«Сьогодні все наповнилося світлом:
Небо, земля і глибини підземні.
Нехай же празнує вся вселенна
Христове воскресіння,–
В якому ми утверджуємось»
(стихира 3-ї пісні восресного канону)

Свято Христового Восресіння є святом відродження людини до її первозданного образу, який був даний їй Богом Творцем у Раю. Гріх приніс втрату цього образу, гріх приніс смерть, гріх зробив із людини вбивцю. Людина почала вбивати людину і крок за кроком нищити весь Божий світ. Тільки смерть Христова здатна відкупити найвище Боже створіння від загибелі, тільки через відродження у Христі ми здатні глянути на світ очима Творця і жити у гармонії з Ним та з усім Його творінням.

Радуйся, вельми дочко Сіону!
Викрикуй, о дочко Єрусалиму!
Ось цар твій іде до тебе,
справедливий і переможний,
смиренний і верхи на ослі їде.
Зах. 9, 9

Тріумфальний в'їзд Ісуса в Єрусалим спонукає нас до роздумів про шлях Великого посту, який ми пройшли, адже ж він вже на своєму закінченні. На початку подорожі ми ставили перед собою амбітні завдання для самовдосконалення та здобування чеснот, а головне – це очищення нашого серця та думок від бруду гріха. Тільки оновлена, очищена людина може з'єднатися із Воскреслим Христом та стати спадкоємцем Царства. І сьогодні ми, як на екзамені, можемо поставити собі оцінку за виконані чи не виконані постанови.

Господь і Бог Ісус Христос через сьогоднішній євангельський уривок розповідає нам про мету свого приходу до нас, пояснює своє життя між нами, власні хресні страждання, смерть і воскресіння. Уся ця інформація міститься в одному божественному словесному реченні: «Бо Син Чоловічий прийшов не на те, щоб йому служили, але щоб служити й віддати своє життя як викуп за багатьох» (Мр 10, 45).

Ключове слово, над яким пропоную подумати протягом декількох хвилин, є викуп або відкуплення. У багатьох текстах церковних богослужінь можемо знайти фразу: «Сину, Відкупителю світу, Боже, помилуй нас» (н-д: Літанія до святого Івана-Павла ІІ). Отже, Ісус відкупив кожну людину й увесь світ загалом, усе своє творіння.

Що означає ця таємнича фраза: Христос – Відкупитель світу?

Дорогі у Христі, сьогоднішня Четверта неділя Великого посту говорить нам про подію, яка стосується співстраждання батька за свого сина, яким оволодів дух, що мучить людину, дух, який не дає їй можливості самореалізації, дух, що позбавляє її спілкування не лише з Богом, але й практично будь-якого контакту із людьми. Це дух, що його називає Євангелія «дух глухий та німий». Батько, розуміючи, що його син страждає, хоче добра своїй дитині й приводить на оздоровлення до Ісуса.

Цю взаємодію людини та Бога, де Господь завжди першим подає руку, можемо спроектувати на відношення людини до довкілля, яке, будучи Божим творінням, терпить та зазнає знущання від рук людини, яка покликана його захищати, піклуватись ним, а іноді і реанімувати, приводячи до життя, на зразок того, як сьогодні Христос оздоровляє молодого хлопця.

Ця екзегеза на уривок із Святого Євангелія хоче нам показати, на яких засадах базується Божа опіка сотвореним світом та людиною, а саме на засадах справедливості, поміркованості та люблячого ставлення до всього того, що сотворив Господь. Спробуймо відкрити це Євангелія і побачити інший ракурс сьогоднішнього Божого звернення, побачити його у призмі нової провини цього часу – екологічного гріха.

Бо хто хоче спасти свою душу, той її погубить; а хто погубить свою душу мене ради та Євангелії, той її спасе. Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу? (Мр 8, 35-36.)

Як часто чуємо ми про сильних світу цього. Кожен із них прагне бути якомога впливовішим, накопичити найбільше скарбів у земному житті. І найгірше у цьому всьому, що їх ніщо не зупиняє. Прагнучи впливу, багатства, вони готові руйнувати, знищувати, спустошувати.

