Меню

Кліматична криза і танення льоду: чи є причини хвилюватися

В Ісландії вперше повністю розтанув льодовик, і місцеві активісти навіть влаштували йому похорон. Гренландія побила власний рекорд із втрати криги на цілих 15%. Від останнього недоторканого льодовикового шельфу в Канаді відколовся шмат розміром із два Мангеттени. Арктика та Антарктика, вічна мерзлота і снігові шапки гір – льодовий покрив планети тане на очах, а новини та прогнози стають щораз тривожнішими. Та що це означає для тих, хто живе далеко від полюсів і навряд сумуватиме за білосніжною красою крижаних просторів? Чому кліматична криза і танення льоду – це проблеми не лише білих ведмедів, пише Екодія.

  1. Вода прибуває

Перший і найочевидніший наслідок того, що льоду стає менше – води в океані натомість більшає. У поєднанні з менш очевидними наслідками танення (змінюється температура води, рух течій, положення тектонічних плит тощо), це може призвести до підняття рівня моря майже на 1 метр до кінця століття. Таким чином, люди, які мешкають на прибережних територіях, можуть лишитися без домівок. Це стосується великою мірою малих острівних країн, які майже не впливають на клімат, таких як Маршаллові острови чи Кірібаті. Однак, і найбільші країни-забруднювачі, які нині лишаються бездіяльними, можуть поплатитися за це своїми містами. Вже зовсім скоро можуть зникнути, наприклад, Шанхай, Маямі та Ріо-де-Жанейро.

Україна, хоч і далека від океану, однак теж ризикує втратити частину своїх земель через затоплення – майже мільйон гектарів території, де мешкають 75 тисяч людей. Роздивитися улюблені курортні містечка, промислові підприємства, екологічно небезпечні об’єкти, які будуть повністю або частково затоплені, можна на мапі, розробленій за результатами дослідження Екодії «Вода близько».

  1. Вода зникає

Ми з ніжністю називаємо Землю блакитною планетою через величезну кількість водойм, які стали джерелом життя, яким ми його знаємо. Однак з усієї цієї безмежної маси води всього 2,5-3% прісної, 85% з якої зберігається в замерзлому вигляді. Стрімке танення означає втрату запасів питної води, адже велика її частина врешті потрапляє в океан, змішується із солоною і перестає бути придатною для вживання.

Світ уже зараз переживає масштабну «водну» кризу. Більш ніж мільярду людей бракує питної води, ще 2,7 млрд відчувають її нестачу принаймні один місяць у році. Кожна друга людина на планеті хоча б час від часу не має змоги втамувати спрагу чи приготувати їжу. За даними ООН, до середини століття більше половини людей житиме в регіонах, де хоча б час від часу бракуватиме питної води.

Важлива частина кріосфери – льодового покриву планети – знаходиться на вершинах гір. В холодні пори року там накопичується лід, а в теплі він тане і живить гірські річки. Гори Північної Америки, Гімалаї, Анди – всі вони втрачають свої «крижані шапки». До прикладу, одній із найбільших річок Перу – Ріо Санта – вже бракує води, що ставить країну на порозі кризи.

Якщо вам здається, що це не так вже страшно, то згадайте, як після минулорічної майже безсніжної зими в Україні бракувало ґрунтових вод, тож існував навіть ризик обмеження промислового водопостачання. Замерзла вода – не менш важлива для нашого виживання, ніж розтала.

  1. Вода стає більш прісною

Той факт, що прісна вода активніше змішується із морською, не лише поступово позбавляє нас питної води, а й знижує солоність океанів, що порушує баланс морських екосистем. Більшість живих істот пристосовані до існування у середовищі із певними умовами, тож зміна цих умов може вплинути на їхню життєдіяльність. Морські ж мешканці відчувають це сильніше, ніж наземні види.

