Єв 6, 13-20

Четверта неділя Великого посту ставить перед нами та подає для слухання уривок з Послання Апостола Павла до Євреїв. Розповідь про обітницю Авраама та його стосунок з Богом, навчає нас довіри до Нього та постійності перебування з Богом та у Бозі. Із цього випливає, що за дотримання цих умов, здійсниться Божа обітниця: «Справді поблагословлю тебе щедро й розмножу тебе вельми». Старозавітній приклад Авраама, який через глибоку вірність та довіру Богові отримав благословення, а з приходом Христа ця обітниця підтверджується та сповнюється для цілого людства.

Післанництво та завдання людини у світі залишається незмінним, починаючи з старого Завіту і до сьогодні, як і незмінним залишається Творець та Його «слово». Вміння довіряти Богові, відображається у постійному бажанні перебувати з Богом. А перебування з Богом – це виконування заповідей Божих, розуміння своєї місії у плані спасіння, життя згідно з покликанням, з терпеливістю та довірою, очікуючи нагороди від Господа за достойно пройдений шлях.

Апостольське читання цієї неділі з акцентом уваги на постать Авраама наштовхує на думку, розуміння його особистого післанництва, як глобальний вимір післаництва людства та кожної людини зокрема. А саме в аспекті чіткого обов’язку людини нести відповідальність за сотворений Богом світ, з вказівками від Творця, що і як потрібно робити та обіцянка винагороди потверджена самим Богом, Який від віків не казав неправди, є «...безпечний та міцний... є якорем душі...». Отож, підкріплена Божою правдою людина, як вінець усього створіння має обов’язок берегти сотворений світ та примножувати все, що дане їй в користування. Живучи у світі саме так, людина в повноті виконає задум Творця та забезпечить добробут і щастя собі.

У свій час це послання адресувалося тим, які не до кінця були утверджені у вірі в Бога та мало за мету підтримати, укріпити, утвердити та засвідчити правду про Бога-Творця. Подібно ж і сьогодні ці слова потіхи, повинні підтримати сучасну людину, яка шукає Бога, Бога Авраама, Ісаака та Якова, Бога мого ближнього, Бога усього створіння.

Виходячи з вище сказаного, послання до Євреїв 4-ї неділі Великого посту містить глибокі слова підбадьорення зраненої гріхом людини та слугує добрим стимулом до призадуми над власним життям, розкриває потребу покаяння і навернення. З тексту послання дізнаємось про цінність людської особи у Божих очах та про бажання Творця, щоб людина була добрим та дієвим інструментом, через який Господь діє у світі і провадить все своє створіння до остаточної мети.

Підготував: о. Михайло Неїжмак, екореферент Донецького екзархату

Мк 9, 17-31

Подія євангельського уривку 4 неділі Великого посту відбувається після торжественного Преображення Ісуса Христа на г. Тавор. Спускаючись до підніжжя гори, де на Месію чекає велика юрба людей, показується Бога, що спускається із неба до свого знеможеного люду. У події Преображення перед учнями представляється живий БОГ, Який стався людиною, щоб повернути людині образ і подобу Бога, на який була створена людина.

При зустрічі із людьми один чоловік звертається до Ісуса, представляючи свій біль та безсилість. Місія Спасителя – визволити людство від панування диявола, і в цьому Євангелії проголошується добра новина «з нами БОГ». «На Мені Дух Господній, бо мене Він помазав, щоб Добру Новину звіщати вбогим. Послав Він мене проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, відпустити на волю помучених, щоб проповідувати рік Господнього змилування» (Лк 4, 17).

В особі сина представляється поневолений злим духом людський рід, «має німого духа, і де тільки його вхопить, кидає його об землю, так, що він піниться, скрегоче зубами і ціпеніє».

Людина – вінець Божого творіння покликана до спілкування із своїм Творцем – Богом, а дух німоти позбавляє привілею спілкування із Богом. Пізніше Ісус навчатиме своїх учнів «Цей рід нічим не можна вигнати, тільки молитвою та постом», тобто постійно перебувати у молитві, у спілкуванні з Богом. Дар розмовляти з Богом показує гідність людської особи та дає можливість відповідати на голос Бога. Опанованість духом несе ще й руйнівний характер: проти волі людини той хапає її, кидає об землю, «часто він кидає його у вогонь і в воду, щоб його погубити», позбавляє людину волі та бажає позбавити дару життя. Господь же прийшов на землю не погубити грішника, а спасти.

Попри описаного батьком німого духа, Ісус бачить ще й духа глухого «Німий та глухий душе», який заборонив людині і мати слух і позбавляє можливості почути голос Бога, який кличе до життя. Виходячи з дитини, нечистий дух залишив його немовби померлим, проте рука Спасителя піднімає та запрошує до життя вільного.

Сучасне ставлення людей є дуже схожим. Людина не хоче чути свого ближнього та не бажає промовити до нього. Проглядається байдужість, закриваються вуха на проблеми руйнування природнього довкілля та голос тих, хто страждає та помирає через зруйнований рай. Людина інколи боїться чи соромиться промовити слово на захист Богом створеного світу, який дарований людині як простір життя. Сьогоднішні обставини суспільної діяльності спонукають людей почути голос, який кличе про допомогу, як також своїм словом зупинити зло, що є гріхом. Християнин сьогодення має стати голосом, який проповідує Христа, який промовляє до людини, та вислуховує звернення людини.

Важливою місією є служіння батька, який наважився попри безуспішність справи з учнями звернутися до Ісуса. Завдання батьків – приводити дітей до Ісуса, і ця подорож базується на власній вірі. Не боятися просити «поможи моєму невірству!», через віру батька визволення отримує дитина, яка була опанованою з дитинства. Прикладом власного життя та способом особистого поводження проповідуємо свою віру в Бога, Творця всього видимого і невидимого.

Підготував: о. Назарій Мицко, екореферент Чернівецької єпархії

Дані проповіді були підготовані в рамках проведення Великопосної ініціативи «Екологічне навернення для порятунку створіння» 2019 р.