Єв 4, 14 – 5, 10

Дорогі брати і сестри!

Апостольське читання третьої неділі Великого посту звертає нашу увагу на Другу Особу Божу – Ісуса Христа – Відкупителя цього світу, світу якого Він є Творець, а ми – Його творіння, котрі з вдячністю маємо відноситися до всього, що Він нам щедро дарує. 

Як прикро бачити тих, хто не хоче цього розуміти, хто є невдячним за цю велику жертву, яку склав наш Спаситель. Він бажає, щоб ми були щасливими, щоб ми раділи кожним днем нашого земного життя з глибоким усвідомленням того, що ми є Його дітьми, якими Він повсякчасно опікується. А кожного із нас Господь кличе опікуватися Його створінням, всім, хто наповняє Землю: «І сказав Бог: Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі» (Бут 1,26).

Господь довірив людині все своє створіння, що говорить про високий статус людини в цьому Богом створеному світі. Та сьогодні, на превеликий жаль, дуже багато людей цього не можуть оцінити. Вони живуть так, немов би Бога не було. Живуть за своїми правилами та законами, ігноруючи Закон Божий, що згубно впливає на людину та весь Богом створений світ.

Апостольське читання цієї неділі говорить нам про важливу роль священнослужителя у суспільстві. Апостол Павло наголошує, що до цієї важливої місії кличе сам Господь: «Достоїнства ж цього ніхто не бере сам собі, лише той, хто покликаний Богом, як Арон» (Єв 16,4). Це ще раз підкреслює особливе покликання людини та велику довіру Творця до неї.

На сьогоднішній день нам, людям ХХІ ст., дуже важливо це розуміти. Ми маємо чути наших пастирів, покликаних Богом проповідувати Благу вістку. І не тільки чути, але й приймати Боже Слово і жити ним. Кожний «хто в Христа хрестився, і в Христа зодягнувся», у святій тайні Хрещення отримує священичий уряд Христа і є покликаний проповідувати Добру новину всьому створінню і бути посередником Божої благодаті та милосердної любові в оточуючому нас світі.

В цю Хрестопоклінну неділю наш погляд має бути звернений на Хрест – символ нашого з Вами спасіння. Христос прийшов у цей світ, щоб відкупити від гріха кожного із нас. Євангелист Іван говорить: «Він Сина Свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів.3.16).

Перешкодою на дорозі до життя вічного для нас є гріх, з якого ми можемо щиро покаятися у цьому особливому часі для кожної людини, для кожного християнина, в часі святого Великого Посту, в якому перебуваємо зараз. Це може статися у Святій Тайні Сповіді, яку нам може уділити священик, покликаний Богом до цієї місії – допомагати своєму створінню наближатися до Бога і бути з ним. А ми, в свою чергу, зробімо добрий іспит сумління, нагадаймо собі про всі гріхи, а зокрема – екологічні, бо вони ранять нас, ранять Богом створений світ та ображають нашого Творця.

Як добрі Його діти, стараймося бути вдячними Богу за цей світ, який можемо бачити та відчувати навколо себе: за поживу, яку Він щедро дарує нам, за кожен ковток чистого повітря, за кожну краплину води. 

Амінь.

Підготував: о. Микола Пришляк, референт Бюро УГКЦ з питань екології Львівської архієпархії

Мк 8, 34 – 9, 1

«І, покликавши народ з учнями Своїми,
сказав їм: хто хоче йти за Мною,
нехай зречеться себе,
і візьме хрест свій, і за Мною йде.
Бо хто хоче душу свою спасти,
той погубить її;
а хто погубить душу свою
заради Мене і Євангелія, той спасе її.»
(Мк 8,34-35)

Завжди, коли б Христос не говорив про страждання свої, чи своїх послідовників, це викликало резонанс у слухачів: здивування, нерозуміння, спротив, а навіть і розчарування. Але кожний справжній християнин розуміє, що для того, щоб унаслідувати Царство Небесне, потрібно пройти тернистий шлях Спасителя.

Один християнський журнал у своєму номері помістив карикатуру, де була зображена церква із рекламною вивіскою. На ній було написано: «ПОЛЕГШЕНА ЦЕРКВА: на 24% менше віри; лише 7.5% десятина; проповідь не довше 15 хвилин, а разом із богослужінням не довше 45 хвилин; лише 8 Заповідей – на власний вибір».

З однієї сторони ця карикатура викликає просто сміх. А з іншої – вказує на реальність неправильного сприйняття всієї науки Сина Божого не лише безпосередніх слухачів, але й тих, які вирішили жити згідно з християнським вченням, щоб осягнути Життя Вічне.

Христос вражає своєю відвертістю. Він ніколи не обіцяв, що шлях до Бога, до Царства Небесного буде легким, що ті, хто називають себе християнами, стануть володарями цього світу, і їм будуть служити не лише люди, а навіть і ангели.