Дослідження Балтійського моря показують, що навіть короткотривале перебування у більш теплій та прісній воді зменшує здатність деяких водоростей до фотозинтезу. А саме цей процес – перетворення вуглекислого газу на кисень – критично важливий для подолання кліматичної кризи. Адже нам необхідно не лише скорочувати викиди парникових газів в атмосферу, а підтримувати (а краще – посилювати) здатність екосистем їх поглинати.

До того ж, опріснення морської води у поєднанні з іншими чинниками посилює темпи знебарвлення коралів. Ці морські організми взаємовигідно співіснують з мікроскопічними водоростями, які слугують основним джерелом поживних речовин для коралів і надають їм специфічних яскравих кольорів. Через підкислення, нагрівання та опріснення води ці водорості відмирають, залишаючи лише «скелети» коралів. Вони втрачають свій колір, а разом з тим і здатність до виживання. Знебарвлені корали стають більш вразливими до хвороб та руйнування. Вже зараз в північній та центральній частинах австралійського Великого бар’єрного рифу через знебарвлення загинуло 35% коралів. А за прогнозами науковців, при піднятті глобальної температури всього на 2⁰С, 99% коралових рифів спіткає така доля. А опріснення морської води ще більше посилить цей негативний вплив.

Цінність коралових рифів для світу не лише у їхній неповторній красі. Вони також слугують домівкою для чверті усіх океанічних видів, які тепер ризикують лишитися без прихистку. А деякі з коралових екосистем – наприклад Великий бар’єрний риф неподалік узбережжя Австралії – захищають ще і людей, оскільки слугують природним бар’єром для великих хвиль, штормів та повеней.

  1. Вічна мерзлота перестає бути вічною

Вічна або ж багаторічна мерзлота – це земні породи з температурою, нижчою за 0°С. По суті це замерзлий у кризі ґрунт. В деяких регіонах (наприклад, тундрі) вона відкрита, в холодніших зонах – прихована під льодовиками. Проблема в тому, що через підняття глобальної температури загалом, і через зникнення льодовиків зокрема, вічна мерзлота потроху теж тане і вивільняє в атмосферу ще більше вуглецю.

Вуглець міститься в живих організмах та необхідний для їх існування. Коли вони гинуть і не стають поживою для іншого організму, то починають гнити чи розкладатися та вивільняти вуглець назад в атмосферу у формі метану – сполуки вуглецю з воднем, яка, як і вуглекислий газ, спричиняє парниковий ефект. Інший шлях яким може піти мертвий організм – «законсервуватися» у ґрунті. Там за мільйони років під значним тиском він може перетворитися на корисні копалини, наприклад, вугілля, під час спалювання якого вуглець знову повертається в атмосферу.

Як і будь-який інший ґрунт, вічна мерзлота містить органічні рештки тварин і рослин, які зберігаються там мільйони років. Однак через замерзання ці рештки залишилися у тому ж стані, що й на початку свого життя (чи скоріше смерті). Тож коли вони розмерзаються, то продовжують рух за циклом – розкладаються, вивільняючи парникові гази. До того ж, за прогнозами вивільниться значно більше, ніж через спалювання викопних палив.

Планета стає гарячішою, лід тане активніше. Отака от спіраль.

  1. Приховане стає явним

Крига має дивовижну здатність приховувати й інші невидимі, проте небезпечні речі – віруси та бактерії. У розталій мерзлоті знаходять рештки захоронених людей та тварин, у яких збереглися залишки давніх вірусів. Так, на Алясці відшукали РНК іспанського грипу, в Сибіру – фрагменти ДНК віспи, а один із вірусів, що ховався у мерзлоті сибірської тундри понад 30 тисяч років, виявився дуже заразним – на щастя, лише для амеб. В Антарктиці навіть знайшли та «воскресили» змерзлу бактерію віком понад 8 млн років.

Більшість вірусів швидко гинуть за межами клітини-носія, тож не становлять небезпеки. Вони здатні вижити лише в лабораторних умовах, де їх штучно відновлюють та досліджують. Однак деякі з них виявляються досить живучими. До того ж, все частіше серед знахідок з’являються настільки давні віруси, що вони інфікували ще неандертальців. Їхні властивості та імовірний вплив на сучасних людей залишаються малодослідженими.

