Серце болить, очам сумно. Душа відвертається. Чорна, обпалена, обвуглена, мертва земля мовчить і благально дивиться у небо, просячи милості у Бога. Від людей її не діждешся.

Навпаки, прийде людина, піднесе полумінь паяльної лампи чи гарячий язичок запальнички й безжально підпалить сухий травостій. Запалахкотить трава повзучим вогнем, затягне небокрай чорним димом, отруїть людські легені, особливо не зіпсовані ще, дитячі.

Дим той із хімічними сполуками, що випали з дощем, які так болісно всмоктали в себе хмари, як отруйний дарунок сплюндрованої землі, її заводів, фабрик, хімкомбінатів.

І все живе, всі ті мікроістоти, що принишкли під самою поверхнею ґрунту, стогнуть, корчаться у вогні, не знаючи, за які гріхи ця страшна кара щоосені-щовесни?
Чия рука, чия душа безсовісна не боїться гріха, що у піст чинить злочин супроти живої природи? Та хіба їх колись бракувало — свідомих і несвідомих злочинів?

І вже через цих паліїв згоріло немало людського добра. Та й горітиме нераз, бо ж ніхто з цим по-справжньому не бореться.

Десь-інколи кволо щось промимлять мас-медіа. Ледве чути пожежників. Та й влада не надто переймається цим. Якщо я помиляюся, то де результат?

Може священикам варто було б у своїх проповідях щоразу нагадувати парафіянам про відповідальність перед Богом за нищення землі, за отруєне повітря, яке так шкодить людському організму. Вірю, що Церква має вплив на людей і її слово не зайве на захист землі.

Та й решта братії не варто мовчати собі, вирячивши очі (за Т. Шевченком).

Всім миром, громадою побачити проблему і її вирішувати позитивно, щоб не здійснилися Божі слова: хто землю погубить – того й я погублю.

Василь Бабій

Джерело: Нова Зоря