Перед сучасним людством постали глобальні соціально-екологічні виклики. Виснаження природних ресурсів, забруднення навколишнього природного середовища, брак доступу до питної води, знищення лісів, втрата біорізноманіття, кліматичні зміни, деградація екологічних систем – усе це лише деякі з численних симптомів важкого захворювання планети, яке науковці характеризують як глобальну екологічну кризу. Антропогенний вплив на довкілля не має аналогів в історії людства і за принципом бумеранга повертається до людини, загрожуючи її здоров’ю та життю, негативно впливаючи на суспільний добробут сучасників і прийдешніх поколінь.

Складовою глобальної екологічної кризи є складна екологічна ситуація в Україні, що перманентно загострюється через низький рівень екологічної відповідальності та культури. Погіршення якісного стану довкілля призводить до зростання рівня захворюваності та смертності населення.

Актуальні спроби вирішення екологічної кризи здебільшого спрямовані  на подолання наслідків, а не на усунення причин і мають поверховий характер. Бракує системного підходу, консолідації зусиль на стійкій основі та послідовності дій. Здебільшого навіть дуже добрі й гідні похвали екологічні ініціативи є одноразовими («акційноподібними»).

У цьому контексті постає нагальне питання пошуку відповіді на питання: яким чином людство може врятувати свій спільний дім – планету Земля й досягнути цілісного розвитку задля побудови гармонійного й справедливого суспільства.

Важливим внеском у цьому процесі є перша в історії екологічна Енцикліка Папи Франциска Laudato Si – Славен будь: про турботу за наш спільний дім, зокрема ж учення Понтифіка про цілісну екологію як ключ до подолання (LS, 137–162) сучасної екологічної кризи, яка побачила світ 18 червня 2015 року.

2019 року екологічна Енцикліка побачила світ в україномовному варіанті. Авторизований переклад цього папського документа здійснило Бюро з питань екології Української Греко-Католицької Церкви за підтримки Міжнародного благодійного фонду «Екологія – Право – Людина», благодійної організації німецьких католиків «Реновабіс» та ГО «Всеукраїнське Екологічне Об’єднання Зелений ковчег»».

Метою праці є проаналізувати вчення Папи Франциска в Енцикліці Laudato Si про цілісну екологію як ключ до подолання сучасної соціально-екологічної кризи, гармонійного розвитку та збереження нашого спільного дому.

1. Цілісна екологія: від біологічної науки до філософії виживання

Кожна людина зокрема й людські спільноти загалом взаємодіють з природним довкіллям, яке є для них середовищем розвитку й джерелом ресурсів. Ускладнення соціальних структур і процесів породило потребу пізнання закономірностей такої взаємодії на відповідній науковій основі та розвитоку сучасної екології.

Термін «екологія» походить від грецького «oikos», що означає дім, місце проживання, і «logos» – слово, наука. Виходячи з цього етимологічного тлумачення «екологія» – наука про наш спільний дім, а також про умови та принципи життя існування всіх, хто тут проживає.

Екологія – відносно молода наука. Спочатку вона формувалась як біологічна наука, і то лише з середини XIX ст., коли стало зрозуміло, що біоорганізми неможливо вивчати, не беручи до уваги їх життєве середовище, з яким вони тісно пов’язані й творять відповідну екологічну систему. Термін «екологія» впровадив 1866 року Ернст Гекель в рамках біології, визначаючи її як науку, яка вивчає сукупність взаємних зв’язків і впливів біоорганізмів і їх довкілля. Поступово сфера зацікавлення екології вийшла за рамки біології, а об’єкт її досліджень еволюціонував від аналізу відносин «живий організм – довкілля» до багатосторонніх взаємин «людина – суспільство – природа».

Руйнівний вплив людства на природне довкілля, а також небезпека глобальної екологічної кризи спричинили необхідність об’єднання різних наукових знань і галузей практичної діяльності на загальній науковій основі. Як результат, екологія трансформувалась у комплексну інтердисциплінарну науку, структура якої нараховує нині приблизно 90 розділів (галузей) і підрозділів.

Сьогодні екологія все більше формується як цілісна та систематична наука з багатьма складовими, сфера зацікавлення якої сягає від біології й геології, через соціологію, культурологію та нові галузі прикладної екології, як, наприклад, урбоекологія, аграрна екологія, промислова чи навіть військова екологія, –  аж до етики та богослов’я.

