хоча б коротенько, застановитись над тим, що було у 2011.

З наближенням Нового Року на вулицях міст та сіл все більше і більше можна почути привітання «з наступаючим» і «нехай Новий Рік буде кращим від старого». Було б прекрасно, якщо б наше щасливе та радісне майбутнє, безпосередньо залежало лише від добрих побажань і привітань! Потрібно, однак, прикласти немало зусиль для того, щоб наше прийдешнє стало таким, яким ми його собі бажаємо. Одним з найкращих методів на дорозі до щасливого майбутнього є вміння зробити належні висновки з минулого, пам’ятаючи старий латинський вислів, що «Historia magistra vitae» («Історія – вчителька життя»). Знали древні, що говорили! Це справді велика мудрість – навчитись у минулого «не ставати два рази на ті самі граблі», особливо, коли ці «граблі» призводять до смертельних ран на тілі планети та загрожують здоров’ю та життю мільйонів людей!

В році, що минає відбулися численні природні катаклізми з трагічними наслідками для мільйонів людей та навколишнього середовища! Землетрус в Туреччині, цунамі та атомна катастрофа у Фокусімі (Японія), катастрофічні повені в Таїланді – це тільки деякі з довгого переліку широкомасштабних та руйнівних «екологічних бід 2011». Аналізуючи всі природні катаклізми та екологічні лиха, в багатьох виникає логічне запитання «а чому так сталось»? Дехто висуває претензії до Бога, обвинувачуючи Його у всіх лихах світу, але відповідь, правдоподібно, слід шукати у мудрому вислові предків «Бог прощає завжди, людина інколи, а от природа – ніколи».

Шукаючи в пошуковій системі гарну фотографію і малюнок з нагоди Різдва Христового, для блогу, якось, вже мабуть автоматично, слово Різдво написав італійською «Natale». І що Ви собі думаєте?! Жодного малюнка, чи відкритки, на якій би можна було побачити головного Винуватця цієї надзвичайно важливої події. Можна побачити все: оленів з дідами морозами, красивих дівчат одягнених, чи не дуже у «новорічному дусі» та багато чого іншого, пов’язаного з споживацьким Різдвом – а ось зображення Ісуса Дитяти знайти дуже важко. Побачивши це стало сумно, а на душі неприємно.

Любов до створіння – ясла для Христа

Господь, створивши світ і все, що у ньому дуже добрим (Бт 1, 31), доручив його в Адамі (Бт 2, 15) кожному з нас. Згрішивши, Адам вніс дисгармонію в світ, проте Ісус, своїм приходом показав нам шлях, через який ми можемо відновити цю гармонію. Запорукою відновлення гармонії у світі беззаперечно має бути втілення заповіді любові. Втілення любові до Бога можливе лише через конкретні дії по відношенню до ближнього та всього створіння. Звичайно, що в заповідях любові (Мк 12, 30-31) чітко йдеться про любов до Бога та ближнього, а про любов до інших створінь не згадується; проте, ця подвійна заповідь любові, не може бути виконана, якщо вона не включає в себе також любові до всього, що було створене. Через шанобливе ставлення до створіння, а саме через розумне та шанобливе використання всіх ресурсів, якими обдаровує нас природа, ми конкретно виявляємо любов до ближнього не лише в теперішньому часі, але також і показуємо нашу любов до прийдешніх поколінь. Реалізувати цю заповідь любові допомагає нам намагання жити в чесноті, поміркованості (Катехизм Католицької Церкви – п. 1809), яка допомагає виробити в нас імунітет, який захищатиме нас перед хворобою споживацького суспільства: мати все і негайно.

У своєму зверненні з нагоди початку Різдвяного посту (2011р.) та нового літургічного року (за римо-католицьким обрядом), під час молитви Ангел Господній, папа Венедикт XVI наголосив на тому, що цей час є чудовим часом, в якому в серцях та пам’яті людей пробуджується трепетне очікування на прихід Христа. Посилаючись на недільне читання і заклик Христа «чувайте», папа підкреслює, що наше життя має значення не лише у земній та горизонтальній площині, але повинне бути зверненим і спрямованим до чогось іншого. Понтифік порівнює людське життя до саджанця, який, проростаючи з землі, відкривається для неба. Кожен з нас є «думаючим пагінцем», наділений Творцем відповідальною свобідною волею, тому кожен зокрема здаватиме рахунок за прожите та використане життя, та за вживання здібностей: чи життя було використане виключно для себе, чи воно було спрямоване також на добро інших.