В книзі Буття ми дізнаємося, що Господь створює світ, доручає людині піклуватися ним. Не говорить «здобувати» світ, а «порати та доглядати» (Бут 2, 15). І як важливо, щоб кожна людина, а особливо ті, котрим дано більше, зрозуміли це та змінили своє ставлення до світу, не здобували, а піклувалися ним.

Та не тільки сильним світу цього, але й кожній людині Господь говорить ці слова: «Бо яка користь людині здобути світ увесь, а занапастити свою душу?» (Мр 8, 36). Ми часто можемо почути від багатьох людей: «Що від мене залежить? Я дріб’язкова людина». Але своїми найменшими справами, недружніми до природного довкілля, ми руйнуємо його, таким чином ображаємо Творця світу.

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі брати і сестри! Як швидко минає час, ось вже минуло дві неділі важливого для нас Великопосного періоду. Сьогодні, у цей Господній день, людина, яка вважає себе християнином, послідовником Христової науки, робить черговий крок на зустріч Творцеві, або бажає його зробити. Кожна недільна св. Літургія, на якій ми чуємо апостольські та євангельські читання, спонукає до призадуми та навернення. Це унікальний час для християн зустріти Бога, почути Його та поспілкуватися з Ним. Час Великого посту послідовно готує Божий люд до зустрічі світлого празника Воскресіння Христового. Друга неділя посту має за мету відкрити людині могутність Божу та безмірне милосердя Творця до свого створіння. Євангелист Марко розповідає, про хворого чоловіка, який бажав оздоровитися від своєї недуги, але мав певні перешкоди до здійснення свого бажання. З контексту дізнаємося про присутність важкої хвороби, яка унеможливила людину самій прийти до Ісуса. Іншим важливим моментом, внаслідок якого наступив фізичний параліч тіла, є вчинення гріха. Це яскравий приклад тісного поєднання Божого і людського, духовного та тілесного аспекту життя людини. Втративши надію на свої сили, хворий отримує допомогу від своїх ближніх, які з радістю допомагають приятелеві.

Дорогі в Христі брати і сестри, щороку саме цією неділею завершується перший тиждень Великого посту. Період, який ми переживаємо, надзвичайно важливий, адже в особливий спосіб призначений для того, щоб відновити чи поглибити наш зв’язок із нашим Творцем – Небесним Батьком, а також і з тими, з ким він був втраченим. Час біжить дуже швидко. І ось, сьогодні, завершились перші сім днів духовних і тілесних зусиль на дорозі нашого покаяння.

Для більшості із нас є цілком очевидним, що покаяння є неможливим без його першого етапу – зустрічі із самим собою. Саме через іспит власного сумління, через заглиблення у почуття і думки наших сердець, ми відкриваємо собі правду про себе, про свої гріхи, лихі пожадання, погані звички. Дуже важливим моментом у цій духовній вправі є також те, щоб вона охоплювала всі без винятку ділянки нашого життя. Адже наслідком навіть одного гріха, що входить у наше життя, є руйнування наших взаємин із Богом. Гріх отруює зв’язок також із нашими ближніми і також з усім сотвореним Богом світом.

«Бо де твій скарб, там буде і твоє серце» (Мт 6, 21).

Мабуть немає такої людини на цілому білому світі, яка б скоріше чи пізніше у своєму житті, незалежно від соціального статусу, релігійних чи політичних переконань, кольору шкіри чи етнічного походження не задавалась питаннями на кшталт: «а що для мене є цінним у житті?», «де є мій скарб?», «до чого прагне моє серце?», «яка основна мета мого життя?». Іншими словами, кожна людина в тій чи інший мірі відчуває потребу поставити перед собою ключове запитання: «а для чого я живу в цьому Богом створеному світі?». Чому ключове? А тому що, даючи відповідь на нього, ми стаємо здатними розставити на свої, правильні, місця все у нашому житті.

Стоячи на порозі Великого Посту, вищезгадані запитання є тим стимулом, який рухатиме людиною у пошуках правди аж до того часу, допоки людина не зрозуміє і не прийме своє автентичне місце серед Божого створіння і не почне співпрацювати з Богом у побудові свого щастя.