З прискоренням темпів науково-технічного прогресу та надмірного антропогенного втручання в природу поглиблюється також і небезпека глобальної екологічної катастрофи, що підтверджує факт того, що «знання» й «технічна всесильність» є дуже амбівалентними в руках людини. Тому екологія ХХІ століття покликана віднайти оптимальні форми співіснування людини і природи через діалог етики й науки, через поєднання потенціалу природничих наук з соціогуманітарним знанням, з його світоглядним й аксіологічним компонентами.  Особливо цінним на цьому шляху може бути внесок богослов’я та Церкви, яка намагається в рамках своєї компетенції давати відповіді на виклики, перед якими опинилася сучасна людина.

2. Концепція цілісної екології Папи Франциска

Енцикліка Папи Франциска Laudato Si: про турботу за спільний дім – це перший в історії папський документ – звернення до Вселенської Церкви та всіх людей доброї волі, присвячений екологічним питанням і системному пошуку відповідей на них у світлі цілісної екології.

Ключ до розуміння цілісної екології Папи Франциска полягає в констатації того, що все між собою пов’язане, у принципі ретинітету (взаємопов’язаності), який формулює етичну вимогу усвідомити онтологічну взаємопов’язаність та взаємозалежність різних ділянок життєдіяльності людини, зокрема особистої, соціальної, економічної й екологічної сфер. Як констатує Моральна катехиза Життя у Христі, «життєдіяльність людей із дотриманням принципу ретинітету становить основу концепції сталого розвитку людської цивілізації, що уможливлює гуманізацію життя і його майбутнє на землі, а також відповідальну поведінку людини стосовно всього Божого створіння».

Методологія цілісної екології Папи Франциска полягає в тріаді «дивись – аналізуй – дій». У шести розділах документа він подає вчення Церкви щодо наявних екологічних проблем, їх основних причин, а також ключових передумов та інструментів їх подолання.

2. 1. Що відбувається з нашим спільним домом, або «почути крик землі та крик нужденних»

У першому розділі Енцикліки Laudato Si під гаслом «Що відбувається з нашим спільним домом» (LS, 17-61), покладаючись на наукові дані, подано короткий перелік ключових симптомів сучасної екологічної кризи, серед яких – забруднення повітря, землі й води, виснаження природних ресурсів,  кліматичні зміни та знищення біорізноманіття тваринного й рослинного світу. Святіший Отець констатує тісний взаємозв’язок екологічних проблем з медичними, соціальними й економічними.  Забруднення довкілля спричиняє широкий спектр захворювань та мільйони передчасних смертей (LS, 20), зростання бідності в глобальному масштабі та породжує явище екологічних біженців (LS, 25). Виснаження природних ресурсів призводить до порушення соціальної справедливості (LS, 51) та сприяє розпалюванню воєн, які, своєю чергою, завжди спричиняють важкі наслідки для довкілля та культурної спадщини народів (LS, 57).

Аналізуючи актуальні екологічні проблеми, Папа Франциск фокусується передусім на їх внутрішніх причинах. «Земля, наш дім, все більше і більше стає схожою на величезне сміттєзвалище» (LS, 21), – констатує Святіший Отець, пов’язуючи забруднення довкілля зі своєрідною «культурою відходів», у якій усі звикли все викидати і яка не лише швидко перетворює речі на сміття, але й вражає найменш захищені групи суспільства (LS, 22). 

Особливу увагу Папа Франциск звертає на проблему дефіциту питної води, від якого вже нині потерпають окремі регіони планети (LS, 28), і застерігає, що вже за декілька десятиліть, якщо не буде вжито термінових заходів,  екологічні наслідки цього явища можуть вразити мільярди людей і стати однією з основних причин конфліктів ХХІ століття (LS, 31).

Однією з найбільш серйозних проблем Понтифік визначає якість води, доступної для бідних, що призводить до загибелі багатьох людей і поширення захворювань, зокрема зростання смертності дітей (LS, 29). У цьому контексті Папа пригадує: «Доступ до безпечної питної води є екзистенційним, основоположним й універсальним правом людини, оскільки воно є визначальним для виживання людини і, відповідно, умовою для здійснення інших її прав» (LS, 30).

До найбільших соціально-екологічних злочинів сучасності Папа Франциск зараховує марнування їжі, адже приблизно третину харчових продуктів викидають. Тому Папа спонукає застановитися над тим, що «кожного разу, коли ми викидаємо їжу, ми ніби крадемо її зі столу бідних»  (LS, 50).