Крім того, зникнення льоду може призвести і до вивільнення вогняної стихії. Адже під шарами льоду нерідко спочивають вулкани. Західно-Антарктичний льодовиковий щит, наприклад, приховує 138 відомих вулканів під кілометрами криги. Вважається, що їхня активність підтоплює льодовики знизу, зволожуючи і змащуючи таким чином поверхню, що полегшує рух величезних крижаних мас. Існують і більш відкриті вулкани, деякі з яких – наприклад, острів Пінгвін, залишаються активними й досі. І хоч вплив втрати льоду на їх активність вивчений недостатньо, та деякі дослідження вже вказують на те, що зменшення льодовикового покриву може збільшити частоту вивержень.

  1. Земля переходить на темну сторону

Крім хімічних процесів у живих організмах, кліматичну спіраль закручують і фізичні явища. Сонячне світло (а, отже, і сонячне тепло) відбивається від світлих поверхонь і поглинається темними. Тому коли зменшується площа кріосфери, зменшується і загальна здатність землі відбивати сонячні промені назад у космос. Натомість оголюються темні частини земної поверхні – ґрунт, скелі, океан. Вони починають поглинати більше тепла, активніше віддавати його в атмосферу, і таким чином температура зростає швидше.

Стрімкіше нагрівання океанів особливо тривожне. Вони здатні поглинати і утримувати тепло тривалий час, що допомагає утримувати клімат на планеті у звичному для нас балансі. За останні два десятиліття океани і моря поглинули більше 90% надлишкового тепла, що утворилося через парниковий ефект. Саме завдяки цій його здатності планета нагрівається не так швидко, як могла б. Та чим тепліший океан, тим менше додаткового тепла він може поглинути. І тим нестабільнішим стає наш клімат. Зокрема, через зміну в обміні теплом між океаном та атмосферою змінюються і вітри, частішають природні катаклізми, а погодні явища стають усе менш передбачуваними.

  1. Течії ризикують заблукати і піти не туди

Гольфстрім – найбільша та найвідоміша океанічна течія в Атлантичному океані – доставляє тепло від екватора до північних регіонів. Там вона охолоджується, стає важчою, опускається в нижчі шари океану і повертається назад у теплі краї. Така циркуляція підтримує помірний клімат у Північній Атлантиці, бо Гольфстрім буквально доставляє туди екваторіальне тепло. Однак через потрапляння прісної води із розталих арктичних льодовиків менш солона і таким чином легша вода не опускатиметься вниз і не повертатиметься на південь, що може сповільнити швидкість руху течій та порушити увесь налаштований тисячоліттями баланс.

Однак не лише Гольфстрім змінюється через підняття температури. Вир у морі Бофорта – система течій, що циркулюють в Західній Арктиці – накопичує у собі прісну воду, що з’являється через повільне танення льодовиків чи опади. Завдяки вітрам прісна вода залишається на поверхні океану та продовжує рухатися по колу. Частина цієї води невеликими порціями потрапляє в Гольфстрім і, як вже зазначалося, повертається із ним на південь. Такий баланс існував тисячі років. Однак через глобальне потепління і пришвидшене танення льодовиків прісної води стає все більше. Чим більше талої води потрапляє у вир, тим більший її надлишок потраплятиме і до теплих вод Гольфстріму, сповільнюючи їх. Поки цього не відбулося, оскільки потужні вітри змушують вир циркулювати швидше і допомагають йому втримувати більше води. Однак щойно напрямок вітру зміниться (раніше це відбувалося раз на 5-7 років, в той час як нинішній напрямок вітру незвично тримається вже понад 20), ситуація може погіршитися. Через сповільнення цих течій клімат у північній Атлантиці може сильно змінитися. Іронічно, але глобальне потепління може стати причиною локального похолодання в Європі.

