Конкурс до дня Творця

День Творця

 

Меню

Цвинтарна естетика і екологія душі

Так само, як кожна порядна українська родина перед Великоднем намагається дати лад своїй домівці, чимало уваги віддається й прибиранню та оздобленню кладовищ, адже в цю пору завше традиційно згадуємо про тих, кого з нами уже нема. Майже на рівні зі звичними паскою та писанками, все більше зі Великоднем асоціюються також штучні квіти, букети й вінки. В принципі, людей можна зрозуміти, адже пластмасові квіти начебто служать довше, не потребують догляду, дешеві, яскраві, а отже ? навіть здалеку видно буде, що та чи інша могила прибрана-«прикрашена». Але все це так лише на перший погляд. Масова прихильність українців до цих, доволі сумнівної краси, атрибутів та їхня безумовна шкода для довкілля спонукають розібратися ? чому саме такій оздобі люди надають перевагу та чи є цьому гідна альтернатива.

Яскраво

Великодня пора ? далеко не єдина нагода для використання штучних квітів, однак аж таке насичення й різноманіття барв навряд чи можна спостерігати за інших обставин. Біля кладовищ, на ринках та привокзальних вулицях все аж рябіє від пластмасових букетів, вінків і кошиків.
Передусім, більше пластмаси та менше натуральної зелені й квітів на кладовищах маємо через елементарні лінощі та хворобу нашої доби ? відмовку про брак часу. Справжні рослини дійсно потребують трохи більше уваги й часу. Зокрема, й через те, що віднайти на ринку якісь придатні для висадження цієї пори у відкритий ґрунт квіти чи зелень, м'яко кажучи, непросто. Принаймні, якщо порівнювати із нав'язливою пропозицією пластмасової флори. І навіть якщо на ринку, привокзаллі чи біля кладовища й пощастить натрапити на якусь справжню зелень, то, в порівнянні з «довершеністю» пластмаси, вона має не так і багато шансів бути купленою. Мільйони років еволюції ? ніщо, у порівнянні з генієм людини, яка знається на продажах.

Красиво

Важко підібрати якісь аргументи, коли справа, хоча б певною мірою, може стосуватися смаків. Але навіть якщо на мить припустити, що якийсь букет, за певних обставин, може виглядати непогано..., то надзвичайна концентрованість яскравих барв і їхня неприродня кольоровість вбиває всю сумнівну красу такої оздоби. І, замість атмосфери спокою та умиротворення, кладовища починають бути подібні на базарні ятки. Так само як навіть дуже дорогий, по-моді куплений одяг не є гарантією, що він пасуватиме людині; а столи, що вгинаються від наїдків, не конче означають, що в домі достаток; яскраво й кольорово ? зовсім не значить гарно і доречно.

Одноразово

Довговічність цієї мертвої флори теж сумнівна, бо «цвітуть» пластмасові квітки максимум рік (значно довше прикрашатимуть надгробки дворічні чи багаторічні рослини). При тому, що, під впливом сонця, дощу й вітру, вже в перші ж місяці вони втрачають навіть свою умовну привабливість. Та навіть «свіженькими» вони навряд чи гармонійно вписуються в цвинтарний антураж.

Ці квіти ? то, мабуть, також виразник темного боку традицій ? коли зовні витримується певний ритуал, але за цим уже, зовсім чи майже, немає первинного змісту. В даному випадку ? через догляд, оздоблення могили покійника, виказати свою до нього повагу, показати, що пам'ять про нього живе. Пластмасово-паперовий букет ? це радше прояв дуже невеликої поваги або ж повної її відсутності. Щось подібне на весілля друзів, улюбленому співакові, вчительці чи коханій ніхто б дарувати не додумався (а покійників у народі поважають значно більше за ще живих), то чому ж у випадку з тими, хто, хоча й фізично уже не з нами, але кого ми й далі любимо, пам'ятаємо і шануємо, дістаються явно не першосортні букети...?

Зрештою, мертві квіти якось зовсім не асоціюються з ідеєю свята, яке більшість українців відзначають цієї пори. Прихід весни, відродження природи й життя, повернення зі світу мертвих Ісуса Христа... Саме такої долі для своїх рідних покійників у підсумку, вочевидь, очікують люди, співаючи разом зі священиками на могилах: «Смертію смерть подолав, і тим, що в гробах життя дарував...». І тому, мабуть, інстинктивно хочеться і логічно було б бачити на могилах хай не надто яскраві, нехай не дуже багато, але живі квіти...

Дешево

Коли шукаєш логічне обґрунтування поширенню штучних квітів, чи не перше, що спадає на думку ? це ціновий фактор. Мабуть, це просто дешевше, люди ж у нас не надто заможні, та ще й криза. Але якби популярність пластмасових букетів була зумовлена саме дешевизною цього краму, то ціни на них не сягали би 100-гривневої позначки (і це ще не межа). Одним букетом мало хто себе обмежує, тож навіть коли й купують щось за кілька чи кількадесят гривень, у підсумку все одно вийде сума, достатня для оздоблення могили живими квітами впродовж цілого року, а то й довше... (кущик братиків коштує десь 5 грн, квітучих крокусів ? 25 грн, насіння більшості квітів ? від 1 до 2 грн). Тож, мабуть, справедливо буде припустити, що вся цінність пластмасової рослинності не так в грошовій дешевизні, а у тому, що, у гривневому еквіваленті, вони якраз немало вартують. Якщо дійсно саме цей фактор відіграє ключову роль, то гроші в таки грають роль, але їх не зекономити намагаються, а навпаки ? чимпобільше потратити, аби в такий специфічний спосіб, позірно, віддати шану покійнику, а насправді ж ? просто заради того, аби самому краще виглядати в очах сусідів чи родини. Годі й казати, що, як для першої, так і для другої цілей, існують варіанти набагато чесніші та ефективніші.