Папа не вважає демографічний ріст ключовою причиною загострення екологічної кризи. На його переконання, визначальним є не кількість населення, а спосіб розподілу ресурсів задля сталого й цілісного розвитку: «Звинувачувати в усьому зростання кількості населення, а не надмірне і вибіркове споживацтво з боку деяких верств є одним із способів відмови від потреби вирішувати ці проблеми»  (LS, 50).

Особливе занепокоєння Святішого Отця викликає так звана «поверхнева», чи «ілюзорна екологія», що полягає в ігноруванні екологічних проблем. Більшість із них, якщо не брати до уваги деякі прояви забруднення довкілля, неможливо ідентифікувати поверхово. Папа Франциск демаскує таку «екологію» як засіб «підтримання сучасного способу життя і моделей виробництва та споживання. Це шлях, який для себе обрали люди для задоволення власних саморуйнівних пороків, щоб намагатися не бачити їх, настійливо не визнавати їх, відкладати важливі рішення і робити вигляд, що нічого не трапиться» (LS, 59).

Червоною ниткою весь перший розділ Енцикліки Laudato Si пронизує тема взаємозв’язку між екологічними та соціальними проблемами. Папа Франциск закликає  почути крик землі і плач бідних (LS, 49). Бідність та погіршення стану довкілля – взаємозалежні проблеми, які мають бути вирішені комплексно. Від погіршення стану довкілля страждають передусім найбідніші верстви населення. Тому, інвестуючи в збереження природи, ми превентивно сприяємо подоланню різних проявів соціальної несправедливості, бідності, голоду та військових конфліктів, спричинених на основі дефіциту природних ресурсів.

2. 2. Екологічне покликання «порати і доглядати» (Бут 2, 15)

У другому розділі (LS, 62–100) під назвою «Євангеліє створіння» на основі Святого Письма Папа розкриває поняття гідності людини та цінності всього світу як створіння Божого. Кожне створіння має власну цінність і віддзеркалює безмежну Божу мудрість та доброту (LS, 69). Усе створіння є плодом Божої мудрості та любові й призначене взяти участь у таїнстві Христа, присутнього від початку в усьому (LS, 99).

Відповідно до гідності Божого образу (пор. Бут 1, 26) людина покликана «порати і доглядати» (Бут 2, 15) створений світ, зважаючи на закладений тут Творцем порядок і гармонію (LS, 68). Святіший Отець, покликаючись на св. Івана Павла ІІ, навчає, що для християн питання відповідальності за створений світ є складовою частиною їх віри (LS, 64).

Фактично тут Папа Франциск закладає стійкі (біблійно-богословські) основи для цілісної екології, пригадуючи констатацію Книги Буття про те, що «людське життя засноване на трьох фундаментальних та близько пов’язаних між собою зв’язках: з Богом, ближнім та з самою землею» (LS, 66). Розрив цих зв’язків Папа дефінує як гріх, який спричиняє також спотворення нашого мандата на «підпорядкування собі землі» (пор. Бут 1, 28) та «її порання і догляду» (пор. Бут 2, 15) і призводить до того, що первинно гармонійні стосунки між людиною та природою стали конфліктними (LS, 66).

2. 3. Людина як корінь екологічної кризи

Третій розділ Енцикліки (LS, 101–136) присвячений  пошуку коренів екологічної кризи, до яких Папа Франциск зараховує науково-технічний прогрес, що не визнає жодних обмежень та етичної відповідальності,  глобалізацію технократичної парадигми, модерний антропоцентризм і релятивізм, а також невпорядковане бажання споживати більше, ніж насправді потрібно.

Святіший Отець особливо застерігає від небезпеки сприйняття природи винятково як матерії, яку можна свавільно використовувати (LS, 115), а себе вважати абсолютним господарем дійсності, що призводить до руйнування її екзистенційної основи й викликає повстання природи  (LS, 117).

«Екологія неможлива без відповідної антропології» (LS, 118), – констатує Папа Франциск, заохочуючи до кращого пізнання своєї правдивої природи та отриманих від Творця дарів знання, волі, свободи й особистої відповідальності, завдяки яким можемо краще відчути та реалізувати відповідальність за світ.