  1. Тварини втрачають дім

Не лише морські, а й сухопутні істоти матимуть труднощі із пристосуванням до нового середовища. Наприклад, полярні ведмеді в Арктиці полюють та народжують дитинчат на крижинах. Протягом осені та зими ведмеді накопичують жир, щоб пережити літо, коли вони в основному не мають змоги полювати. Однак, з подальшим підняттям температури льоду ставатиме все менше, а мисливські періоди – скорочуватимуться. Це погіршить здатність тварин розмножуватися та виживати.

Втрата льоду нашкодить й іншим видам. Тюлені, наприклад, теж народжують та вигодовують дитинчат на льоду. Білі мартини гніздяться на прибережних скелях та використовують лід як майданчик для риболовлі. Моржі, які харчуються в основному молюсками, що мешкають біля узбережь, так само втратять зручні місця для харчування, якщо лід відступатиме далі від берега.

  1. Арктика (не) поза політикою

Не варто забувати і про інших істот, що вважають Арктику своїм домом (чи радше своєю власністю) – людей. Наразі Північний полюс та Північний Льодовитий океан не належать жодній із країн світу. Норвегія, Данія, Канада, США та Росія за міжнародним правом мають владу над 12 морськими милями (22 км) вод біля своїх берегів, які вважаються територією цих країн. Також їм належить 200 морських миль (370 км) прилеглих вод та континентального шельфу (землі під водою) як «виключна економічна зона». Там можуть видобувати природні ресурси чи, наприклад, проводити дослідження лише країни-«власники», однак плавати чи літати над ними дозволено всім (в межах встановлених міжнародним морським правом законів, звісно).

І хоч Росія вже встромила свій прапор у дно океану прямісінько на Північному полюсі, води (чи то пак льодовики) та континентальний шельф за межами виключних економічних зон належать усьому людству і керуються спеціальним органом ООН. Однак глибоко під шаром води і землі ховаються запаси нафти, газу та цінних металів, тож усі п’ять країн, що мають кордони з Арктикою, мають власні претензії на ці ресурси. Є навіть спеціальна процедура, до якої вони можуть звернутися, аби отримати ексклюзивне право на їх видобуток за межами своєї виключної економічної зони. І усі країни, які мають на це право, вже висунули свої претензії.

Крім того, крізь Арктику проходять два судноплавних маршрути: Північно-Східний та Північно-Західний проходи. Більша частина першого йде вздовж берегів Росії, другий – через Канадський Арктичний архіпелаг. Тож ці дві держави вважають, що мають право встановлювати правила для пересування цими водами. Інші судноплавні країни з такими позиціями не згодні. Вони класифікують обидва шляхи як міжнародні, де прохід для суден має бути вільним.

Усі ці суперечки навколо ресурсів та територій, хоч і відбуваються вже давно, та знаходилися у досить «замороженому» стані. Тепер же льоду в Арктиці меншає, приховані ресурси стають доступнішими, а морські шляхи – легшими для навігації. Тож обстановка на Півночі підігрівається не лише кліматично, а й політично. Свої інтереси на регіон вже навіть пред’являє Китай, який завів дружбу з Росією, освоюючи прилеглі до неї води на новенькому (вже другому для країни) криголамі. Та і загалом судноплавство у регіоні за останні роки активізувалося, що, до речі, загрожує Арктиці ще й забрудненням довкілля та посиленням кліматичної кризи через викиди від морського транспорту. Не кажучи вже про потенційну шкоду для місцевих моржів чи китів через зіткнення з кораблями, шум чи вимушену зміну природної поведінки.

Тож драматичні події, які відбуваються зі світовими льодами, впливають на значно більше подій та явищ, ніж здається на перший погляд. І від стрімкої втрати крижаного покриву потерпатимуть не лише мешканці полярних регіонів. Тому і сповільнення кліматичної кризи – це не лише порятунок білих ведмедів, а й збереження стабільного життя на планеті.