До речі, подібні підходи можна спостерігати й у багатьох інших сферах. Наприклад, у стосунку до церкви, та зокрема внутрішнього оздоблення храмів. Мабуть, усвідомивши усю примарність та неприродність (чи непристойність) такої краси (яку парафіяни масово, один поперед другого, несли у храми) деякі церковні ієрархи почали застерігати парафіян від дарувавання храмам подібних прикрас. Бо, скільки б вони не коштували, і як би багато їх не було, вони завжди виглядатимуть дешево.

Скромно

Сумнівну естетичну вартість пластмасово-паперових букетів і вінків, схоже, давно уже усвідомили наші близькі, й не дуже, сусіди. Чи то у Європі (тій, що на захід від нас), чи в Америці (тій, котра північна) нічого подібного не побачиш. Це не значить, що цього зовсім немає. Для прикладу, французи частенько використовувати штучні квіти на цвинтарях, через що німці, начебто, з них насміхаються. Але у будь-якому випадку ? мова йде про значно менші масштаби та суттєво іншу якість. В деяких випадках, у США, наприклад, можна спостерегти іншу крайність ? абсолютну уніфікованість та повну безликість деяких цвинтарів. Інші ж настільки захоплюють своєю красою і гармонією, що в таких місцях, здається, й жив би.

В Німеччині часто звертаються до родини, яка приходить на похорон, щоби не приносила квіти (вони там доволі дорогі), а пожертвувати гроші на якісь благодійні фонди. Тільки найближчі купують одну велику композицію з квітів (виключно живих). На підходах до цвинтарів облаштували свої магазини флористи. Окрім букетів зі свіжих квітів, широко

предтавлені різні невибагливі довговічні рослини, які теж можуть стати окрасою будь-якої могили. А також квіти у вазонах, які або у горщику ставлять на могилу, або ж пересаджують у відкритий ґрунт. Усе штучне там або просто суспільно неприйнято, або навіть законом заборонено. Зрештою, можна оглянутися й на північний-схід, де, зокрема, влада Москви саме тепер всерйоз збирається заборонити продаж штучних квітів поблизу кладовищ, зважаючи на їхню шкоду для навколишнього середовища.

Байдужо

Ситуація на українських цвинтарях у цьому сенсі абсолютно не відрізняється. Людей, схоже, зовсім не хвилює (чи вони не бачать взаємозв'язку?), що пишні й барвисті вінки з букетами (на ринках і могилах) невідворотньо перетворюються та потворні звалища навколо цвинтарів.

Якщо в містах, це сміття ще більш-менш регулярно переміщають на «паспортизовані» звалища і принаймні виглядає все не так страшно (та, незалежно від місця перебування, ці  відходи ще наших правнуків переживуть). В селах же, де людей, на загал, поховано не менше, а про вивіз чи утилізацію подібного (і не тільки) сміття взагалі не йдеться, можна спостерігати, без перебільшення, гори такого непотребу. З огляду на те, що цвинтарі з часом мають особливість розширюватись, невідворотньою може стати ситуація, коли уже не земля буде для когось пухом, а суміш дротяно-пластмасового й перетрухло-плавленого сміття.

Альтернативно

Говорячи про живі квіти (чи іншу рослинність), як цілком достойну заміну пластмасово-паперовим, не йдеться про те, аби купувати величезний оберемок найдорожчих троянд. Зрештою, навіть живі квіти не можуть бути в даному випадку самоціллю. Шану й повагу можна виказувати й у інший спосіб. Запаливши свічу, приміром, чи просто частіше згадуючи про тих, кого з нами уже нема. Щодо останнього, то, власне, квіти можуть бути хорошим у цьому помічником. Важливо не тільки у природній спосіб прикрасити могили, за якими доглядаємо. Не менш цінним є й сам процес. Тому, хоч догляд за зеленню чи квітками може забрати дещо більше нашого часу й сил, але це нікчемна плата за можливість вирватися з полону думок про буденне й малозначуще та зростаючу імовірність поєднатися у спогадах із тими, хто тепер знається на вічності краще за нас.

Що ж до варіантів рослинної оздоби, то їх є досить, чи навіть більше. Підсніжники, проліски й крокуси, конвалії, маргаритки, незабудки, братики, чорнобривці, нарциси й примули виглядали би ну точно не гірше за свої паперові чи пластмасові копії. А ще ж є вічнозелені мирт, барвінок, мохи, ялівець, туя, ялина й сосна; пахучі бузок, жасмин і калина...

Ірраціонально

У гонитві за дорогим і яскравим та у намаганні чи то виділитися, чи ж, у більшості випадків, просто не відрізнятися від інших, українці, схоже, ще нескоро позбудуться звички інвестувати гроші в купи сміття. Принаймні раз на рік саме пластмасова вакханалія на цвинтарях яскраво демонструє базарні смаки нашого суспільства (які проявляються далеко не тільки на ринках та кладовищах), а також міць суспільної думки (з її залізним аргументом «бо всі так роблять»), для якої, схоже, пам'ятник (та інші зовнішні атрибути) значать набагато більше, аніж пам'ять.

Любомир Крупницький