2. 4. Цілісна екологія

У четвертому розділі Енцикліки (LS, 137–162) Понтифік наголошує на необхідності цілісної екології як передумови вирішення насущних екологічних проблем. Екологічне питання неможливо розв’язати фрагментарно чи усуваючи наслідки руйнування природного довкілля. Важливо ідентифікувати багатогранні взаємозв’язки між людиною, її соціальним середовищем й природним довкіллям і намагатися вирішувати екопроблеми цілісно, формуючи екологію економіки, суспільства, культури та повсякденного життя (LS, 138–154). Необхідно плекати екологію довкілля, яка ґрунтується на екології людини, що суттєво визначається життям відповідно до морального закону, записаного Творцем у природу людини (LS, 155).

Довкілля – це не просто те, що нас оточує, а й зв’язки, що існують між природою та людьми, які живуть у ній, і природа – це не щось відокремлене від нас чи лише середовище нашого існування. Ми є її інтегральною частиною й постійно взаємодіємо з нею,  навчає Папа Франциск (LS, 139). Тому вплив людини на природу має бути сталим, тобто завжди слід враховувати відновлювальну здатність кожної екосистеми в різноманітті усіх її інтегральних складових (LS, 140). Потрібна «економічна екологія», здатна забезпечити виправдані потреби життєдіяльного суспільства поряд зі збереженням навколишнього середовища (LS, 141), та «соціальна екологія», завданням якої є сприяння побудові здорових соціальних інституцій, починаючи від сім’ї, через місцеві спільноти й націю аж до міжнародного співтовариства (LS, 142).

До ключових елементів цілісної екології Папа Франциск зараховує також принцип спільного добра (LS, 156–158), який ґрунтується на повазі до гідності людини, наділеної базовими правами, потрібними для її цілісного розвитку (LS, 157), а також справедливість між поколіннями (LS, 159–162), адже світ, який ми отримали, належить також іншим – тим, хто прийде після нас.

2. 5. Діалог та співпраця

У п’ятому розділі Енцикліки (LS, 163–201) викладено ключові орієнтири та рекомендації для здійснення відповідальності за світ, у якому живемо. Папа наголошує на важливості усвідомлення того, що планета – це наша Батьківщина, а людство – це народ, який живе у єдиному домі (LS, 164). Кожен має зробити свій внесок для збереження цього дому, дотримуючись відповідного стилю життя, способу виробництва та
поведінки споживання. Особливе значення має відповідна національна й міжнародна екологічна політика та законодавство. Папа застерігає від популістської й короткозорої політики, орієнтованої на завоювання голосів виборців, уникаючи при цьому непопулярних заходів, які вимагають обмеження споживання чи загрожують отриманню іноземних інвестицій. Для збереження спільного дому потрібні справжня державна мудрість та мужність задля обстоювання довгострокового спільного блага, що вимагає впровадження далекоглядних програм зі збереження природного довкілля в стратегічному плануванні урядів (LS, 178).

Немає універсального рецепта щодо збереження спільного дому з огляду на національну й місцеву специфіку та обставини (LS, 180), але існує багато різних дієвих екологічних механізмів, серед яких – «сприяння максимально енергоефективним способам промислового виробництва і зменшенню використання сировини, усунення з ринку продукції, яка є менш енергоефективною чи зумовлює більше забруднень, вдосконалення транспортних систем і заохочення до будівництва та ремонту будівель, спрямоване на зменшення споживання енергії та рівня забруднення … зменшення споживання, розвиток системи управління відходами та їх утилізації, захист біологічних видів та планування диверсифікованого сільського господарства і сівозмін. Сільське господарство в бідніших регіонах можна вдосконалити інвестиціями в сільські інфраструктури, у покращення організації місцевих чи національних ринків, спорудження зрошувальних систем та розвиток техніки для сталого сільського господарства. Можна створювати сприятливі умови для нових форм співпраці та організації громади задля захисту інтересів малих виробників і збереження місцевих екосистем від руйнування» (LS, 180).   

Важливим є здоровий діалог між політикою й економікою для цілісного людського розвитку (LS, 189–198). Суттєвим є також внесок громадських організацій, за допомогою яких суспільство має контролювати й чинити тиск на владу з метою оптимізації її служіння для спільного блага та збереження природної спадщини (LS, 179). Однією з вагомих передумов покращення стану природного довкілля й розбудови спільного блага є об’єднання зусиль у боротьбі з корупцією (LS, 177).

Оскільки більшість жителів планети визнають себе віруючими, то життя відповідно до їх віри є визначальним фактором стану природного довкілля (LS, 200–201).

