Штучні пожежі у нашій місцевості через підпалювання сухої трави на пасовищах, полях, у лісосмугах, на узліссях, узбіччях доріг, по берегах водойм та на трав’яних схилах завдають великої шкоди як природному середовищу, так і сільськогосподарським ландшафтам.

Сильне полум’я знищує коріння багатьох рослин та запас їхнього насіння у ґрунті, яке є резервом для відтворення рослин у наступні роки. Внаслідок цього, протягом наступних років склад рослинності на випаленій території значно збіднюється: цінні трави для худоби (зокрема бобові) на пасовищах та сіножатях пропадають, а натомість сильно розростаються стійки до вогню трави, які є малоцінними для споживання худобою або взагалі неїстівними. Отже, в разі постійних пожеж декілька років поспіль, якість пасовищ або сіна знижується настільки, що тяжка праця із заготування сіна та випасання худоби не окупається рівнозначними прибутками у тваринництві.

Вогонь із підпалених трав стрімко поширюється вітром на чагарники і дерева, що ростуть поруч. Це призводить до справжніх лісових пожеж. У суху погоду вигоряють великі ділянки лісу із всією живністю, що є у лісі: гніздами птахів з пташенятами, комахами, мешканцями ґрунту. Загалом, у вогні згоряють багато дрібних тварин (комахи, молюски, черви, багатоніжки тощо), які розрихлюють ґрунт та збагачують його поживними речовинами. Без них ґрунт втрачає плодючість, що особливо шкодить сільськогосподарським землям.

Весною пожежі найнебезпечніші. В цей час із зимівлі виходять комахи, серед яких маса диких бджіл – основних запилювачів квіткових рослин. Велика кількість диких бджіл гине у вогні. Отже, рослини на решті прилеглих територій отримують меншу кількість запилювачів, що позначається на зменшенні врожаїв плодів та насіння як лучних трав, так і культурних рослин.

Загалом, через вигоряння квіткових рослин значних збитків зазнає бджільництво, оскільки поблизу пасік стає менше рослин з цінними медоносними квітками. Весняний взяток меду падає, перед бджолярами повстає проблема: як прогодувати сім’ї бджіл, і куди вивозити пасіки для можливості отримати мед.

Часто підпалюють торішні очерети на ставках, озерах, річках. Знищення сухих очеретів шкодить навколо-водним та водоплавним диким птахам. Повертаючись весною на батьківщину, птахи не знаходять місця для облаштування гнізд, оскільки переважна більшість з них потребують сухих трав для гнізд та схованки від хижаків. Птахи залишають непридатні для гніздування водойми і летять в інші місцевості.

Вигорілі лісосмуги навколо ланів втрачають свою захисну функцію як влітку (від вітру, суховію), так і взимку (затримування снігового покриву). В таких лісосмугах не оселяються птахи, які поїдають комах, що шкодять овочевим та зерновим культурам. Кількість корисних для сільського господарства комах (які знищують шкідників культурних рослин) також значно зменшується.

Спалювання листя й трави призводить до руйнації верхнього ґрунтово-рослинного покриву, адже безпосередньо вигорають рослинні залишки, гинуть ґрунтоутворюючі мікроорганізми. Знищення природної листяної підстилки призводить до збільшення у 2-4 рази промерзання ґрунту. За нормальних умов, коли листя перегниває, необхідні для розвитку рослин речовини повертаються у ґрунт. При згорянні ж утворюється зола (у кращому випадку). Не зважаючи на загальноприйняту думку, зола – дуже погане добриво і, таким чином, спалювання листя щороку призводить до все більшого збіднення ґрунту. Найкращим виходом для наведення порядку на земельних ділянках, є скошування трави, з подальшою переробкою на компост.

молодший науковий співробітник

Державного природознавчого музею НАН України

Ірина Борисівна Коновалова (м. Львів)