У часі Великого Посту Церква прагне заохотити вірних переживати час цілісного відродження, адже часто забуваємо про довкілля як про невід’ємну складову людського буття. Через провину Адама земля стала проклятою (Бут 3, 17). З того часу ми хворіємо на «амнезію», тобто забуваємо, що ми є органічною часткою Божого світу, котрий нас оточує. Довкілля було нашим тілом, але сьогодні, на жаль, почало сприйматись як щось не рідне, котре можна бездумно по-споживацьки використовувати як матерію та ресурс. Єдиний, хто не забув істинне обличчя нашої природи, – це Ісус Христос – Первородний усього буття. Він прийшов, щоб об’єднати  в собі Бога – людей – довкілля.

Щоразу, коли творимо літургійну процесію – Церкву – це таїнство відновлення цілісності Божого світу стає очевидним. Тепер ми, будучи Церквою – Христовим Тілом, на противагу «амнезії» – повному забуттю, літургійно звершуємо «анамнезіс» – пригадування, щоб людина могла стати такою, якою має бути згідно Божественного плану Отця.

Третя Неділя Великого Посту присвячена Таїнствам Церкви. У них реально звершується відродження людини й усього Божого Світу. Символічно переживаючи смерть Ісуса Христа, ми помираємо і відроджуємося разом з Ним. Уподібнюємося Христові. Властиві Йому риси повинні стати основою нашого оновленого життя. Маємо все необхідне для того, аби будувати світ згідно волі Творця. Справжнє життя та добробут не постануть за рахунок насильницького використання іншого, але з посвяти наших життєвих цінностей для спільного Божого Дому. Цей новий принцип життя бере початок у творенні «літургійного анамнезу» тобто пригадування події посвяти життя Ісуса Христа на Голготі.

Кирило Єрусалимський навчав, що Христос був реально розп’ятий, насправді похований та воістину воскрес, і дав нам це для того, щоб, наслідуючи його терпіння, ми насправді наслідували Його Спасіння. Велич людської істоти полягає в тому, щоб чинити за образом і подобою Ісуса Христа: «Коли хоче хто йти вслід за мною, хай зречеться самого себе і хай візьме свого хреста та й за мною йде… Бо хто буде мене та моєї науки соромитись в роді цим перелюбнім та грішнім, того посоромиться також Син Людський, як прийде у славі Свого Отця з Ангелами святими» (див. Мк 8, 34-38).

Під час Хрестопоклонної Неділі засвоюємо проповідувані Ісусом Христом цінності: любов до природи, відчуття себе її невіддільною частинкою. Це дасть змогу сповна усвідомити нищівну шкоду руйнації, яку чинимо власними неусвідомленими діями проти навколишнього світу. Так відбувається тому, що маємо інші, нехристиянські постулати життєдіяльності. Натомість маємо відчути себе одним цілим з Ісусом Христом, так само, як він, сприймати природу. Відповідальність за довкілля і за свої діяння дасть упевненість почувати себе зрілою людиною, тобто стати живим втіленням Ісуса Христа.

Таким чином осягнемо істинні цінності нашого буття і станемо захисниками Божого Світу.

о. Володимир Лось