2. 6. На шляху до екологічного навернення

«Чимало речей слід змінити, але в першу чергу повинні змінитися ми самі, люди … Перед нами – значний культурний, духовний та освітній виклик, який передбачає тривалий процес відновлення» (LS, 202), – констатує в шостому розділі автор Енцикліки і зосереджується на темі екологічного виховання й духовності (LS, 202–246) як на ключових елементах цілісної екології та інструментах збереження нашого спільного дому. «Зовнішні пустелі у світі збільшуються, бо внутрішні пустелі стали безмежними (LS, 217), –  стверджує Папа Франциск, покликаючись на Венедикта XVІ. Відповідно для подолання сучасної екологічної кризи необхідним є глибоке й цілісне навернення до Бога, у результаті якого «наслідки зустрічі з Ісусом Христом проявлятимуться в (…) ставленні до навколишнього світу» (LS, 217). Свідченням такого навернення є усвідомлення світу як дару любові небесного Отця, що викликає почуття вдячності та безкорисливості (LS, 220), а також нове ставлення у Христі до природних дарів та їх мудре й відповідальне використання в повсякденному житті (LS, 211).

Навчаючи про важливість екологічного виховання, Папа підкреслює провідну роль сім’ї, яка є центром культури життя посеред культури смерті та місцем, де Божий дар життя можна належним чином прийняти й захистити (LS, 213). Саме в сім’ї ми маємо засвоїти ази любові та поваги до життя, правильного використання речей, дотримання порядку й чистоти, поваги до місцевої екосистеми та піклування про створіння (LS, 213). Важливою в екологічному вихованні є роль школи, політики, громадських організацій та засобів масової інформації (LS, 213–214) Важливим є комплексний та системний підхід: плекання нового способу мислення й екологічної відповідальності особи на мікрорівні, інституціалізація поширення основних принципів і зразків бережливого ставлення до природи на мезорівні та відповідна національна й міжнародна екологічна політика та законодавство (макрорівень). Папа Франциск ставить основний акцент на зміні моделей якості життя, розуміння розвитку, економічного росту та споживання. Успіх залежить від критичної кількості людей, які змінять власний стиль життя, будуть чинити здоровий тиск й екологізувати політичну, економічну та соціальну владу (LS, 206).

Особливу роль і компетенцію в процесі екологічного виховання та сприяння екологічному наверненню сучасного людства має Церква, яка складається з глобальної мережі спільнот, діючих на національному й місцевому рівнях. Згідно з Папою Франциском, Церква має здійснювати екологічне виховання передусім у процесі катехизації (LS, 213), плекаючи автентичну та цілісну віру, невід’ємним елементом якої є дієва любов і відповідальність перед Богом і ближніми, а також відповідальність за наш спільний Божий дім у їх нероздільному взаємозв’язку.

Екологічна місія Церкви полягає передусім у новій (еко) євангелізації, тобто служінні для зустрічі сучасної людини з Христом у контексті сучасних соціально-екологічних викликі^]. 

Папа Франциск підкреслює особливу роль духовних семінарій й освітніх закладів монаших згромаджень (LS, 214) задля плекання екологічної свідомості, поміркованості, вдячного споглядання Божого створіння, піклування про потреби бідних та захисту довкілля.

Важливим аспектом церковного екологічного виховання є плекання усвідомленості сакраментального виміру створіння і саме сакраментальне життя людини (LS, 233–237), а також плекання глобальної солідарності, яка постає з таємниці Пресвятої Трійці (LS, 240).

Висновки

Ключовою в Енцикліці Папи Франциска «Славен будь», як і головним підсумком його концепції «цілісної екології» є констатація, що всі ми відповідальні за створений світ і кожен з нас покликаний стати інструментом у Божих руках задля спасіння Його створіння (LS, 14). Кожен покликаний прославляти Бога всім своїм життям, розвитком і примноженням отриманих дарів та чеснот, їх взаємним даруванням і служінням у сім’ї та суспільстві, а також у всьому створеному Богом світі.

Екологічне питання неможливо розв’язати фрагментарно чи усуваючи наслідки руйнування природного довкілля. Важливо ідентифікувати багатогранні взаємозв’язки між людиною, її соціальним середовищем і природним довкіллям та намагатися вирішувати екопроблеми цілісно, формуючи екологію економіки, суспільства, культури й повсякденного життя. Слід плекати екологію довкілля, яка ґрунтується на екології людини, що суттєво визначається життям відповідно до морального закону, записаного Творцем у природу людини.