Натомість, Христос каже: «Переслідували мене, і вас будуть переслідувати», і «щоб зерно дало плід, спочатку воно мусить вмерти».

ВМЕРТИ?!!! «Навіщо така жертва і такий радикалізм?», – думаємо собі. Звичайно, що християнство – це не релігія смерті, але життя, тому віра і сам Бог через неї вимагає від нас самозречення, боротьби із самим собою та героїчних зусиль, щоб переламати все наше життя, спосіб мислення, все своє єство, щоб не втратити найцінніше – це вічне життя із Богом.

Люди, які розпинали Спасителя, бачили в Ньому найгіршого розбійника, бо лише такі заслуговували такої ганебної смерті. Сьогодні справжній християнин подібний до Ісуса, бо так само неодноразово підпадає під осудження, зневаги, висміювання, фізичне та моральне насилля, а навіть і смерть.

Нести свій Хрест – це не лише захищати свою віру, боронити її, через зусилля реалізовувати її в своєму житті, але посвятити все своє життя Богові, всі труднощі і буревії життя переносити з Ним і дозволити Йому допомогти нам визнавши Його могутність, а наше безсилля. Це ніби вмерти і заново народитися, звільнившись від влади гріха.

Як в часи Ісуса, так і сьогодні нести свій хрест – це великий виклик.

Дуже цікаво є те, що сьогодні із розвитком різних технологій, науки покращився побут людини. Життя стало більш безпечним та комфортним. На відміну від часів Ісуса, сьогодні людина не вмирає від простої простуди і, здавалося б, що все кардинально змінилося… Це мало б означати, що слова Ісуса, які описав євангелист Марко, сьогодні виконати набагато легше. Натомість зустрічаємось із парадоксом – чим більше ми зробили прогресів, проривів, революцій і досягнень у покращені нашого життя (бо мабуть усі зусилля світу спрямовані на це), тим більше виникають нові виклики.

Одна з найбільших криз технічного прогресу, з якою ми зустрічаємось, – це екологічна. Вона стала глибокою і кровоточивою раною нашої планети.

Виникає питання: якої помилки людина допустилася, що, бажаючи добра собі, вона поставили під загрозу існування не лише тваринного і рослинного світу, але й всього людства.

Не потрібно зараз перераховувати всі екологічні катастрофи, котрі можна побачити навіть не по телевізору, але просто в нашому щоденному житті. А варто замислитись: чому так сталося?

А все тому, що людина, коли творила свій комфорт, думала лише про себе, про своє земне тимчасове життя. Там не було місця ні для Бога, ні для інших людей. Відчуття міри вже давно втрачено.

Звичайно важливо в наших роздумах – не ввійти у крайність. Але маємо розуміти, що всі ми є рівні, і всі блага Землі є спільними, а не лише вибраної групи, коли одні не мають елементарних речей для існування, таких як вода та їжа, а інші не знають що з усім тим надміром робити.

Коли бачиш голі гори, де колись був ліс, купи сміття, де колись любив відпочивати, не можеш просто подихати свіжим повітрям, бо вже знов хтось підпалив чи сухі залишки рослин, чи побутові відходи, коли не можеш просто покупатися в річці, як колись це робив, через великі підприємства, які знову викинули хімічні відходи у воду, коли боїшся з’їсти щось з магазину, бо боїшся негативних наслідків для свого здоров’я і багато іншого, виникає питання: чим керується людина???

Тому слова Христа, подані євангелистом Марком, сьогодні є актуальними, як ніколи.

Даймо відповіді на такі питання: коли б людина зрікалася свого егоцентризму, боролася з своїми пристрастями, дбала за свою душу, не боялася нести свій хрест і стати на коліна перед Богом, визнавши свої гріхи, чи було б в світі скільки ж несправедливості, соціальної нерівності, екологічних катастроф, боротьби за виживання та війн за природні ресурси, як зараз?

Коли несемо свій хрест, то бачимо як це є не просто. Тоді глибше розуміємо, як важко його нести іншим людям. Тому необхідно кожний крок робити виважено, щоб своїм життям не завдати болю та страждань ближнім та всій створеній Богом природі.

По-справжньому несе свій хрест той, хто не шукає власного комфорту та вигоди, а намагається допомогти ближньому у важку хвилину та послужити для збереження Божого створіння. Таких людей Господь благословляє, і вони є істинними Його послідовниками. Вони – мужні та хоробрі, і таким належить Царство Небесне.

Тому, в часі Великого посту, стараймося зробити аналіз нашого життя, щоб оцінити стан душі. Також не біймося стати перед Богом на коліна у тайні Покаяння, щоб прибрати звідти все сміття, змити весь бруд і насадити там нові саджанці богоугодного життя, які будуть давати лише добрі плоди!

Амінь.

Підготував: о. Дмитро Онуфрик, референт Бюро УГКЦ з питань екології Одеського екзархату

Ці проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2019 р.