2-а Неділя Великого посту

"В той час, коли прийшов Ісус до Капернауму, чутка пішла, що Він у домі. І там зібралося стільки народу, що не було більш місця, навіть перед дверима; і Він промовляв до них словом. І от прийшли до Нього, несучи розслабленого; несли його четверо. А що задля народу не могли принести до Нього, розкрили стелю над місцем, де Він був, і через отвір спустили ліжко, на якому лежав розслаблений. Ісус, побачивши їхню віру, каже до розслабленого: Сину, відпускаються тобі твої гріхи. Були ж деякі книжники, що сиділи там і думали собі: Як може Цей так говорити? Він богохулить! Хто може прощати гріхи, крім одного Бога? Ісус вмить збагнув духом, що вони таке собі думають, і каже до них: Чого таке мислите у серцях ваших? Що легше сказати розслабленому: Відпускаються тобі гріхи, чи сказати: Встань, візьми своє ліжко і ходи? Та щоб ви знали, що Син Чоловічий має на землі владу відпускати гріхи, — мовить до розслабленого, - кажу тобі: Встань, візьми своє ліжко і йди додому. Встав той і зараз же взяв ліжко, і вийшов на очах усіх; і дивувалися всі, хвалили Бога і казали: Ніколи ми такого не бачили."

(Мр. 7 зач.; 2: 1-12)

Шлях людини до Бога – свого спасіння – зовсім не легкий, і це чудово видно із сьогоднішньої Євангелії. Скільки зусиль довелося докласти паралізованій людині, щоби постати перед Ісусом: він залучив до цього аж чотирьох своїх друзів, з їх допомогою дістався даху будинку і, крізь розібрану ними ж стелю, спустився у середину дому. Бачимо, що цьому недужому «щастя не впало з неба на голову», а радше навпаки, він сам мусів забратися на стріху, щоби впасти своєму Щастю (Христові) до ніг.

Так, паралітик міг би як і всі решта чекати в черзі до Ісуса, нарікаючи: «О, як це довго!»

1-а Неділя Великого посту

"В той час вирішив Ісус піти в Галилею. І, найшовши Филипа, мовив до нього: Іди за мною. А був Филип з Витсаїди, з міста Андрія та Петра. Зустрів Филип Натанаїла і сказав до нього: Ми найшли Того, про Якого писав Мойсей у законі і пророки — Ісуса, сина Йосифа, з Назарету. Натанаїл сказав йому: Що доброго може бути з Назарету? Мовив до нього Филип: Прийди і подивися. Ісус, побачивши, що до Нього надходить Натанаїл, сказав про нього: Ось справжній ізраїльтянин, в якому нема лукавства. Натанаїл сказав: Звідкіль Ти мене знаєш? У відповідь Ісус сказав йому: Перше, ніж Филип тебе покликав, я тебе бачив, як ти був під смоковницею. Натанаїл відповів йому: Учителю, Ти — Син Божий, Ти — цар Ізраїля. Ісус у відповідь сказав йому: Тому що я мовив до тебе: Я бачив тебе під смоковницею — віруєш; побачиш більше, ніж те. І сказав до нього: Істинно, істинно кажу вам: Побачите небеса відкриті і ангелів Божих, як вони возходять та сходять на Сина Чоловічого."

(Ів. 5 зач.; 1: 43-51)

На самому початку євангельського читання Першої Неділі Великого посту святий апостол і євангеліст Іван розповідає про покликання Ісусом Филипа: «Іди за мною» (Ів. 1: 43), – який, в свою чергу, не обмежується власним вибором, а заохочує взяти участь у спасенному ділі Месії ще й Натанаїла.

У світлі цієї розповіді про покликання перших апостолів, було б доречним задуматись і над покликанням християнина у сучасному світі.

Окрім загального покликання до святості життя та спасіння, в контексті глобалізації екологічної кризи, з новою актуальністю постає питання щодо екологічного покликання християн.

Вже з перших сторінок Святого Письма ми довідуємось не тільки про джерело нашого бутя – Бога Творця, але й про своє покликання у створеному Ним світі: людина покликана “порати і доглядати” (Бут 2, 15) світ Божого створіння – природу.

“Порати і доглядати” аж ніяк не може означати руйнування Землі і знищення її екологічних систем, але є завданням турботливого збереження і вдосконалення створіння, завданням відповідальної співпраці у реалізації творчого задуму Бога. Воля Творця полягає в тому, щоб людина відносилась до природи як добрий господар і як “обачливий та мудрий охоронець, а не як експлуататор і безоглядний руйнівник” (Енцикліка Redemptor Hominis, 4 березня 1979 р.). У східній Церковній традиції природа завжди сприймалась як нерукотворний храм Божий, в якому ми, люди, повинні виконувати функцію священика – служити Богові, провадячи все створіння до остаточної мети.

3-я Неділя Великого посту (Хрестопоклонна)

"В той час наказав Ісус своїм учням: Коли хто хоче йти за мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій та йде слідом за мною. Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Яка бо користь людині здобути світ увесь і занапастити свою душу? Що бо людина може дати взамін за власну душу? Хто, отже, буде соромитися мене й моїх слів перед цим родом перелюбним та грішним, того буде соромиться Син Чоловічий, коли прийде у славі Отця свого зі святими ангелами. І сказав їм: Істинно кажу вам: Є деякі з отут присутніх, що не зазнають смерти, аж поки не побачать Царства Божого, що прийде у могутності.
(Мр. 37 зач.; 8:34–9:1)"

«…Слово про хрест, – каже апостол Павло у першому посланні до Коринтян, – глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа» (1 Кор. 1: 18).

Чи не звикли ми розмежовувати наше духовне життя як християн та суспільно-політчну діяльність як громадян? Чи бува помилково не протиставляємо ми Бога безтілесного – матеріальній природі?
Однак, «Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити мудрих, і безсильне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильних, – і незначне світу та погорджене Бог вибрав, і те, чого не було, щоб знівечити те, що було, щоб жадне тіло не величалося перед Богом» (1 Кор. 1: 27-29).