Папа констатує, що екологічна криза, як і будь-яка суспільна, закорінена передусім у кризі особистості, цінностей, світогляду та ставлення до Бога, і саме тут насамперед треба шукати дієві рішення для справжнього розвитку, гарантування гідності людини, пошанування життя та збереження спільного Божого дому.

Докладаючи зусилля й інвестуючи в збереження природи, ми превентивно сприяємо подоланню різних проявів соціальної несправедливості, бідності, голоду, військових конфліктів, спричинених дефіцитом природних ресурсів. З іншого боку, інвестуючи в людину, допомагаючи пізнати й реалізувати її гідність, плекаючи автентичну християнську віру та моральні чесноти, ми робимо безцінний вклад у спільне благо, захист довкілля та збереження природної спадщини.

Кожна людина, яку Творець покликав до буття, залишає власний неповторний соціально-екологічний слід. При цьому все має значення. Зміна способу мислення, стилів життя та моделей поведінки, споживання, спілкування, праці та відпочинку, навіть найменший вчинок з турботою про довкілля, кожен зекономлений кіловат чи навіть ват енергії може стати суттєвим виявом любові до Бога та ближнього і нашою «вдовиною лептою» для збереження спільного дому.

Важливим є екологічний внесок усіх без винятку учасників суспільного процесу відповідно до принципів солідарності та субсидіарності, серед яких варто виділити сім’ю, школу й засоби масової інформації. Особливе значення має відповідна національна й міжнародна екологічна політика та законодавство.

Визначальну роль і компетенцію в процесі сприяння глобальному екологічному наверненню сучасного людства має Церква, яка покликана плекати екологію людини, засновану на Божому природному законі, що є передумовою екології довкілля. Таким чином, екологічне служіння Церкви має передусім здійснюватися в процесі катехизації, тобто плекання автентичної, цілісної, живої та всебічно дієвої християнської віри, що є фундаментом сталого й справедливого суспільства.

Папа Франциск свідомий того, що часто в церковному середовищі навіть активні й побожні християни чи то під приводом реалізму та прагматизму, чи через пасивність і небажання змінювати свої звички не сприймають екологічні проблеми серйозно. Святіший Отець характеризує таке ставлення як брак послідовності й відповідності життя в християнській вірі й дефіцит свідчення справжньої  зустрічі людини з Христом, оскільки це не підтверджується ставленням до навколишнього світу (LS, 217). Тому Папа пригадує про те, що практичне здійснення покликання захисника Божого світу належить до суті християнського життя, й закликає до автентичного та цілісного екологічного навернення, яке має кульмінувати в пісні прослави Творця всім своїм життям і ставленням до ближніх та навколишнього світу, що так блискуче уособлював св. Франциск з Асижа – практик цілісної екології (LS, 10).

Література:

1. БЮРО З ПИТАНЬ ЕКОЛОГІЇ КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХІЄПИСКОПСТВА УГКЦ, Відповідальність за створіння в Європі. Документи консультативних нарад з питань природного довкілля Ради Єпископських Конференцій Європи (1999–2004) / Володимир Шеремета (упор.), Івано-Франківськ, 2010, 245 с.
2. Екологічне вчення Церкви: Папа Іван Павло ІІ на тему створіння та екології / переклад і упор. В. Шеремети. – Івано-Франківськ: Видавництво ІФТА, 2006. – 100 с.
3. КОМІСІЯ У СПРАВАХ КАТЕХИЗАЦІЇ ПРИ ПАТРІАРШІЙ КУРІЇ УГКЦ, Моральна катехиза Життя у Христі / Святослав Шевчук (упор.), Львів, 2004, 180 с.
4. КРИСАЧЕНКО Валентин – ХИЛЬКО Микола, Екологія. Культура. Політика, Київ, 2002, 597 с.
5. Святіший Отець ФРАНЦИСК, Енцикліка Laudato Si: про турботу за наш спільний дім (24.V.2015) / Переклад Бюро УГКЦ з питань екології. – Київ; Івано-Франківськ; Дрогобич: Коло, 2019, 184 с.
6. ШЕРЕМЕТА Володимир, Великопосна ініціатива «Екологічне навернення для порятунку створіння»: Збірник екологічних катехиз про чесноти, Київ, 2015, 40 с.
7. ШЕРЕМЕТА Володимир, Екологія: діалог науки та етики, Добрий пастир 1 (2007) 1, С. 90-108.

Автор: Володимир ШЕРЕМЕТА,

Керівник Бюро з питань екології Української Греко-Католицької Церкви, Київ, Україна.

Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 10 – 11 грудня 2019 р.)