Актуальна тема

Меню

Великопосна ініціатива 2024

Екологічна проповідь на 15 Неділю від Зіслання Святого Духа

Євангеліє 15 неділі по Зісланні Святого Духа представляє нам розмову Ісуса Христа із законовчителем. Питання, яке задав законовчитель Ісусові, щоб його випробувати, стосувалося найголовнішого – спасіння людини. Для спасіння Господь дає людині заповіді Божі, які є дороговказом до Царства Небесного. Так як дорожні знаки є дуже важливі і другорядні, так і заповіді Господь дає людині різноманітні. Законовчитель захотів почути від Христа ту одну, яка є ключовою для людського спасіння. Але Ісус називає не одну, а дві, на яких тримаються закон і пророки. Зі слів: "Люби Господа, Бога твого, всім твоїм серцем, усією твоєю душею і всією думкою твоєю", – розпочинається кожна юдейська молитва. Через її дотримання людина перебуває у зв’язку зі своїм Творцем. Друга заповідь має не вертикальний, а горизонтальний вимір і взята Ісусом із Книги Чисел: "Люби ближнього твого, як себе самого". Тут ключовим словом також є любов. Той, хто дав ці заповіді, сам їх і виконав. Дивлячись на хрест, у якому перетинаються вертикаль і горизонталь, пізнаємо ці два виміри Бога і ближнього. Ближнім виявився розбійник, який розкаявся. Відтоді знак хреста є найкращим виявом любові: синівської – до Отця, Божої – до людини. Кожна любов випробовується готовністю померти за того, кого любиш.

Дотримання цих двох заповідей для нас є самозрозумілим. Духовне життя кожного християнина прямує у двох площинах: вертикальній – до Бога, та горизонтальній – до ближнього. А давайте спробуймо поглянути більш ширше на те, як ми дотримуємося цих двох найголовніших Божих Заповідей.

Задаймо собі просте запитання: чи може любити Бога людина, яка не любить сотвореного ним світу? Історія знає безліч випадків, коли спалювалися книги, твори мистецтва чи пам’ятки архітектури з однією метою: стерти пам’ять про їх авторів. Світ – це справжній шедевр, який має свого Творця. Коли ми нерозумно, або, як часто буває, свідомо нищимо цей порядок, встановлений Господом Богом, чи є дотримана заповідь любові до Бога? Коли людина має собі за Бога «золотого тельця», вона робить все можливе, щоб принести йому в жертву весь свій час, здоров’я та сили, щоб йому догодити. Гроші стали для багатьох людей божком, гонитва за яким може спричинити глобальну катастрофу людству.

А погляньмо, як сильні світу цього виконують заповідь любові до ближнього. Здалося б нонсенс, але людство витрачає мільярди доларів на те, щоб знайти воду на Марсі чи Місяці, але копійки на те, щоб забезпечити посушливі регіони планети Земля, нашого спільного дому, якісною питтєвою водою. Якщо б половину коштів космічних програм направити на порятунок людей в Африці та Азії, чи не було б це більш логічно та розумно? Чи з виживших там не могли б народитися видатні науковці, діячі культури, нобелівські лауреати, які змогли б врятувати тисячі життів?

Ніколи не перестану дивуватися закам’янілості та бездушності багатіїв, які можуть викласти за камінець кілька мільйонів, але пошкодують цієї ж суми для будівництва медичного центру, що може врятувати життя його дитині чи внуку в майбутньому. Те ж саме з творами мистецтва. Володіння картиною видатного художнього майстра може статися дуже коштовною справою: як придбання, так і утримання. А чи не було б більш розумно за ті ж кошти утримати школу чи кілька дитячих садків? Ніколи не можна збагнути того, наскільки далеко може зайти людина, задовольняючи свої забаганки. Але зрозумілим є те, наскільки людина, віддаляючись від Бога і потреб ближнього, стає охопленою безумством і починає вторувати собі шлях до місця погибелі. Той, хто не думає про життя після смерті, завжди буде сліпим і глухим до голосу совісті, через яку до нас промовляє Бог.

Тож давайте спільно зробимо висновки: чи любить ближнього той, хто після відпочинку в лісі чи на річці залишає після себе пляшки, одноразовий посуд і купи сміття? Чи шаную я тим самим Творця цього світу, що створив землю, ліс, річку, повітря? Користаючи з Його благ, ми віддаємо Йому чорною невдякою.

Неодноразово мені і багатьом, хто навідувався до Карпат за грибами, ягодами чи просто відпочиваючи, доводилося стати свідками людської глупоти і захланності. Вирубані ліси, після яких залишаються гори перевернутих пнів, обрубаного гілля, вивернутої землі, стали, на жаль, звичним явищем. Це не зробили інопланетяни, чи якісь чужоземні зайди. Це залишили після себе люди, що проживають в сусідньому селі, які ходять до сусіднього храму, щороку чемно сповідаються, але ніколи, я це говорю відповідально, як священик, НІКОЛИ не сповідалися з того, що в такий спосіб порушили дві найголовніші заповіді любові до Бога і ближнього. Вони, через бажання швидкої наживи і елементарну людську лінь, роблять з колись прекрасних карпатських лісів пустелю. Але якщо і пустеля може зачаровувати своєю красою, ця пустка, болото і гори сміття, змішаного з машинним мастилом та соляркою роблять тисячі гектарів лісу непридатним для життя ще десятки років. І можна все перевести на бідність, незнання чи інші причини, але це ніколи не зніме відповідальності за знищення шедевру, який залишив нам наш Небесний Отець в посідання.

Якось, у школі Джона Ленона, вчитель запитав, ким той хоче стати. Ленон сказав; «Хочу стати щасливим». Вчитель відповів: «Ти не зрозумів завдання!», на що молодий Джон сказав: «Я зрозумів завдання, але ви не зрозуміли життя».

Виконання двох заповідей любові, які нам дає Христос, може статися для нас питанням життя і смерті. Люблячи і дбаючи про красу сотвореного світу ми вибираємо аж два життя. Життя, тут на землі для наших нащадків і життя у вічності для самих себе. Амінь.

о. Олег Кобель